24 жовтня 2016 рокум. Ужгород№ 807/909/16
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Шешеня О.М.
при секретарі Кречко Л.В.
за участю:
позивача: ОСОБА_1, представник - ОСОБА_2;
відповідача: Прокуратура Закарпатської області, представники - Ердик Н.М., Роман М.С.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Прокуратури Закарпатської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14.12.2015 року до 19.07.2016 року в розмірі 43593,56 грн., -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Прокуратури Закарпатської області (далі - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14.12.2015 року до 19.07.2016 року в розмірі 43593,56 грн.
В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позов та просили задовольнити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, мотивуючи наступним. Позивача було звільнено з роботи на підставі наказу відповідача №114к від 19.02.2015 року на підставі п.1 ч. 1 ст.40 КЗпП України. Даний наказ за №114к від 19.02.2015 року був оскаржений позивачем до Закарпатського окружного адміністративного суду, однак постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 року (справа №807/528/15) в задоволенні позову було відмовлено. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) було скасовано постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 року та прийнято нову постанову, якою позовну заяву позивача задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії відповідача, скасовано наказ за №114к від 19.02.2015 року, зобов'язано відповідача вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначній посаді та стягнено з відповідача на корить позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.02.2015 року по 14.12.2015 року в розмірі 61072,11 грн. Так, рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19.02.2015 року по 14.12.2015 року в розмірі 61072,11 грн. було виконано відповідачем. Однак, відповідачем не було виконано рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року в частині вирішення питання щодо призначення позивача на рівнозначну посаду. Відтак, позивач та представник позивача просили суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.12.2015 року по 19.07.2016 року в сумі 43593,56 грн., а саме: 205,63 грн. (середньоденна заробітна плата, згідно Довідки від 19.02.2015 року №18 38-вих.2015) х 221 (календарних днів вимушеного прогулу) = 43593,56 грн. Таким чином, позивач та представник позивача просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В судовому засіданні представники відповідача заперечили щодо задоволення позову в повному обсязі, з підстав викладених в наданих письмових запереченнях та просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог, мотивуючи наступним. Так, представники відповідача в судовому засіданні наголошували, що в резолютивній частині постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) зобов'язано відповідача вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначній посаді, що в свою чергу за процедурою є відмінним від вчинення дій по поновленню на посаді. Представники відповідача зазначали, що відповідачем було подано до Львівського апеляційного адміністративного суду заяву про роз'яснення постанови суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) в частині вирішення питання щодо призначення позивача на рівнозначну посаду. Однак, заява про роз'яснення постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) не вирішена, оскільки адміністративна справа знаходиться на розгляді у Вищому адміністративному суді України. 26.02.2016 року до відповідача надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження від 22.02.2016 року №50261537, винесена на підставі виконавчого листа №807/528/15 про зобов'язання відповідача вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначній посаді. Представники відповідача в судовому засіданні наголошували, що на дату надходження постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.02.2016 року №50261537 та на дату розгляду даної адміністративної справи у відповідача відсутні вакантні посади державних службовців, на які може бути здійснено призначення позивача. Так, позивачеві неодноразово було запропоновано відповідачем зайняття тимчасово вакантних посад державних службовців на умовах строкового трудового договору на період відпусток для догляду за дітьми та на час відпустки по вагітності та пологах основних працівників, які є рівнозначні тій посаді, яку обіймала позивач на дату звільнення, однак позивач не надала згоди на зайняття даних вакантних посад. Відтак, представники відповідача наголошували, що оскільки постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) зобов'язано відповідача саме вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначній посаді, що за процедурою є відмінною від вчинення дій по поновленню на посаді, а тому відповідачем було вжито всіх можливих заходів щодо виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року. Також, представники відповідача зазначали, що прийняттю конкретного рішення про призначення позивача на рівнозначній посаді державного службовця перешкоджає відсутність волевиявлення самого позивача. Так, постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) не містить формулювання про зобов'язання відповідача поновити позивача на роботі. Відтак, представники відповідача просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовна заява підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно наказу відповідача за №114к від 19.02.2015 року позивача було звільнено з роботи на підставі п.1 ч. 1 ст.40 КЗпП України.
