04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"19" жовтня 2016 р. Справа№ 910/8726/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Власова Ю.Л.
Корсакової Г.В.
за участю представників:
від позивача-1: Дещенко О.М. - представник за довіреністю
від позивача-2: не з'явився;
від відповідача (апелянт): не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2016 по справі № 910/8726/16 (суддя: Павленко Є.В.)
за позовом 1. Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації
2. Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі"
про розірвання договору, виселення та стягнення 59 267, 54 грн., -
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2016 по справі № 910/8726/16 позов задоволено повінстю, а саме присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва 54 412, 67 грн. основного боргу, 3 720, 63 грн. пені, 573, 86 грн. трьох процентів річних, інфляційні втрати в розмірі 560, 38 грн. Розірвано договір оренди нерухомого майна № 1802 від 27.09.2010, сторонами якого є Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва та Товариство з обмеженою відповідальністю "Росичі". Вирішено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Росичі" з нежилого приміщення загальною площею 145,4 м2, розташованого в будинку № 28 по вулиці Березняківській в місті Києві. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Росичі" передати нежиле приміщення загальною площею 145,4 м2, розташованого в будинку № 28 по вулиці Березняківській в місті Києві, Комунальному підприємству по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що сума основного боргу по орендній платі за період з грудня 2015 року по квітень 2016 року, яка складає 54 412,67 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які б могли свідчити про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивачів про стягнення з відповідача вказаної суми основного боргу, а також сум пені, 3 % річних, інфляційних втрат. Крім того, оскільки матеріалами справи підтверджується істотне порушення відповідачем умов договору, що полягає у невиконанні зобов'язань щодо погашення сум заборгованості за користування орендованим приміщенням з грудня 2015 року по квітень 2016 року, у зв'язку з чим позивачі значною мірою позбавляються того, на що вони розраховували при укладенні спірного договору, а також враховуючи те, що відповідач в установленому законом порядку не спростував встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога в частині розірвання договору оренди від 27.09.2010 підлягає задоволенню. Також, враховуючи те, що договір від 27.09.2010 підлягає розірванню, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" з орендованого приміщення та повернення об'єкта оренди Комунальному підприємству по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва.
Не погоджуючись з винесеним по справі рішенням, ТОВ "Росичі" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що договір оренди був укладений на два роки та строк його дії було встановлено з 27.09.2010 до 26.09.2013 включно. На думку апелянта, договір оренди № 1802 від 27.09.2010 закінчив свою дію 25.09.2013. Серед іншого, судом при винесенні рішення не враховано і положення п. 8.3. договору оренди, де зазначено про обов'язок відповідача звернутися до власника об'єкту оренди щодо продовження строку дії договору , в разі відсутності заперечень орендодавця. Таким чином, апелянт зазначає про те, що він сплачував кошти не на підставі договору оренди, а за фактичне користування приміщенням, а тому висновки суду першої інстанції щодо порушення відповідачем умов спірного договору є передчасними. Крім того, скаржник зазначає про те, що суд не прислухавшись до позиції відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку із важким економічним станом та неможливістю забезпечити у судовому засіданні фахівця в галузі господарського права, необґрунтовано та передчасно розглянув справу відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України. Отже, судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема було порушено принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальності визначені ст. 4-2 та ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України. Апелянт наголошував на тому, що він був позбавлений можливості відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України заявити клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи, у зв'язку із не погодженням з відповідними розрахунками боргу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2016, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2016 по справі № 910/8726/16 розподілено для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Ільєнок Т.В., Хрипун О.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2016 апеляційну скаргу ТОВ "Росичі" прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 20.09.2016.
У зв'язку з перебуванням судді Ільєнок Т.В. яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відрядженні, а суддя Хрипун О.О., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, приймає участь у засіданні членів робочої групи, розпорядженням від 20.09.2016 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи.
Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.09.2016, справу № 910/8726/16 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2016 розподілено для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 справу № 910/8726/16 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2016 прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В. , розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати в судовому засіданні 20.09.2016.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 розгляд апеляційної скарги у справі відкладено до 05.10.2016.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 розгляд апеляційної скарги у справі відкладено до 19.10.2016.
