29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"24" жовтня 2016 р.Справа № 924/215/15
Господарський суд Хмельницької області у складі колегії суддів: суддя Музика М.В. - головуючий, суддя Гладій С.В., суддя Субботіна Л.О. при секретарі судового засідання Виноградову Б.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом агрофірми "Проскурів", с. Розсоша Хмельницького району Хмельницької області до Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
про скасування розпорядження голови Хмельницької РДА №394/06-р від 07.04.2006 р.,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_2 - згідно довіреності №01 від 15.01.2015 року
відповідача: ОСОБА_3 - згідно довіреності №40/01.01-1155/16 від 26.04.2016 року
третьої особи: ОСОБА_4 - згідно довіреності від 22.06.2015 року
В судовому засіданні відповідно до ч.2 ст. 85 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення
ухвалою господарського суду Хмельницької області від 11.02.2015 р. порушено провадження у справі за позовом АФ "Проскурів" до Хмельницької РДА про скасування розпорядження голови Хмельницької РДА №394/06-р від 07.04.2006 р. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1.
Ухвалою суду від 21.05.2015 року призначено у справі №924/215/15 судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Хмельницькому відділенню Київського Науково-дослідного інституту судових експертиз, та, у зв'язку з цим, провадження у справі №924/215/15 зупинено.
01.07.2016 року на адресу господарського суду Хмельницької області від Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерта №1480/1481/15-26 за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 30.06.2016 року у справі №924/251/15 року.
Ухвалою суду від 15.08.2016 року провадження у справі №924/215/15 поновлено, справу №924/215/15 прийнято до провадження у колегіальному складі суддів: Музика М.В. (головуючий), ОСОБА_5, ОСОБА_6; розгляд справи призначено на 05.09.2016 року. Ухвалою суду від 17.10.2016 року судове засідання відкладено на 24.10.2016 року.
Повноважний представник позивача в судових засіданнях позов підтримав в повному обсязі, наполягає на його задоволенні. У наданих додаткових поясненнях від 17.10.2016 року акцентує увагу на рішенні господарського суду Хмельницької області від 28.05.2013 року у справі №6/5025/1685/11, яким, на думку позивача, додатково підтверджено право агрофірми "Проскурів" на земельну ділянку водного фонду №4 площею 62,2 га.
У додаткових поясненнях від 24.10.2016 року звертає увагу на необґрунтованості посилань третьої особи щодо неможливості оскарження рішень органів місцевого самоврядування в сфері земельних відносин через вичерпання таким рішенням своєї дії після його реалізації. Заперечення мотивує правовими позиціями Верховного Суду України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та судовою практикою Європейського суду з прав людини. Наголошує, що застосуванням правової позиції Верховного суду України, викладеної в Постановах від 06.10.2015 року у справі №21-1306а15, від 30.09.2015 року у справі 911/3396/14 та від 11.11.2014 року у справі №21-405а14, позивача фактично буде позбавлено можливості захисти свої права.
Представник відповідача під час судових розглядів справи, у наданому суду відзиві на позов від 22.04.2015 року та додаткових поясненнях від 17.10.2016 року проти позовних вимог заперечує. В обґрунтування заперечень наголошує, що агрофірмою „Проскурів” не набуло набуто права постійного користування на земельну ділянку, передану спірним розпорядженням, після реорганізації колгоспу „Комунар”, тому технічна документація із землеустрою, яка виготовлялась на земельну ділянку гр. ОСОБА_1, виготовлена належним чином та відповідає вимогам діючого законодавства. З наведеного Хмельницька районна адміністрація робить висновок, що нею жодним чином не порушено права позивача, оскільки здійснено розпорядження земельною ділянкою за межами населеного пункту. Акцентує увагу також на необґрунтованості висновку експерта в частині відповідей на запитання 1 та 2.
