"24" жовтня 2016 р. Справа № 922/2064/16
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Терещенко О.І.
при секретарі Деппа-Крівіч А.О.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність №4 від 23.03.2016 року);
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№2581Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2016 року у справі №922/2064/16
за позовом Державного підприємства "Краснолиманське лісове господарство", м. Красний Лиман (Донецька обл.),
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків
про стягнення коштів в розмрі 244454,91 грн.
Позивач - Державне підприємство "Краснолиманське лісове господарство", м. Красний Лиман звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19.08.2016 року) про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов Договору постачання продукції лісового господарства №89 від 01.07.2015 року в розмірі 244454,91 грн., з яких: 30318,15 грн. - пені, штраф - 12641,15 грн., інфляційні витрати - 15772,19 грн. та 3% річних - 5135,62 грн., також позивачем заявлено до стягнення судовий збір у розмірі 3666,82 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 29.08.2016 року у справі № 922/2064/16 (суддя Суслова В.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Просить рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2016 року у справі №922/2064/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суд від 26.09.2016 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 24.10.2016 року.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2016 року, у зв'язку з відпусткою судді-доповідача ОСОБА_3, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В. (суддя-доповідач), суддя Терещенко О.І., суддя Гетьман Р.А.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про судове рішення” від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.
У відповідності до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №3 від 16.01.2013р. “Про внесення змін та доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України”, зокрема, пунктом 2.2 доповнено постанову пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №7 “Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України” пунктом 9-1 такого змісту: "9 -1. У разі зміни складу суду апеляційної інстанції розгляд ним справи починається заново, а отже, спочатку починається й визначений статтею 102 ГПК строк розгляду апеляційної скарги."
Враховуючи викладене, колегія суддів у новому складі: головуючий суддя Тихий П.В. (суддя-доповідач), суддя Терещенко О.І., суддя Гетьман Р.А. розпочала розгляд апеляційної скарги спочатку.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10691 від 21.10.2016 року) в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідач, будучи належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізував своє право на участь у судовому процесі та не забезпечив явку представника в судове засідання.
Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що явка представника відповідача не була визнана обов'язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначеного представника за наявними матеріалами у справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутнього в судовому засіданні представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 липня 2015 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (надалі - Замовник) та Державним підприємством "Краснолиманське лісове господарство” в особі в.о. директора ОСОБА_4 (надалі - Постачальник) було укладено договір постачання продукції лісового господарства №89 (надалі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити Замовникові деревину необроблену, у асортименті, кількості та за цінами, які зазначені в специфікації на постачання товарів, що додається до Договору (додаток №1), а Замовник зобов'язується прийняти і оплатити товар.
Розділом 4 Договору визначено "Порядок здійснення оплати": розрахунки за поставлені та належним чином прийняті товари належної якості та кількості проводяться щотижнево шляхом оплати Замовником на розрахунковий рахунок Постачальника після пред'явлення Постачальником рахунку-фактури та до рахунку додаються видаткові накладні на постачання товару.
Відповідно до п.5.7. договору приймання товарів за кількістю та якістю проводиться представником Замовника та Постачальника та оформлюється Актом приймання-передавання товару, а датою виконання зобов'язання по постачанню товарів є дата підписання Вантажоодержувачем актів приймання-передавання товару (п.5.10 Договору).
Як вбачається з матеріалів справи відповідач здійснив позивачу передплату за договором №89 від 01.07.2015 року на суму 430000,00 грн., про що свідчать платіжні доручення, які містяться в матеріалах справи, а саме:
- платіжне доручення №1 від 02.07.2015 року на суму 50000,00 грн.;
- платіжне доручення №3 від 09.07.2015 року на суму 30000,00 грн.;
- платіжне доручення №5 від 24.07.2015 року на суму 200000,00 грн.;
- платіжне доручення №10 від 31.07.2015 року на суму 150000,00 грн.(а.с.50-53).
Поставка товару на суму здійсненої передоплати у розмірі 430000,00 грн. не заперечується відповідачем у наданому відзиві на позов.
Але як стверджує позивач на виконання умов договору він поставив відповідачу товар в об'ємі 1085,586 м. куб. на загальну суму 610597,80 грн., про що свідчать товарно-транспортні накладні, як первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій (а.с.35-49).