Даний наказ за №114к від 19.02.2015 року був оскаржений позивачем до Закарпатського окружного адміністративного суду. Так, постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 року (справа №807/528/15) в задоволенні позовних вимог позивача до відповідача про визнання дій протиправними, скасування наказу №114к від 19.02.2015 року, поновлення на рівнозначній посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу було відмовлено (а.с. 58-62).
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) було скасовано постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 року та прийнято нову постанову, якою позовну заяву позивача до відповідача про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на рівнозначній посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу було задоволено частково (а.с. 6-10).
Зокрема, згідно резолютивної частини постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) було визнано протиправними дії відповідача, скасовано наказ за №114к від 19.02.2015 року, зобов'язано відповідача вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначній посаді та стягнено з відповідача на корить позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.02.2015 року по 14.12.2015 року в розмірі 61072,11 грн.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 254 КАС України постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) набрала законної сили з моменту проголошення. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.01.2016 року було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (а.с. 66). Однак, на момент розгляду даної справи по суті Вищим адміністративним судом України рішення за касаційною скаргою відповідача на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року не прийнято.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкером І.А. від 22.02.2016 року було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №807/528/15 виданого Закарпатським окружним адміністративним судом 02.02.1016 року (а.с. 18-19) про зобов'язання відповідача вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначну посаду (а.с. 14-15).
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкером І.А. від 16.03.2016 року за невиконання рішення суду згідно виконавчого листа №807/528/15 виданого Закарпатським окружним адміністративним судом 02.02.1016 року, а саме: про зобов'язання відповідача вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначну посаду - на відповідача було накладено штраф у розмірі 1020,00 грн. (а.с. 38-39). Відповідачем було оскаржено до Закарпатського окружного адміністративного суду постанову про накладення штрафу від 16.03.2016 року (адміністративна справа №807/531/16) (а.с. 40) та на момент розгляду даної справи по суті адміністративна справа №807/531/16 не розглянута.
Згідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
У відповідності до ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя.
Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Законна сила постанови суду проявляється в тому, що наявність чи відсутність прав і фактів, що лежать в його основі, встановлюються остаточно, і в тому, що встановлені постановою суду права підлягають беззаперечному здійсненню на вимогу уповноважених осіб.
Отже, набрання постановою суду законної сили породжує правові наслідки для сторін, зокрема, вирішується спір між сторонами, постанова суду стає загальнообов'язковою, постанова суду може бути виконана примусово, постанова суду є незмінною та остаточною.
Відтак,суд констатує, що на момент розгляду даної справи по суті постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) набрала законної сили, не скасована у визначеному законодавством порядку та є обов'язковою до виконання в повному обсязі на всій території України .
Таким чином, постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) в частині зобов'язання відповідача вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначну посаду підлягає обов'язковому виконанню.
Не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні посилання представників відповідача на те, що оскільки резолютивна частина постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) не містить формулювання про зобов'язання відповідача поновити позивача на роботі, а встановлене п. 4 резолютивної частина постанови суду від 14.12.2015 року зобов'язання відповідача вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначну посаду за процедурою є відмінним від вчинення дій по поновленню на посаді, відтак, не підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з наступного.
Згідно до п.1. ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Згідно до абз. 6 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" в усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасовій непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.
Так, з аналізу абз. 6 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" вбачається, що при недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо працівник не підлягає поновленню на роботі, то суд змінює дату його звільнення.
Разом з тим, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) не було змінено дати звільнення позивача з посади, натомість було визнано протиправними дії відповідача та скасовано наказ №114к від 17.02.2015 року "Про звільнення ОСОБА_1", зобов'язано відповідача вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначну посаду, стягнено з відповідача на корить позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.02.2015 року по 14.12.2015 року в розмірі 61072,11 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Зокрема, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) не було змінено формулювання причин звільнення позивача.