Апелянт своїх представників в судове засідання 19.10.2016 - не направив, через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав. Про розгляд справи був повідомлений належним чином за адресою свого місцезнаходження (поштове повідомлення про вручення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження - 0411615443727; ухвали про відкладення розгляду справи на 19.10.2016 - 0411615540447).
Позивач-2 також своїх представників в судове засідання 19.10.2016 - не направив, через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав. Про розгляд справи був повідомлений належним чином за адресою свого місцезнаходження (поштове повідомлення про вручення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження - 0411615443700; ухвали про відкладення розгляду справи на 19.10.2016 - 0411615540455).
Представник позивача-1 проти доводів апеляційної скарги заперечував та зазначив, що рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування - відсутні.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що неявка представників апелянта та позивача-2 не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, оскільки сторони належним чином повідомлені про розгляд справи і не були позбавлені права надати додаткові пояснення по суті спору, у зв'язку з чим неявка сторін не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується наявними матеріалами справи, 27.09.2010 між Комунальним підприємством "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" Дніпровської районної у місті Києві ради, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росичі", як орендарем, було укладено договір оренди нерухомого майна № 1802
Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору орендодавець на підставі рішення від 25.06.2007 № 129 та розпорядження від 01.06.2010 № 268-Р Дніпровської районної у м. Києві ради передав в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та окреме індивідуально визначене майно, а Товариство прийняло в строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 28.
Умовами пункту 1.2. договору оренди, сторони погодили, що об'єкт оренди було передано для розміщення офісу площею 38,6 м2 та складу площею 106,8 м2.
Згідно з пунктом 2.1 договору оренди, об'єктом оренди є: нерухоме майно (будівля, споруда) загальною площею 145,4 м2 в тому числі підвал - 106,8 м2 та 38,6 м2 - частина майна на першому поверсі. Також до складу об'єкта оренди входить устаткування, інвентар, інше майно (за наявності) згідно з переліком, що є невід'ємною частиною цього договору оренди (додаток № 1).
Відповідно до п. 3.1. договору оренди, орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди у строк, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі нерухомого майна з урахуванням особливостей, визначених у п. 5.16 цього договору.
Згідно п. 5.16. орендодавець зобов'язаний передати орендарю об'єкт оренди згідно з цим договором по акту приймання-передачі, який підписується одночасно з цим договором.
Відповідно до акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 27.09.2010, орендодавець передав, а орендар прийняв у користування нерухоме майно - загальною площею 145,4 м2 в тому числі підвал - 106,8 м2 та 38,6 м2 - частина майна на першому поверсі.
Рішенням Київської міської ради VIII сесії VI скликання від 22.09.2011 № 34/6250 закріплено, що орендодавцями майна територіальної громади міста Києва уповноважені виступати районні в місті Києві державні адміністрації, щодо майна, яке передане їм в управління.
Згідно з розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 30.05.2012 № 236 Комунальне підприємство "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" Дніпровської районної в місті Києві ради" припинено шляхом приєднання до Комунального підприємства "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва".
Відповідно до розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 06.08.2012 № 340 балансоутримувачі майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, визначені правонаступниками прав та обов'язків комунального підприємства за договорами оренди нерухомого майна.
Таким чином, на підставі вищевказаних актів, Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація набула всіх права та обов'язків орендодавця за спірним договором оренди.
Так, 09.04.2013 між позивачем-1, як орендодавцем, позивачем-2, як балансоутримувачем, та відповідачем, як орендарем, було укладено додаткову угоду № 1802-пр, якою було внесені зміни до спірного правочину.
Відповідно до пункту 2.3. договору оренди (у редакції вказаної додаткової угоди), об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданий до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, закріплений на праві господарського відання за Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва.
За приписами пункту 4.1. договору оренди (у редакції додаткової угоди) за користування об'єктом оренди Товариство зобов'язалось сплачувати орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку і використання орендної плати, затвердженої рішенням Дніпровської районної в місті Києві ради від 27 березня 2008 року № 221, від 12 березня 2009 року № 338 та від 22 грудня 2009 року № 412.
Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, відповідних цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України. Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначеному законодавством України, який сплачується Товариством з обмеженою відповідальністю "Росичі" разом з орендною платою (пункти 4.2. - 4.4. договору оренди).
