Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
21 жовтня 2016 року справа № П/811/433/16
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Брегея Р.І.,
в присутності секретаря судового засідання Осипової Н.В.,
за участі представників позивача Матковської О.С.
та відповідача Кац-Філімончук І.В., Корчевської Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кропивницький адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Лісова» (далі - Товариство) до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач звернувся до суду з заявою до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 квітня 2016 року, яким збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на 148386 грн. та накладено штрафну санкцію - 37097 грн.
Представник Товариства підтримала позов.
Пояснила, що юридична особа реалізовувала вирощену продукцію за ринковими цінами.
Стверджувала, що у 2013 році собівартість продукції перевищила згадану ціну.
Однак, на її думку, такі обставини не можуть доводити, що операції з реалізації вирощеної продукції не відносяться до господарської діяльності Товариства.
Разом з тим, зазначила, що у разі неотримання від покупця коштів за реалізовану продукцію протягом строку звернення до суду у платника податків не виникає за межами згаданого строку обов'язку сплати податок на додану вартість з цієї суми, оскільки податкові зобов'язання включенні до декларації з цього ж податку у відповідності до першої події (відвантаження товару).
Представники податкового органу заперечували щодо задоволення позову.
Стверджували, що у разі реалізації товару за ціною нижче собівартості цю діяльність не можна вважати господарською, так як відсутня така мета як отримання доходу.
На їх думку, у такому випадку у платника податків виникає обов'язок нарахувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму недоотриманого доходу (різниця між собівартістю і сумою реалізації).
Водночас, пояснили, що у платника податків виникає обов'язок нарахувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість у випадку неотримання товару за договором купівлі-продажу упродовж строку звернення до суду, вартість якого оплачена.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зробив висновок про задоволення позову з таких підстав.
Встановлені судом обставини, що стали підставами звернення.
Так, упродовж березня-квітня 2016 року податковий орган провів планову документальну перевірку Товариства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року (а.с.9-25).
Термін її проведення продовжувався на 5 робочих днів.
Перевірка завершилась 04 квітня 2016 року.
В цей період позивач сплачував фіксований сільськогосподарський податок.
Ревізори встановили, що Товариство занизило податкові зобов'язання з податку на додану вартість (скорочена декларація) на суму 148385,84 грн.
На їх думку, заниження мало місце стосовно операцій з такими контрагентами.
У лютому та липні 2013 року Товариство реалізувало ТОВ СП "Нібулон" (далі - Товариство 2) та ТДВ "Колос" (далі - Товариство 3) кукурудзу за ціною нижче собівартості (а.с.36-73).
Позивач визнав цей факт.
Ревізори встановили, що сума витрат, які затрачені на вирощення проданої продукції і не компенсовані її вартістю, склала 633929,18 грн.
Згідно висновку акту перевірки ці кошти не брали участь у господарській діяльності Товариства, а тому відповідно до приписів підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний нарахувати на них податкові зобов'язання з податку на додану вартість (126785,84 грн.).
Також ревізори встановили, що відповідно до даних бухгалтерського обліку станом на 01 січня 2013 року у Товариства рахувалась кредиторська заборгованість ПП "Еліт Агро Альянс" (далі - Підприємство) у сумі 129600 грн. і ці кошти не повернуті станом на 31 грудня 2015 року.
Ревізори зазначили, що Товариство не надало жодних первинних документів бухгалтерського обліку, які підтверджують строк виникнення заборгованості та погашення.
Допитана, як свідок, бухгалтер Товариства ОСОБА_5 пояснила, що під час перевірки ревізори не вимагали надання цих документів та вони зберігались в архіві, так як складались не в період, який перевірявся.
06 квітня 2016 року (по завершенню перевірки і до складання акту) податковий орган звернувся до Товариства з запитом про надання належним чином завірених документів щодо взаємовідносин з Підприємством, який отриманий того ж дня (а.с.136).
Акт перевірки складено 11 квітня 2016 року і того ж дня отриманий позивачем (а.с.9-27).
У ньому зазначено, що позивач зобов'язаний сплатити податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 21600 грн. (129600:6) стосовно взаємовідносин з Підприємством, оскільки завершився строк звернення до суду щодо стягнення заборгованості (безнадійна заборгованість).
19 квітня 2016 року керівник податкового органу погодився з висновками ревізорів і прийняв оскаржене податкове повідомлення-рішення (а.с.34).
21 квітня 2016 року Товариство направило відповідача усі документи, що витребовувалися (а.с.75-85).
Юридична оцінка встановлених судом обставин справи.
Перш за все, первинні документи бухгалтерського і податкового обліку Товариства стосовно взаємовідносин з Підприємством складені не протягом періоду, який перевірявся.
Однак, у ревізорів виник обов'язок їх дослідити, оскільки за наслідками попередньої перевірки ці господарські правовідносини призвели до виникнення заборгованості, про що зазначено в акті перевірки.
У судовому засіданні ревізор ОСОБА_3 показала, що вимагала від бухгалтера ОСОБА_5 їх надання.
ОСОБА_5 заперечила цей факт.
Відповідно до приписів пункту 42.1 статті 42 Податкового кодексу України податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.
Враховуючи те, що відповідач не надав доказів письмового звернення під час перевірки стосовно надання згаданих документів, суд робить висновок про достовірність показань свідка ОСОБА_5
Якщо б податковий орган подав таке звернення під час перевірки, то у Товариства виник би обов'язок надати документи до її завершення або ж максимум до прийняття рішення на підставі акту перевірки (пункти 44.6-44.7 статті 47 Податкового кодексу України).