Згідно до постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) зазначено, що з матеріалів справи вбачається, що з часу попередження позивача про наступне звільнення і до його звільнення з посади в органах прокуратури відповідачем, на виконання ст. 49-2 КЗпП України, не пропонувалися позивачу вакантні посади відповідно до зазначеного законодавства України (а.с. 8).
У відповідності до постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) колегія суддів встановила, що відповідно до копії трудової книжки позивачці 08.07.2013 року було присвоєно 12 ранг державного службовця в межах 6 категорії посад (наказ №669 від 08.07.2013 року), що спростовує висновок суду першої інстанції про неможливість перебування на посаді в прокуратурі Закарпатської області та зайняття відповідних посад вакантних на момент звільнення ОСОБА_1 (а.с. 9).
У відповідності до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відтак, відповідно до вимог ч. 2 ст. 235 КЗпП України, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) було стягнено з відповідача на корить позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.02.2015 року по 14.12.2015 року в розмірі 61072,11 грн.
Так, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було надано суду доказів в обґрунтування свого твердження, що зобов'язання вирішити питання про поновлення позивача на рівнозначній посаді за процедурою є відмінним від вчинення дій по поновленню позивача на рівнозначній посаді.
Отже, виходячи з вище викладеного суд приходить висновку про наявність у відповідача, згідно постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15), обов'язку поновити позивача на рівнозначну посаду.
Відтак, з вище викладеного вбачається, що рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року (справа №876/7593/15) в частині зобов'язання відповідача вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначну посаду не виконано відповідачем.
Згідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Таким чином, позовні вимоги позивача, щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14.12.2015 року до 19.07.2016 року підлягають до задоволення.
Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 43593,56 грн. Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з наступного.
Як вбачається зі матеріалів адміністративної справи, позивач перебувала на обліку, як безробітна в Мукачівському районному центрі зайнятості та їй було виплачено допомогу по безробіттю в загальному розмірі 9137,82 грн., що підтверджується довідкою за № 1260 від 26.08.2016 року (а.с.71).
Згідно до п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У відповідності до Довідки про середню заробітну плату від 19.02.2015 року, заробітна плата позивача за грудень 2014 року складала 9652,51 грн., а за січень 2015 року - 3466,37 грн. (а.с. 5 "а").
Довідка про доходи №282 від 12.10.2016 року (а.с. 90) не може бути взята до уваги, оскільки не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".
Згідно листа Міністертсва соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік" від 04.09.2013 р. № 9884/0/14-13/13 кількість робочих днів у грудні 2014 року - 23 дні. Відповідно до листа Міністертсва соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік" від 09.09.2014 №10196/0/14-14/13 кількість робочих днів у січні 2015 року - 20 днів.
Середня заробітна плата позивача обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують місяцю звільнення з роботи, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".
Так, середньоденна заробітна плата позивача складає 305,09 грн., а саме: 13118,88 грн. (9652,51 грн. + 3466,37 грн.) / 43 робочі дні (23 дні + 20 днів).
Згідно листа Міністертсва соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік" та листа Міністертсва соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік" всього робочих днів за період з14.12.2015 року до 19.07.2016 року було 148 днів.
Відтак, сума необхідна для відшкодування позивачеві за час вимушеного прогулу за період з14.12.2015 року до 19.07.2016 року, за мінусом коштів відшкодованих за рахунок Мукачівського районного центру зайнятості становить: 45153,32 грн. (305,09 х 148 дні) - 9137,82 грн. = 36015,50 грн.
На підставі вище вказаного суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 19, 94, 104-106, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Позов ОСОБА_1 до Прокуратури Закарпатської області - задовольнити частково.
2.Стягнути з Прокуратури Закарпатської області (м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2 а, код ЄДРПОУ 02909967) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.12.2015 року до 19.07.2016 року в розмірі 36015,50 (тридцять шість тисяч п'ятнадцять гривень п'ятдесят копійок) грн.
3.Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
СуддяО.М. Шешеня
Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 24 жовтня 2016 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 27 жовтня 2016 року.