Пунктами 4.5. та 4.6договору оренди (у редакції додаткової угоди) закріплено, що орендна плата та заборгованість з орендної плати, що виникла за договором, має сплачуватись відповідачем на рахунок Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва не пізніше 25 числа поточного місяця. Товариство з обмеженою відповідальністю "Росичі" зобов'язалось своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Спірний договір оренди було укладено на два роки 364 дні та строк його дії було встановлено з 27 вересня 2010 року по 26 вересня 2013 року включно (пункт 8.1. договору оренди).
Пунктом 8.3. договору оренди, сторони передбачили, що після закінчення строку дії цього договору, відповідач зобов'язаний був звернутись до власника об'єкту оренди у разі відсутності заперечень з боку Адміністрації щодо продовження дії угоди на новий строк.
В обґрунтування поданого позову позивачі зазначили, що в зв'язку із порушенням відповідачем умов укладеного договору оренди нерухомого майна № 1802 від 27.09.2010 в останнього виникла заборгованість з орендних платежів, яка станом на травень 2016 року становить 54 412,67 грн.
Також, 09.03.2016 Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією було направлено відповідачу повідомлення № 1682/47/1/103 про розірвання спірного договору, в якому позивач-1 просив повернути орендоване приміщення позивачу-2 за актом приймання-передачі.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що вищевказана претензія залишена відповідачем без виконання, позивач-1 та позивач-2 звернулися до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" 54 412, 67 грн. - основного боргу за орендну плату за період з 01.12.2015 по 26.04.2016, 3 720, 63 грн. - пені, 573, 86 грн. - 3 % річних, та інфляційних втрат в розмірі 560, 38 грн.. Крім того, посилаючись на положення пункту 4.7. договору оренди, позивачі просили достроково розірвати договір оренди, виселити відповідача з орендованого приміщення та зобов'язати відповідача передати об'єкт оренди балансоутримувачу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном справляється з наймача.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Отже, враховуючи вищенаведене, зокрема, відсутність в матеріалах справи акту приймання-передачі про повернення відповідачем орендованого майна за договором № 1802 від 27.09.2010, а також те, що відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які б могли свідчити про погашення заборгованості перед позивачем-2, перевіривши розрахунок позивачів основного боргу за спірним договором, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивачів про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 54 412, 67 грн. за період з грудня 2015 року по квітень 2016 року є обґрунтованими та законними, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
Доводи апелянта в обґрунтування підстав скасування судового рішення про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що договір оренди був укладений на два роки та строк його дії було встановлено з 27.09.2010 до 26.09.2013 включно, а тому, на думку апелянта, договір оренди № 1802 від 27.09.2010 закінчив свою дію 25.09.2013, у зв'язку з чим після 25.09.2013 відповідач сплачував кошти не на підставі договору оренди, а за фактичне користування приміщенням, внаслідок чого висновки суду першої інстанції щодо порушення відповідачем умов спірного договору є передчасними, спростовуються наступним.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Водночас, пунктом 8.3. договору оренди сторони передбачили, що після закінчення строку дії цього договору, відповідач зобов'язаний був звернутись до власника об'єкту оренди у разі відсутності заперечень з боку орендодавця щодо продовження дії угоди на новий строк.
Враховуючи наведене, зокрема те, що обов'язок звернення щодо продовження дії договору на новий строк покладено саме на відповідача, а також відсутність в матеріалах справи № 910/8726/16 будь-яких заперечень позивачів щодо продовження строку дії спірного договору оренди та належних допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України щодо повернення відповідачем орендованого майна, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про пролонгацію договору оренди нерухомого майна № 1802 від 27.09.2010 в силу приписів ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» на умовах п. 8.1. спірного договору.
Отже, з огляду на викладене, вищенаведені доводи відповідача відхиляються судом як безпідставні та необґрунтовані.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасного внесення орендних платежів, позивачі також просили суд стягнути з відповідача 3 720,63 грн. пені, нарахованої за період з 26.12.2015 по 25.04.2016.
Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Пунктом 4.6. договору оренди передбачено, що у разі порушення строків внесення орендної плати, Товариство зобов'язалось сплачувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалася орендна плата з урахуванням встановленого індексу інфляції за кожний день прострочення платежу.
Колегією суддів апеляційної інстанції перевірено розрахунок позивачів суми пені за період з 26.12.2015 по 25.04.2016 та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає положенням закону та договору, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 3 720,63 грн. пені за період з 26.12.2015 по 25.04.2016 підлягає задоволенню.
