05 жовтня 2016 року м.Житомир справа № 806/1681/16
категорія 6.2.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Шимоновича Р.М.,
секретар судового засідання Духновська В.О.,
за участю: представника позивача та представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області розглянути її заяву від 27.04.2016 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 27.04.2016 звернулась до відповідача із заявою, в якій просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної власності орієнтовною площею 1,9 га, для обслуговування будівель і споруд, на території Облітківської сільської ради Радомишльського району, що перебуває у її приватній власності. Однак, відповідач в порушення вимог статті 128 Земельного кодексу України не розглянув у місячний термін її заяву. Зазначає, що 19.07.2016 звернулась до відповідача із запитом з проханням повідомити про причини ненадання у встановлені законодавством строки відповіді на її заяву від 27.04.2016, однак, її звернення проігноровано відповідачем.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Пояснив, що у зв'язку з великою кількість звернень відповідач не має можливості своєчасно розглядати звернення громадян. Крім того, вказав, що станом на день розгляду справи заява ОСОБА_1 від 27.04.2016 розглянута.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог з огляду на наступне.
Встановлено, що 27.04.2016 позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою, в якій просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної власності орієнтовною площею 1,9 га, приблизні межі якої вказані на графічних матеріалах, та яка необхідна для обслуговування будівель та споруд, що перебувають у її приватній власності (а.с. 24).
19.07.2016 позивач звернулась до відповідача із запитом, в якому просила повідомити обставини, у зв'язку з якими її заява від 27.04.2016 не була розглянута в термін, передбачений законом, та можливі шляхи усунення цих обставин.
Не отримавши жодної відповіді на її звернення, позивач звернулася до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої-третьої статті 128 Земельного кодексу України, продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, здійснюється державними органами приватизації у порядку, що затверджує Кабінет Міністрів України. Особливості продажу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом.
Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.
До заяви (клопотання) додаються: а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд); б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.
Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.
Матеріалами справи підтверджено та у ході судового розгляду справи встановлено, що відповідачем заява ОСОБА_1 від 27.04.2016 у місячний строк розглянута не була.
Разом з тим, у ході судового розгляду справи з'ясовано, що листом від 19.09.2016 за вих. № П-4340/0-2420/6-16 відповідач розглянув заяву позивача від 27.04.2016 та повідомив, що у відповідності до положень частини першої статті 128 Земельного кодексу України, Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи відсутні в переліку органів державної влади, яким надано право здійснювати продаж земельних ділянок громадянам або юридичним особам. Також, повідомлено позивачеві про можливість отримання даної земельної ділянки на умовах оренди, в порядку, визначеному статтями 123, 124 Земельного кодексу України (а.с. 35).
Згідно зі частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
У Рішенні від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
При цьому, особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто, встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Викладені висновки кореспондуються із нормами пунктів 1, 8 частини першої статті 3, частини другої статті 4, частини першої 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Із наведеного слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.
Зважаючи на те, що захисту підлягає лише порушене право позивача, а на момент розгляду даної справи відповідачем усунуто допущені порушення, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 86, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Р.М.Шимонович
Повний текст постанови виготовлено: 13 жовтня 2016 р.