Повноважний представник третьої особи в судових засіданнях проти позову заперечив, у наданих через канцелярію суду 17.10.2016 року письмових поясненнях просить суд відмовити в задоволенні позову з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену в Постановах від 06.10.2015 року у справі №21-1306а15, від 30.09.2015 року у справі 911/3396/14 та від 11.11.2014 року у справі №21-405а14, згідно якої самостійний позов про визнання незаконним та скасування рішень органів виконавчої влади про передачу земельних ділянок не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин. Звертає увагу суду також на необґрунтованість висновку експерта стосовно питань 1 та 2.
21.05.2015 року та повторно 17.10.2016 року подав заяву про застосування строків позовної давності, у якій просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності та у зв'язку із цим відмовити в позові.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.
20.02.1996 року акціонерному товариству агрофірма „Проскурів” Розсошанською сільською радою народних депутатів Хмельницького району Хмельницької області видано державний акт на право постійного користування 699,5 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування. Згідно акту, землю надано у постійне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до рішення Розсошанської сільської ради народних депутатів від 29.05.1995 року №2.
Державний акт на право постійного користування землею від 20.02.1996 року зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1, підписано головою Розсошанської сільської ради народних депутатів та скріплено печаткою органу.
13.02.2006 року ОСОБА_1 звернулася до голови Хмельницької райдержадміністрації із заявою про надання в оренду земельної ділянки водного фонду площею 11 га терміном на 49 років для риборозведення за межами с. Н. Вовківці Розсошанської сільської ради.
Хмельницька районна державна адміністрація розпорядженням №206/06-р від 28.02.2006 року „Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку на території Розсошанської сільської ради” надала дозвіл гр. ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку водного фонду на території Розсошанської сільської ради.
07 квітня 2006 року Хмельницька районна державна адміністрація Хмельницької області розпорядженням №394/06-р „Про передачу в оренду гр. ОСОБА_1 земельної ділянки водного фонду на території Розсошанської сільської ради” передала гр. ОСОБА_1 в оренду терміном на 49 років земельну ділянку водного фонду за межами с. Нижні Вовківці Розсошанської сільської ради площею 9,9876 га, в тому числі: під водою - 6,2410 га, прибережна смуга - 3,7466 га.
На підставі вказаного розпорядження 13.06.2006 року між Хмельницькою райдержадміністрацією (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір №217 оренди земельної ділянки, згідно якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне користування земельну ділянку водного фонду площею 9,9876 га, в тому числі: під водою - 6,2410 га; прибережна смуга - 3,7466 га, яка знаходиться за межами с. Н. Вовківці Хмельницького району Хмельницької області, терміном на 49 років.
Договір №217 оренди земельної ділянки від 13.06.2006 року підписано сторонами, скріплено печаткою орендодавця та зареєстровано у регіональній філії центру державного земельного кадастру у Хмельницькому районі, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за №040674300007 від 16.06.2006 року.
13.06.2006 року згідно акту приймання-передачі орендодавцем передано, а орендарем прийнято на підставі договору оренди №217 від 13.06.2006 року земельну ділянку водного фонду загальною площею 9,9876 га, яка знаходиться за межами села Н. Вовківці Хмельницького району на території Розсошанської сільської ради.
Управління Держкомзему у Хмельницькому районі Хмельницької області видало агрофірмі „Проскурів” довідку №4-1-5/2360 від 12.09.2011 року про те, що за агрофірмою „Проскурів” рахується земельна ділянка площею 699,5 га, з них: рілля - 201,1 га, ліси - 275,2 га, болота - 54,0 га, водойми - 169,2 га, функціональне призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Розсошанської сільської ради Хмельницького району.
Позивач, вважаючи, що спірним розпорядженням відповідач передав в оренду третій особі земельну ділянку, частина якої належить йому на праві власності на підставі державного акту від 20.02.1996 року, звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 21.05.2015 року у даній справі призначено земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні запитання:
1) чи є накладення земельної ділянки, яка надавалася гр. ОСОБА_1 в оренду на підставі розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації №394/06-р від 07.04.2006 року на земельну ділянку на території Розсошанської сільської ради №4 площею 62,2 га (виділеною контуром №238 площею 12,7 га), яка належить агрофірмі "Проскурів" на підставі державного акту на право постійного користування землею від 20.02.1996 року?