Крім того, позивачі на підставі статті 625 Цивільного кодексу України просили суд стягнути з відповідача 560,38 грн. інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі 573,86 грн., нарахованих за період з 26.12.2015 по 25.04.2016.
За умовами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, перевіривши розрахунки позивачів 3 % річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції встановив, що заявлені позивачами до стягнення суми 3 % річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства і не суперечать положенням договору, а тому колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача за період з 26.12.2015 по 25.04.2016 інфляційних втрат в сумі 560,38 грн. та 3 % річних в сумі 573,86 грн.
Крім того, позивачі просили суд розірвати договір оренди нерухомого майна № 1802 від 27.09.2010.
Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Водночас частиною 2 вищезазначеної статті встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Згідно з ч. 3 ст. 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Приписами статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Пунктом 4.7. договору оренди сторони погодили, що несплата відповідачем орендної плати протягом двох і більше місяців є підставою для дострокового розірвання правочину Адміністрацією в односторонньому порядку.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що несвоєчасна сплата відповідачем орендної плати є істотним порушенням умов договору, оскільки внаслідок несплати вказаних платежів позивачі не отримали грошові кошти, на які розраховували при укладенні спірного договору, з чим колегія суддів апеляційної інстанції погоджується.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується істотне порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна № 1802 від 27.09.2010, що полягає у невиконанні зобов'язань щодо погашення сум заборгованості за користування орендованим приміщенням з грудня 2015 року по квітень 2016 року, у зв'язку з чим позивачі значною мірою позбавляються того, на що вони розраховували при укладенні спірного договору, а також враховуючи те, що відповідач в установленому законом порядку не спростував встановлених обставин справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи приписи вищевказаних норм чинного законодавства, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога в частині розірвання договору оренди нерухомого майна № 1802 від 27.09.2010 підлягає задоволенню.
Крім того, у позовній заяві позивачі, просили суд виселити відповідач з нежилого приміщення загальною площею 145,4 м2, розташованого в будинку № 28 по вулиці Березняківській в місті Києві, та зобов'язати відповідача повернути вказане приміщення позивачу-2.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, розірвання договору є підставою для припинення зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Водночас, пунктом 4.7. договору оренди передбачено, що в разі дострокового розірвання правочину відповідач зобов'язався повернути об'єкт оренди позивачу-2 протягом трьох днів з дня розірвання правочину.
Таким чином, оскільки договір оренди нерухомого майна № 1802 від 27.09.2010 підлягає розірванню, суд першої інстанції, на підставі вищезазначених вимог закону, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо виселення відповідача з орендованого приміщення та повернення об'єкта оренди позивачу-2, з чим колегія суддів апеляційної інстанції погоджується.
Щодо до доводів апелянта в обґрунтування підстав скасування судового рішення про те, що суд, не прислухавшись до позиції відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку із його важким економічним станом та неможливістю забезпечити у судовому засіданні фахівця в галузі господарського права, необґрунтовано та передчасно розглянув справу відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: 1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; 1 1) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 2) неподання витребуваних доказів; 3) необхідність витребування нових доказів; 4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; 5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
Згідно наявниї матеріалів справи № 910/8726/16, ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2016 було порушено провадження по даній справі, розгляд справи призначено на 02.06.2016.
Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 розгляд справи було відкладено на 30.06.2016.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що відповідачу надавалось достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору, подання письмових пояснень та додаткових документів, у зв'язку з чим колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє вищенаведені доводи відповідача як безпідставні та необґрунтовані.
Доводи відповідача про те, що він був позбавлений можливості відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України заявити клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, докази, які б свідчили про те, що відповідач намагався скористатися своїм правом на подання клопотання про призначення експертизи - відсутні, в той час, як Товариство з обмеженою відповідальністю "Росичі" мало достатньо часу для реалізації своїх прав в судовому процесі.Крім того, до предмету доказування у даній справі входять обставини, які суд може встановити самостійно (обставини обсягів прав та зобов"язань за догвором, виконання сторонами умов догвору, розрахунки між сторонами), без застосування спеціальних знань, які при вирішенні вказаного спору не є необхідними.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, а тому рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2016 по справі № 910/8726/16 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2016 по справі № 910/8726/16 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/8726/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді Ю.Л. Власов
Г.В. Корсакова