33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"27" жовтня 2016 р. Справа № 903/520/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Василишин А.Р.
судді Бучинська Г.Б. , судді Філіпова Т.Л.
при секретарі Першко А.А.
розглянувши апеляційну скаргу позивача - Ківерцівської міської ради на рішення господарського суду Волинської області від 16 серпня 2016 року у справі № 903/520/16 (суддя Філатова С.Т.)
за позовом Ківерцівської міської ради Волинської області
до приватного акціонерного товариства "Ківерцівське ремонтно-транспортне підприємство"
про стягнення 73 892 грн 96 коп.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився.
Ківерцівська міська рада (надалі - Позивач) звернулась до господарського суду Волинської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Ківерцівське ремонтно-транспортне підприємвство" (надалі - Відповідач) про стягнення 73 892 грн 96 коп. збитків.
Рішенням місцевого господарського суду у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 16 серпня 2016 року у справі № 903/520/16 скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.
Мотивуючи апеляційну скаргу, апелянт звертає увагу суду на той факт, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видавався на площу 5,2 га, а за зверненнями Відповідача відбувались вилучення земель із його користування, то на даний момент, на думку апелянта, Відповідач фактично користується земельною ділянкою площею 3, 682 га. Документ на дану площу, як стверджує скаржник, у Відповідача відсутній, тобто земельна діялнка площею 3,682 га не може вважатись сформованою, її межі не встановлені, правостановлюючого документу на неї у Відповідача немає, тому має місце протиправна поведінка, що дає правові підстави Позивачу на відшкодування шкоди.
Крім того, апелянт вважає, що одним із обов'язків землекористувачів є своєчасне внесення плати за користування земельною ділянкою, а одним із прав власника земельною ділянки є отримання цієї плати. А тому, оскільки на думку Позивача Відповідач належним чином не виконує свої обов'язки, то Позивач не отримує дохід, який би він міг отримати, за умови, що Відповідач добровільно виготовив би технічну документацію із землеустрою щодо встановлення відновлення меж земельної ділянки та, як наслідок, сторони заключили б договір оренди.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до слухання на 26 жовтня 2016 року о 14:15 год..
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2016 року розгляд справи перепризначено на 27 жовтня 2016 року о 14:10 год., з підстав, вказаних у даній ухвалі.
24 жовтня 2016 року від Позивача на електронну адресу суду надійшло клопотаня (а.с. 160-162), в якому у зв'язку із неможливістю явки в судове засідання представника Позивача, просить розглянути справу без присутності представника, а справу вирішити на розсуд суду.
На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 13 вересня 2016 року, Відповідач надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому з підстав, викладених в ньому, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судове засідання від 27 жовтня 2016 року представники Позивача та Відповідача не прибули, однак належним чином повідомлені, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.
Враховуючи положення статті 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. При цьому, суд виходив з наступного.
Судом встановлено, що 02 лютого 1998 року Позивачем на підставі рішення від 24 грудня 1997 року №9/3 видано Відповідачу (правонаступником якого є ТзОВ "Ківерцівське РТП", що стверджується пунктом 1.2 Статуту, затвердженого загальними зборами учасників товариства протокол №1 від 30 грудня 2013 року) державний акт серії І-ВЛ №001156 на право постійного користування 5,20 гектарами землі для будівництва та обслуговування господарських та адміністративних будівель (а.с 12-16).
05 лютого 2002 року рішенням Позивача № 23/18 "Про припинення права користування частиною земельної ділянки", припинено право постійного користування на земельну ділянку площею 0,75 га в м. Ківерці по вул. 17 Вересня Відповідачем та передано до складу земель резерву населеного пункту (а.с. 21).
18 вересня 2003 року, рішенням Позивача № 10/6 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою", припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0270га в м. Ківерці по вул. 17 Вересня, 49 (а.с.22).
20 вересня 2005 року рішенням Позивача №25/29 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою", припинено право постійного користування земельною ділянкою, площею 0,72 га в м. Ківерці по вул. 17 Вересня, 49, в зв'язку з відчуженням майна розміщеного на ній та зараховано вказану ділянку до земель резервного фонду (а.с. 23).
18 травня 2006 року рішенням Позивача №2/19 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою", припинено Відповідачу право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0410 га в м. Ківерці по вул.17 Вересня, 49 та зараховано вказану ділянку до земель резервного фонду міста (а.с 24).
20 березня 2013 року рішенням Позивача "Про затвердження Порядку відшкодування збитків в сфері земельних правовідносин", затверджено Порядок відшкодування збитків у сфері земельних відносин та створено комісію по визначенню збитків у сфері земельних відносин (а.с. 25-31).