2) у випадку накладення земельної ділянки площею 62,2 га, що належить агрофірмі "Проскурів" на праві постійного користування та земельної ділянки, що виділялася ОСОБА_1, зазначити, в межах якої площі здійснено дане накладення;
3) чи можливо встановити з державного акта на право постійного користування серії ХМ від 20.02.1996 року, виданого Акціонерному товариству агрофірма "Проскурів", належність земельної ділянки в контурі №4 площею 62,2 га (виділеною контуром №238 площею 12,7 га) на праві постійного користування для АТ АФ "Проскурів"?
4) чи відповідає площа та конфігурації земельної ділянки в контурі №4 площею 62,2 га (виділеною контуром №238 площею 12,7 га), вказаної в Державному акті на право постійного користування серії ХМ від 20.02.1996 року, виданому Акціонерному товариству агрофірма "Проскурів", площі та конфігурації в натурі (на місцевості)?
5) чи можливо визначити фактичне місцезнаходження в натурі (на місцевості) земельної ділянки в контурі №4 площею 62,2 га (виділеною контуром №238 площею 12,7 га), вказаної в Державному акті на право постійного користування серії ХМ від 20.02.1996 року, виданому Акціонерному товариству агрофірма "Проскурів" земельної ділянки.
Як вбачається із висновку експерта Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення земельно-технічної експертизи №1480/1481/15-26 від 30.06.2016 року, за результатами вказаної експертизи експертом зроблено наступні висновки та надано такі відповіді на поставлені запитання:
1. Накладення земельної ділянки, яка надавалася ОСОБА_1 в оренду на підставі розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації №394/06-р від 07.04.2006 року на земельну ділянку на території Росзошанської сільської ради №4 площею 62,2 га, яка належить агрофірмі „Проскурів” на підставі державного акту на право постійного користування землею від 20.02.1996 року, є;
2. Площа накладення земельної ділянки, що належить агрофірмі „Проскурів” на праві постійного користування та земельної ділянки, що виділялася ОСОБА_1, складає 8,4355 га;
3. Встановити з державного акта на право постійного користування серії ХМ від 20.02.1996 року, виданого акціонерному товариству агрофірма „Проскурів”, належність земельної ділянки в контурі №4 площею62,2 га на праві постійного користування для АТ АФ „Проскурів”, можливо;
4. Площа земельної ділянки в контурі №4 площею 62,2 га вказаної в державному акті на право постійного користування серії ХМ від 20.02.1996 року, виданому акціонерному товариству агрофірма „Проскурів”, не відповідає площі в натурі (на місцевості). Встановити відповідність конфігурації земельної ділянки в контурі №4 площею 62,2 га, вказаної в державному акті на право постійного користування серії ХМ від 20.02.1996 року, виданому акціонерному товариству агрофірма „Проскурів”, конфігурації в натурі (на місцевості) не вбачається за можливе;
5. При наявності обов'язкових матеріалів у відповідній документації із землеустрою, визначити фактичне місцезнаходження в натурі (на місцевості) земельної ділянки в контурі №4 площею 62,2 га, вказаної в державному акті на право постійного користування серії ХМ від 20.02.1996 року, виданому акціонерному товариству агрофірма „Проскурів” земельної ділянки буде можливим.
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом враховується наступне.
Згідно з частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно ст. 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на принципах забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 13 Закону України „Про місцеві державні адміністрації” (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.
Відповідно до ст. 21 Закону України „Про місцеві державні адміністрації” місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону. До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (ст. 17 Земельного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, Хмельницькою районною державною адміністрацією розпорядженням №394/06-р від 07.04.2006 року надано гр. ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку водного фонду на території Розсошанської сільської ради площею 9,9876 га.
