Справа № 265/3291/16-ц
Провадження № 2/265/1392/16
(заочне)
27 жовтня 2016 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Копилової Л.В.,
при секретарі Єфремовій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди дійсною, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання угоди дійсною, посилаючись на те, що на праві особистої власності їй належить житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі біржового контракту № СР -513 від 23 серпня 2000 року, який посвідчено Азовською універсальною товарною біржею. У БТІ м.Маріуполя даний договір зареєстрований 23 лютого 2001 року за НОМЕР_1. В квітні 2016 року їй стало відомо про те, що вказаний вище договір купівлі - продажу будинку є недійсним, так як він укладався на товарній біржі.
Договір купівлі - продажу будинку дійсно відбувся, бо між нею і відповідачкою були виконані зобов'язання за договором купівлі - продажу, а саме: продавець передав їй у власність будинок, який вона прийняла і сплатила певну суму грошей, тобто договір дійсно відбувся. Просить суд визнати біржовий контракт № СР -513 від 23 серпня 2000 року (договір купівлі - продажу будинку АДРЕСА_1, укладений на Азовській універсальній товарній біржі), дійсним.
У судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 не з'явилися, проте від них до суду надійшли заяви з проханням справу розглянути за їх відсутності. Позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Проти винесення заочного рішення не заперечували.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання на розгляд справи не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно в установленому законом порядку.
Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
23 серпня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали біржовий контракт № СР - 513 (договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1) на Азовській універсальній товарній біржі.
23 лютого 2001 року за НОМЕР_1, Маріупольським бюро технічної інветаризації видане реєстраційне свідоцтво, згідно якого будинок АДРЕСА_1, на праві особистої власності на підставі біржового контракту № СР 513 від 223 серпня 2000 року, зареєстрований за ОСОБА_1.
Всі умови договору сторони виконали. Проте, в нотаріальному порядку договір посвідчений не був.
Частиною 1 ст.3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
В силу ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 3 ст.10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Враховуючи, що цивільні відносини сторін виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (в редакції 2004 року), а саме - договір біржового контракту (купівлі - продажу) було укладено 23 серпня 2000 року, суд вважає за необхідне керуватися Цивільним кодексом УРСР (в редакції 1963 року).
Відповідно до ст.153 ЦК (в редакції 1963 року) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму ст. 224 ЦК (в редакції 1963 року).
Згідно з ч. 2 ст. 47 ЦК (в редакції 1963 року), якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Відповідно до ст.227 ЦК (в редакції 1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Таким чином під час вирішення спору про визнання дійсною угоди, яка підлягає нотаріальному посвідченню, необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст.47 ЦК (в редакції 1963 року) не застосовується щодо договорів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких договорів відповідно до ст.ст. 224, 227 ЦК (в редакції 1963 року) пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є недійсними й не створюють прав та обов'язків для сторін.
Відповідно до ст.657 ЦК України (в редакції 2004 року), договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно із ч.3 ст.640 ЦК України (в редакції 2004 року), договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідченні, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації.
Згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України (в редакції 2004 року), якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин є нікчемним. У випадках, встановлених Цивільним кодексом України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Відповідно до ст.220 ЦК України (в редакції 2004 року), в разі недодержання сторонами вимог про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Правило ст.220 ЦК України (в редакції 2004 року) щодо можливості визнання договору купівлі-продажу дійсним не поширюється на договори купівлі-продажу, предметом яких є земельна ділянка, єдиний майновий комплекс, житловий будинок (квартира) або інше нерухоме, оскільки такий правочин підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Це пов'язано із тим, що момент вчинення такого правочину, відповідно до положень ст.ст.210,640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому правочин є неукладеним і таким, що не породжує для сторін прав та обов'язків.
Разом з тим, як зазначалося вище, ч.2 ст.220 ЦК України (в редакції 2004 року) надає право суду визнати дійсним нікчемний договір, а не договір, який не є укладеним.
Саме на це звернув увагу Пленум Верховного Суду України у п. 13 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9.
У зв'язку з цим, не будучи укладеним, договір не може бути визнаний судом дійсним на підставі ст. 220 ЦК України (в редакції 2004 року).
Таким чином з огляду на вищевикладене, укладений 23 серпня 2000 року між ОСОБА_1 (покупцем) та ОСОБА_2 біржовий контракт (договір купівлі-продажу) № СР - 513 на Азовській універсальній товарній біржі, в силу положень ст.ст. 47, 227 ЦК (в редакції 1963 року) та ст.ст. 640, 657 ЦК України (в редакції 2004 року) не є укладеним, тому не може бути визнаний дійсним на підставі ст. 47 (в редакції 1963 року) та ч. 2 ст. 220 ЦК України (в редакції 2004 року).
З огляду на вищевикладене, в задоволені позову ОСОБА_1 слід відмовити за необґрунтованістю.
Керуючись ст. ст. 220, 657 ЦК України (в редакції 2004 року), ст.ст. 47, 227 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) , ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди дійсною, відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя Донецької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня його отримання.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги, яка має бути подана до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні при розгляді справи мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя Орджонікідзевського районного суду
міста Маріуполя Донецької області Л.В.Копилова