Позивач вказує, що відповідач частково оплатив передану позивачем продукцію лісового господарства на суму 430 000,00 грн., але несплаченою залишилась заборгованість в розмірі 180 597,80 грн., а пред'явлені позивачем видаткові накладні № 2363 від 31.07.2015 року, № 2364 від 31.08.2015 року, № 2365 від 30.09.2015 року та акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.10.2015 року відповідач відмовився підписувати (а.с.27-31).
25.12.2015 року позивач направив на адресу відповідача претензію, в якій просив сплатити заборгованість за продукцію лісового господарства протягом трьох днів з дати отримання претензії в сумі 180597,80 грн., але дана претензія залишилась без відповідного реагування з боку відповідача. (а.с.54-55).
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено виконання умов договору постачання продукції лісового господарства № 89 від 01.07.2015 року, а тому підстави для стягнення з відповідача 80587,80 грн. - основної заборгованості, 30318,15 грн. - пені, штрафу - 12641,15 грн., інфляційних витрат - 15772,19 грн. та 3% річних - 5135,62 грн. -відсутні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до ст.11 та ст.509 ЦК України однією з підстав виникнення, цивільних прав та обов'язків сторін є укладення між ними договору. В силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплати боргу.
Згідно ст.712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно ч.1 ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч.1 ст.662 ЦК України, Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Відповідно до вимог ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, що між сторонами було укладено договір постачання продукції лісового господарства №89 від 01.07.2015 року.
Позивач поставив відповідачу товар згідно товаро-транспортних накладних та видаткових накладних: №2363 від 31.07.2015 року на суму 426038,71 грн., №2364 від 31.08.2015 року на суму 145258,47 грн., №2365 від 30.09.2015 року на суму 39300,62 грн.
Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
В ст.1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.
Як вже було зазначено вище, між сторонами існували правовідносини поставки.
Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, складеними при виконанні певної господарської операції.
Вищезазначені видаткові накладні повинні відповідати вимогам ст.9 ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому, з дня підписання накладних, є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.
В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17 лютого 2012 року №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено: "Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем видаткові накладні №2363 від 31.07.2015 року на суму 426038,71 грн., №2364 від 31.08.2015 року на суму 145258,47 грн., №2365 від 30.09.2015 року на суму 39300,62 грн., не можуть бути прийняті до уваги, як належні та допустимі докази на підтвердження виконання позивачем умов договору щодо поставки товару, оскільки вищевказані видаткові накладні не містять інформації про те, який саме товар за договором №89 від 01.07.2015 року було поставлено відповідачу, а також в матеріалах справи відсутні докази включення позивачем вищезазначеного товару в податкову звітність на визначену суму поставки.
Відповідно до пункту 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.
В матеріалах справи не містяться докази отримання товару особисто відповідачем або уповноваженою особою за довіреністю на одержання товарно-матеріальних цінностей. При цьому слід враховувати, що передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку.
Спірні видаткові накладні №2363 від 31.07.2015 року, №2364 від 31.08.2015 року, №2365 від 30.09.2015 року взагалі не містять підпису одержувача вантажу.
Первинні документи фіксують лише факт здійснення господарської операції. По суті, лише акт прийому-передачі товару фіксує здійснення господарської операції і свідчить про її закінчення.
Умовами договору на постачання продукції лісового господарства № 89 від 01.07.2015 року було передбачено те, що приймання товарів оформлюється Актом приймання-передавання товару (п.5.7 договору).
Місцевим судом вірно встановлено, що в матеріалах справи відсутні Акти приймання-передавання товару. До суду апеляційної інстанції позивачем вказані докази також надано не було.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що оскільки позивачем не доведено факту отримання відповідачем товару, тож у відповідача відсутній обов'язок щодо сплати за нього.
В апеляційній скарзі позивач зазначив, що суд першої інстанції послався на приписи Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, зареєстрованої наказом Мінфіну України від 16.05.1996 року №99, яка вже на момент укладання договору та моменту поставки втратила чинність.
Судова колегія зазначає, що посилання місцевого суду на вказану Інструкцію не призвело до прийняття неправильного рішення.
Всі інші доводи апелянта також спростовуються матеріалам справи.
У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2016 року у справі №922/2064/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга позивача - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 32-33, 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2016 року у справі №922/2064/16 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції через Харківський апеляційний господарський суд.
Повний текст постанови складено 24.10.2016 року.
Головуючий суддя Тихий П.В.
Суддя Гетьман Р.А.
Суддя Терещенко О.І.