Судом встановлено та матеріалами справи стверджується, зокрема, висновком судового експерта №1480/1481/15-26 від 30.06.2016 року, що земельна ділянка, яка надавалася ОСОБА_1 в оренду на підставі розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації №394/06-р від 07.04.2006 року, накладається на земельну ділянку на території Росзошанської сільської ради №4 площею 62,2 га, яка належить агрофірмі „Проскурів” на підставі державного акту на право постійного користування землею від 20.02.1996 року. Площа такого накладення складає 8,4355 га.
Відповідно до ч. 3 ст. 41 ГПК України проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу (ч. 5 ст. 42 ГПК України).
Оцінивши висновок експерта №1480/1481/15-26 від 30.06.2016 року в сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, в їх сукупності, керуючись законом, суд вважає, що наведений висновок експерта складений відповідно до вимог Закону України "Про судову експертизу", містить докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовану відповідь на поставлені господарським судом питання, а тому такий висновок судового експерта приймається судом в якості належного та допустимого доказу по справі, а відповідні заперечення відповідача та третьої особи судом не визнаються обґрунтованими.
Таким чином, суд вважає встановленим факт накладення земельної ділянки, наданої спірним розпорядженням ОСОБА_1, на земельну ділянку, належну агрофірмі „Проскурів” на підставі державного акту на право постійного користування землею від 20.02.1996 року. Тобто, на момент прийняття спірного розпорядження №394/06-р від 07.04.2006 року Хмельницька районна державна адміністрація розпорядилась земельною ділянкою, яка належала на праві постійного користування іншій особі - агрофірмі "Проскурів".
Підстави і порядок припинення права користування земельною ділянкою встановленні ст. ст. 141, 143, 149 Земельного кодексу України.
Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, підставою для припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Припинення права власності на земельну ділянку або права постійного користування у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача здійснюється за його заявою до відповідного органу чи до власника земельної ділянки (ст.142 Земельного кодексу України).
Згідно ч.2 ст. 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Проте, доказів припинення права власності позивача на земельну ділянку, на яку накладається земельна ділянка, передана оскаржуваним розпорядженням, матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано, тому суд приходить до висновку, що Хмельницька районна державна адміністрація розпорядженням №394/06-р від 07.04.2006 року діяла всупереч вимогам закону та наданим повноваженням, чим спричинила порушення прав та інтересів агрофірми "Проскурів".
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Частиною 3 вказаної статті передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
У п.2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” вказано, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Враховуючи вищезазначене, встановлений факт належності земельної ділянки, переданої відповідачем спірним розпорядженням, позивачу на праві постійного користування, суд вважає, що таке розпорядження суперечить вимогам Земельного кодексу України та визначеній Законом України „Про місцеві державні адміністрації” компетенції місцевих державних адміністрації, тому позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Щодо посилань третьої особи на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постановах від 06.10.2015 року у справі №21-1306а15, від 30.09.2015 року у справі №911/3396/14, від 11.11.2014 року у справі №21-405а14, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної Верховним Судом, тільки з одночасним наведенням відповідних мотивів.
У постановах Верховного Суду України, наведених третьою особою, сформовано правову позицію, згідно якої у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту, що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів.
Одночасно, Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах 16 грудня 2015 року розглянув справу №6-2510цс15, предметом якої був спір про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки та витребування цієї земельної ділянки з чужого незаконного володіння. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта, вичерпує свою дію після його реалізації, а вимоги про визнання такого рішення незаконним повинні розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло речове право. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним розглядається як спосіб захисту порушеного цивільного права за п. 10 частини другої статті 16 ЦК України та повинна пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства.
