ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
10 жовтня 2016 року № 826/8163/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І., суддів Качура І.А. Данилишин В.М. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України, третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
провизнання протиправним та скасування рішення № 2499, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Міністерства юстиції України, третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною та скасування державної реєстрації постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про затвердження Типового договору зберігання (закачування, відбору) природного газу" № 2499 від 30.09.2015, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за № 1385/27830.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг не є центральним органом виконавчої влади, отже постанова № 2499 від 30.09.2015 не підлягає державній реєстрації.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи, проте явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене, судом відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2499 від 30.09.2015, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за № 1385/27830, відповідно до частини другої статті 46 Закону України "Про ринок природного газу" затверджено Типовий договір зберігання (закачування, відбору) природного газу. Позивач вважає, що вказана постанова не є нормативно-правовим актом, а тому не підлягає державній реєстрації.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, колегія суддів вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини третьої статті 117 Конституції України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, установленому законом.
Указом Президента України від 03.10.1992 № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (із змінами і доповненнями) державну реєстрацію нормативно-правових актів покладено на Міністерство юстиції України та його територіальні органи.
Принципи, окреслені Конституцією та Указом Президента, знайшли розвиток і відображення в рішеннях Кабінету Міністрів України та наказах Міністерства юстиції України.
Так, згідно із п.6 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 N 731 (із змінами і доповненнями), державну реєстрацію здійснюють:
- нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади - Міністерство юстиції України;
- нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим та територіальних органів центральних органів виконавчої влади в Автономній Республіці Крим - Головне управління юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим;
- нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, територіальних органів центральних органів виконавчої влади - головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі;
- нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів - районні, районні у містах Києві та Севастополі, міськрайонні (у разі утворення) управління юстиції.
Відповідно до п. 1 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 10.09.2014 №715/2014 Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Верховній Раді України. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг є органом державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг.
Згідно пп. 7 п. 6 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право приймати з питань, що належать до компетенції Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг нормативно-правові акти, контролювати їх виконання.
Згідно пп. 5 п. 13 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг які є нормативно-правовими актами, підлягають обов'язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань установлення цін та тарифів (крім установлення цін та тарифів для населення) та рішень з питань функціонування оптового ринку електричної енергії.
Отже, хоча й Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг не є центральним органом виконавчої влади, проте наділена повноваженнями видавати нормативно-правові акти.
Відповідно до п. 9 цього Положення разом з нормативно-правовим актом до органу державної реєстрації подаються:
а) обґрунтування підстав для видання нормативно-правового акта чи окремих його норм;
б) відомості про чинні акти з цього питання, інформація про строки приведення їх у відповідність з нормативно-правовим актом, поданим на державну реєстрацію, а також про акти, що втрачають чинність у зв'язку з прийняттям цього акта;
б-1) копія нормативно-правового акта, до якого вносяться зміни або який визнається таким, що втратив чинність, у контрольному стані та порівняльна таблиця;
в) відомості про офіційне погодження акта із заінтересованими органами незалежно від того, чи є таке погодження обов'язковим згідно з законодавством.
У разі коли на державну реєстрацію міністерства та інші центральні органи виконавчої влади подають нормативно-правовий акт з питань, що стосуються соціально-трудової сфери, вони також повідомляють про позицію уповноваженого представника від всеукраїнських профспілок, їх об'єднань та уповноваженого представника від всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців щодо цього акта та про проведену роботу з врахування їх зауважень і пропозицій. При цьому необхідність врахування зазначених зауважень і пропозицій визначають міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які приймають цей акт;
г) оригінал та дві копії рішення Держпідприємництва про погодження проекту регуляторного акта;
ґ) довідку щодо відповідності нормативно-правового акта aquis communautaire за формою, визначеною в додатку 1 до Регламенту Кабінету Міністрів України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. N 950
д) висновок Мін'юсту, головних територіальних управлінь юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах Києві та Севастополі, міськрайонних (у разі утворення) управлінь юстиції щодо відповідності нормативно-правового акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини;
е) висновок про проведення антидискримінаційної експертизи.
З матеріалів справи вбачається, що при проведенні правової експертизи постанови № 2499 від 30.09.2015, отримано погодження Державної регуляторної служби України, Антимонопольного комітету України Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.
З огляду на викладене, державну реєстрацію постанови від № 2499 від 30.09.2015 проведено уповноваженою особою з дотриманням порядку визначеного Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади.
Як зазначено вище, постановою № 2499 від 30.09.2015 затверджено Типовий договір зберігання (закачування, відбору) природного газу.
Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2495 затверджено Кодекс газосховищ та критеріїв, згідно з якими до певного газосховища застосовується режим договірного доступу або режим регульованого доступу (далі - Кодекс) та визначає правові, технічні, організаційні і економічні засади функціонування газосховищ природного газу (далі - газосховища)
Згідно із положеннями частини 3 розділу 3 глави 1 Кодексу, замовник -фізична особа - підприємець або юридична особа, яка на підставі договору зберігання (закачування, відбору) природного газу з оператором газосховищ замовляє послуги із зберігання (закачування, відбору) природного газу.
Частиною 1 розділу 1 глави V Кодексу передбачено, що доступ до послуг зберігання (закачування, відбору) природного газу здійснюється на підставі договору зберігання (закачування, відбору) природного газу. Оператор газосховищ не має права відмовити в укладенні договору зберігання (закачування, відбору) природного газу за умови дотримання заявником вимог щодо його укладення, передбачених цим Кодексом.
Отже, зазначеною постановою врегульовано правовідносини між оператором газовсховищ та замовником щодо зберігання, закачування, відбору природного газу, позивач не є учасником правовідносин, врегульованих вказаними постановами, а відтак дії щодо державної реєстрації постанови № 2499 від 30.09.2015 не впливають на права, свободи, інтереси та створюють додаткових обов'язків для позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (справа N 1-10/2004). Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Оскільки, під час вирішення справи встановлено відсутність факту порушення прав позивача, наявність чи відсутність порушень чинного законодавства з боку відповідачів не порушує права позивача, а тому відсутні підстави для поновлення порушеного права, отже суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Суддя В.І. Келеберда
Судді І.А. Качур
В.М. Данилишин