У даному випадку запит податкового органу надійшов після завершення перевірки і до складання її акту.
Бухгалтер Товариства ОСОБА_5 показала, що відповідь надана протягом 10 робочих днів, що передбачено підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.
Однак, пунктом 44.7 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.
Акт перевірки Товариством отримано 11 квітня 2016 року.
Таким чином, позивач несвоєчасно подав документи, з аналізу яких можна встановити різновид господарської операції з Підприємством.
Без аналізу цих документів неможливо розглянути спір, оскільки вони встановлюють, яка ж заборгованість існувала між суб'єктами господарської діяльності.
Несвоєчасність їх подання обумовлена і тим, що податковий орган під час перевірки не вимагав їх надання.
Водночас, суд зазначає наступне.
Пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
Отже, граничним строком прийняття податкового повідомлення - рішення є 25 квітня 2016 року.
Товариство не надсилало заперечень на висновки акту перевірки, оскільки вважало, що податковий орган врахує документи, які ним витребовувались та надіслані 21 квітня 2016 року.
Якби податковий орган не поспішив з прийняттям рішення, а розраховував на граничну дату, то дочекався би документів, які витребовував і дослідження котрих має суттєве значення, що доводить сам запит.
Проаналізувавши ці документи, суд встановив наступне.
Станом на 31 грудня 2015 року у Підприємства існував борг перед Товариством у сумі 129600 грн. щодо часткової несплати вартості насіння соняшника, яке відвантажене 14 червня 2010 року на підставі видаткової накладної (а.с.75-85).
Оскільки, Підприємство і Товариство не уклали письмовий договір поставки, тому до цих правовідносин поширюється загальний строк позовної давності у три роки, котрий встановлено положеннями статті 257 Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що Товариство податок на додану вартість включило до податкових зобов'язань відповідного звітного періоду 2010 року на підставі факту відвантаження товару (а.с.75).
Наявність у Товариства дебіторської заборгованості у даному випадку не є підставою для застосування приписів підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції періоду, за який проводилась перевірка), оскільки реалізація вирощеного насіння соняшника пов'язана з господарською діяльністю Товариства та останнє не перераховувало кошти Підприємству.
Помилка висновку ревізорів полягає у тому, що вони вважали, що Товариство сплатило Підприємству кошти і не отримало товар.
Це ж стало можливим у зв'язку з тим, що ними не досліджувались документи, які надані позивачем на їх запит.
Фактично ж, визначивши обов'язок позивача щодо сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість з суми дебіторської заборгованості, яка виникла внаслідок неотримання коштів від реалізації товару, податковий орган змушує платника податків повторно сплатити згаданий податок.
Жодна норма Розділу V Податкового кодексу України (податок на додану вартість) не встановлює випадки повторної сплати грошового зобов'язання з однієї господарської операції.
А тому, оскаржене рішення в частині визначення грошового зобов'язання у сумі 21600 грн. і штрафної санкції у розмірі його 25% відсотків є протиправним.
Що ж стосується іншого порушення, то суд зазначає наступне.
Так, на думку ревізорів, реалізація вирощеної продукції за ціною нижче собівартості не є господарською діяльністю, оскільки не одержується дохід, а завдаються збитки.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Однак, під час господарської діяльності завжди існує ризик спричинення збитків, що часто не залежить від волі особи (непереборна сила, форс-мажорні обставини, зміна ринкової вартості продукції тощо).
Судом встановлено, що господарською діяльністю Товариства є вирощування сільськогосподарської продукції, ціна реалізації якої залежить від обставин, які склались на ринку.
Товариство реалізовувало товар за ціною нижче за собівартість, але вищою за середньоринкову.
Це доводиться експертним висновком (а.с.128).
Отже, Товариство зробило все можливе, щоб мінімізувати збитки, які спричинені обставинами, що не залежали від його волі.
Податковий орган, визначаючи в цій частині грошове зобов'язання з податку на додану вартість, послався на приписи підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Цією нормою права встановлено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Однак, відповідач допустив помилку, оскільки витрати на вирощування сільськогосподарської продукції обумовлені здійсненням господарської діяльності, яку задекларувало Товариство, ставши платником фіксованого сільськогосподарського податку.
Отже, у позивача відсутній обов'язок нараховувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму витрат, які формують собівартість виготовленої продукції та не відшкодовані її вартістю від реалізації.
Правильність такого висновку суду доводиться і приписами пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Згаданою нормою права встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).
Її ж аналіз вказує, що у 2013 році собівартість виготовленої продукції не була базою оподаткування.
А все тому, що будь-яка господарська діяльність здійснюється з певним ризиком, що може призвести до утворення збитків.
Для оцінки такої діяльності важливим є встановлення умислу платника податків у спричиненні збитків.
У даному випадку податковий орган не довів наявність такого умислу.
Підсумовуючи, суд робить висновок про протиправність податкового повідомлення - рішення в цілому.
Таким чином, позов належить задовільнити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовільнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Держаної фіскальної служби у Кіровоградській області від 19 квітня 2016 року, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Лісова» збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на 148386 грн. та накладено штрафну санкцію - 37097 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держаної фіскальної служби у Кіровоградській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Лісова» судові витрати у сумі 2782,24 грн.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання її копії.
Повний текст постанови виготовлено 27 жовтня 2016 року.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Р.І.Брегей