Судом встановлено, що предметом спору є розпорядження голови Хмельницької РДА, яким передано земельну ділянку в оренду ОСОБА_1, тобто, внаслідок реалізації спірного розпорядження у третьої особи виникло речове право - право оренди земельної ділянки водного фонду (аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України у справі №916/876/13 від 23.03.2016 року).
Окрім того, суд зауважує, відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується право на суд, захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом. Ця норма закону є виконанням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в пункті 1 статті 6 якої закріплено право кожного на справедливий, публічний судовий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безпосереднім судом.
Європейський суд з прав людини трактує доступ до правосуддя як одне з фундаментальних прав людини і громадянина, яке випливає зі змісту права на справедливий, незалежний безсторонній суд, утворений на підставі закону.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 §1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
На виконання оскаржуваного у справі №924/215/15 розпорядження укладено договір №217 оренди земельної ділянки від 13.06.2006 року, сторонами якого є Хмельницька райдержадміністрація та фізична особа ОСОБА_1. Відтак, в силу положень п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 13.06.2006 року не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, при цьому об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, не допускається (правова позиція Верховного Суду України у справі №6-1593цс16 від 07.09.2016 року).
В той же час, п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз'яснює, що спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з п. п.1, 3 ст. 17 КАС України, віднесено до компетенції адміністративних судів. Таким чином, заявлення розглядуваної в даному спорі вимоги одночасно із вимогою про визнання недійсним договору №217 оренди земельної ділянки від 13.06.2006 року є неможливим в цивільному судочинстві.
Таким чином, застосувавши позицію ВС України щодо неможливості розгляду заявленої в даному спорі вимоги через невірно обраний спосіб захисту, позивача в даному випадку буде обмежено в судовому захисті свого порушеного права, яке виникло у зв'язку із незаконною передачею Хмельницькою РДА належної агрофірмі "Проскурів" земельної ділянки, що є неприпустимим з огляду на зазначене вище.
Відтак, з врахуванням наведеного, виходячи з правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові №6-2510цс15 від 16 грудня 2015 року, з огляду на те, що внаслідок реалізації спірного розпорядження у фізичної особи виникло речове право, а також приймаючи до уваги необхідність неухильного дотримання принципу доступу до правосуддя, суд вважає, що обраний агрофірмою "Проскурів" спосіб захисту відповідає п.10 ч. 2 ст. 16 ЦК України та підлягає захисту в господарському судочинстві.
Стосовно поданої третьою особою 21.05.2015 року та повторно 17.10.2016 року заяви про застосування строків позовної давності, суд зазначає, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом (п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” №10 від 29.05.2013 року). При цьому, в силу положень ч. 1 ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.
Таким чином, третя особа позбавлена права подання заяв про застосування наслідків спливу строків позовної давності, з огляду на що суд не знаходить підстав для розгляду поданих третьою особою ОСОБА_1 заяв про застосування строків позовної давності.
За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статей 33, 43 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним розпорядження голови Хмельницької РДА №394/06-р від 07.04.2006 року належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, ґрунтуються на нормах чинного законодавства, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
В зв'язку із задоволенням позову, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, витрати по оплаті судового збору та витрат на оплату судової експертизи підлягають покладенню на відповідача.
Керуючись ст. ст. 1, 12, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
позов задовольнити.
Визнати недійсним розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації №394/06-р від 07.04.2006 року „Про передачу в оренду гр. ОСОБА_1 земельної ділянки водного фонду на території Розсошанської сільської ради”.
Стягнути з Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області (31300, Хмельницька область, с. Малиничі, код 21318806) на користь агрофірми „Проскурів” (31362, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Розсоша, код 03788891) 1218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять грн. 00 коп.) витрат по оплаті судового збору, 5544,00 грн. (п'ять тисяч п'ятсот сорок чотири грн. 00 коп.) витрат на оплату експертизи.
Видати наказ.
Повне рішення складено 27.10.2016 року
Головуючий суддя Музика М.В.
Суддя Субботіна Л.О.
Суддя Гладій С.В.