23 вересня 2015 року рішенням Позивача №112 "Про затвердження актів комісії по визначенню збитків у сфері земельних відносин" затверджено акт №1 про визначення розміру збитків (неодержаного доходу), нанесених Позивачу Відповідачем, у зв'язку з фактичним користуванням земельною ділянкою без документів, що посвідчують право на неї, з 01 січня 2015 року по 31 липня 2015 року в сумі 73 892 грн 96 коп. (а.с. 32).
Разом з тим, даним рішенням зобов'язано Відповідача сплатити збитки (не отриманий дохід), що визначені актом від 27 серпня 2015 року №1.
25 вересня 2015 року Позивачем на адресу Відповідача направлено повідомлення №7.3/893, в якому запропоновано у десятиденний термін з дня надходження повідомлення розглянути його разом з актом про визначення збитків від 27 серпня 2015 року №1 та про результати розгляду повідомити комісію по визначенню збитків (а.с. 39).
Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.
Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК України.
За змістом статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Водночас, відповідно до статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Згідно зі статтею 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.
Згідно зі статтею 22 ЦК України збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди, слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України.
Згідно зі статті 23 ЗК України (в редакції від 18 грудня 1990 року), право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.
Відповідно до пункту 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17 травня 2011 року, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).
Як встановлено апеляційним судом, державний акт серії серії I-ВЛ №001156 від 02 лютого 1998 року про право постійного користування в частині земельної ділянки площею 3,682 га (5,2 га - 1, 518 га) сторонами не оспорений, недійсним не визнався, а тому є чинним.
ВАТ "Ківерцівське РТП" перетворено у ТзОВ "Ківерцівське РТП", яке є його правонаступником, що стверджується підпунктами 1.1, 1.2 Статуту, затвердженого загальними зборами учасників товариства, протокол №1 від 30 грудня 2013 року.
Відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України: перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми; у разі перетворення до нової юридичної особи переходить усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
Відповідно до статті 59 Господарського кодексу Україні, у разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.
Тобто, при перетворенні правонаступник набуває, у тому числі й право постійного користування земельною ділянкою, яке виникло у його попередника згідно із законодавством, чинним на момент виникнення такого права в останнього.
Разом з тим, рішенням від 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України визнав положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою неконституційним та вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.
У зв'язку з цим право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається.
Відтак, Рівненський апеляційний господарський суд, констатує, що згідно статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення Позивача про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 1,11 га в м. Ківерці, вул. Жукова, 21 в матеріалах справи відсутнє.
Наявність інших, передбачених статтею 141 ЗК України обставин, за яких можливе припинення права користування земельною ділянкою також не знайшло свого підтвердження у матеріалах справи.
Відповідно до статті 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Згідно з частиною 3 статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.
Таким чином, стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.
Орган законодавчої влади має право встановлювати для громадян та юридичних осіб, у котрих є в постійному користуванні земельні ділянки, але які за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, строк, протягом якого ці особи зобов'язані переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. Але при цьому орган законодавчої влади повинен дотримуватися приписів Основного Закону України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя).
Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17 травня 2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
У пункті 3.5 постанови визначено, що не є самовільним використання земельної ділянки юридичної особою після зміни організаційно-правової форми цієї юридичної особи, якщо земельна ділянка використовується нею на підставі документа, який посвідчує право на земельну ділянку, виданого юридичній особі до її реорганізації.
При цьому апеляційним судом враховано, що в силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При розгляді справи судом взято до уваги і практику Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. Необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи права користування (власності) (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року).
Відповідно до вищеописаних норм законодавства у даній судовій постанов, суд приходить до висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача 73 892 грн 96 коп. збитків, завданих в результаті відмови Відповідача добровільно виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки та відмови від укладення договору оренди спірної земельної ділянки є безпідставною та відмовляє в її задовленні.
З огляду на все вищевказане у даній судовій постанові, доводи Позивача, висвітлені в апеляційній скарзі, є безпідставними, спростовуються усім вищеописаним в даній судовій постанові, а тому Рівненський апеляційний господарський суд не бере їх до уваги.
З огляду на усе вищевикладене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Волинської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Позивачем.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Ківерцівської міської ради Волинської області на рішення господарського суду Волинської області від 16 серпня 2016 року у справі № 903/520/16 - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Волинської області від 16 серпня 2016 року у справі №903/520/16 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
5. Справу №903/520/16 повернути господарському суду Волинської області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.