ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
20 жовтня 2016 року № 826/11295/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Авант-Банк» ОСОБА_2, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи ПАТ «Авант-Банк», ПрАТ «Енергополь-Україна» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Авант-Банк» ОСОБА_2, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи ПАТ «Авант-Банк», ПрАТ «Енергополь-Україна» про визнання протиправним та скасування рішення щодо визнання нікчемним договору №РКО-Ф/15/26202010024865 від 28.12.2015 банківського рахунку фізичної особи та визнання нікчемними операцій по перерахуванню коштів з рахунку ПрАТ «Енергополь-Україна»; зобов'язання подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо позивача як вкладника ПАТ «Авант-Банк», який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язання внести зміни до Загального реєстру вкладників ПАТ «Авінт-Банк», які мають право на відшкодування вкладів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Позов вмотивовано тим, що висновки відповідача про нікчемність трансакцій по банківському рахунку відкритому на підставі договору №РКО-Ф/15/26202010024865 від 28.12.2015 є необґрунтованими, позивач має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Авант-Банк».
Відповідачі та заперечували проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, проте явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечив, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце судового вирішення справи.
Представник ПАТ «Авант-Банк» в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, представник ПрАТ «Енергополь-Україна» наполягав на задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Між ОСОБА_1 та ПАТ «Авант-Банк» укладено договір банківського рахунку фізичної особи №РКО-Ф/15/26202010024865 предметом якого є відкриття поточного рахунку та надання послуг з розрахунково-касового обслуговування.
Також, між ОСОБА_1 та ПрАТ «Енергополь-Україна» укладено договір від 29.12.2015 №12/2015 безпроцентної цільової позики.
З матеріалів справи вбачається, що на поточний рахунок позивача ПрАТ «Енергополь-Україна» 29.12.2015 переведено кошти в сумі 200 000 грн.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 29 січня 2016 р. № 44 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АВАНТ-БАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 29 січня 2016 р. № 96 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АВАНТ-БАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Згідно з даним рішенням у ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «АВАНТ-БАНК» (далі - ПАТ «АВАНТ-БАНК») запроваджено тимчасову адміністрацію на один місяць з 29 січня 2016 р. до 28 лютого 2016 р. включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «АВАНТ-БАНК», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_2 строком на один місяць з 29 січня 2016 р. до 28 лютого 2016 р. включно.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 25 лютого 2016 р. № 109 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АВАНТ-БАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 26 лютого 2016 р. № 262, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «АВАНТ-БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АВАНТ-БАНК» (далі - ПАТ «АВАНТ-БАНК») з 26 лютого 2016 року до 25 лютого 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «АВАНТ-БАНК», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон), в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_2 на два роки з 26 лютого 2016 року до 25 лютого 2018 року включно.
Листом від 29.02.2016 №892/1 позивача повідомлено про нікчемність операції по перерахуванню коштів ПрАТ «Енергополь-Україна» на рахунок позивача.
Вирішуючи питання щодо підсудності даного спору адміністративному суду, суд зазначає наступне.
Згідно позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15 на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Згідно статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Проте, суд вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 року у справі № 21-484а 15 з огляду на наступне.
Висновок Верховного Суду України у зазначеній постанові зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку ГПК України.
Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.
З системного аналізу викладеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.
Проте, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні відносини в рамках Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Вказаний Закон є спеціальним, яким врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України (статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Системний аналіз норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" дає підстави суду дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу положень статті 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.
Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в Господарському суді.
Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі Постанови Правління Національного банку України в рамках Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в Господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає і як наслідок, відсутні підстави для закриття провадження у справі.
Крім того, пунктом 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" адміністративним судам роз'яснено, що спори, які виникають за участю Фонду у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Вказані висновки кореспондуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в листі № 992/11/14-14 від 25.07.2014.
Враховуючи наведене в сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.
Частиною першою статті 3 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон) встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 2 Закону вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
Оскільки позивачем з ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» укладено договір банківського рахунку, отже позивач є вкладником зазначеного банку в розмінні Закону.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Згідно з ч. 2, 4 ст. 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Судом встановлено, що 10.12.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову №878/БТ про віднесення ПАТ «Авант-Банк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку.
Враховуючи, що договір банківського рахунку з позивачем укладено 28.12.2015 та кошти на рахунок позивача перераховано 29.12.2015, тобто після віднесення ПАТ «Авант-Банк» до категорії неплатоспроможних, оскільки кошти на рахунок позивача надійшли з рахунку ПрАТ «Енергополь-Україна» відкритому в ПАТ «Авант-Банк», що призводить до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, оскільки кошти вкладникам відшкодовуються за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, отже суд дійшов висновку, що рішення про нікчемність операції по перерахуванню коштів ПрАТ «Енергополь-Україна» на рахунок позивача на думку суду є обґрунтованими та відповідає нормам Закону, що вказує на відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування рішення щодо визнання нікчемним договору №РКО-Ф/15/26202010024865 від 28.12.2015 банківського рахунку фізичної особи та визнання нікчемними операцій по перерахуванню коштів з рахунку ПрАТ «Енергополь-Україна»
При цьому суд не погоджується з доводами позивач про порушення права власності на кошти, оскільки кошти, що були перераховані позивачу повернуто на банківський рахунок ПрАТ «Енергополь-Україна». ПрАТ «Енергополь-Україна» не позбавлений можливості реалізувати договір безпроцентної цільової позики шляхом у інший спосіб ніж шляхом перерахування з рахунку відкритому в ПАТ «Авант-Банк».
Правомірність рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Авант-Банк» ОСОБА_2 оформленого листом від 29.02.2016 №892/1 про нікчемність операції по перерахуванню коштів ПрАТ «Енергополь-Україна» на рахунок позивача прямо вказує на відсутність правових підстав для задоволення позову в частині зобов'язання подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо позивача як вкладника ПАТ «Авант-Банк», який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язання внести зміни до Загального реєстру вкладників ПАТ «Авінт-Банк», які мають право на відшкодування вкладів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя В.І. Келеберда