Справа № 344/14610/15-ц
Провадження № 2/344/1761/16
26 жовтня 2016 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Татарінової О.А.,
секретаря Бухвак І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про визнання недійсними договорів поруки, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”, у якому просила визнати недійсними договори поруки №LOK-KC-016 від 12.02.2008 року та LOK-КС-043/1 від 13.09.2007 року. Вимоги мотивувала тим, що в липні 2015 року їй стало відомо про укладення договорів поруки, однак зазначені договори поруки вона не укладала та не підписувала.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову через пропуск строку позовної давності.
Суд вислухавши пояснення позивача та її представника, свідка, дослідивши матеріали справи, вважає,що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Види забезпечення виконання зобов'язання визначені ч. 1 ст. 546 ЦК України і такими є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
13 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ “ПриватБанк” в особі Івано-Франківської філії ЗАТ КБ “ПриватБанк” укладено договір поруки № LOK-КС-043/1. Предметом договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_2 зобов”язань за кредитним договором від 09.02.2007 року № LOK-КС-043 ( а.с.153).
12 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ “ПриватБанк” в особі Івано-Франківської філії ЗАТ КБ “ПриватБанк” укладено договір поруки № LOK-КС-016. Предметом договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_2 зобов”язань за кредитним договором від 12.02.2008 року № LOK-КС-016 ( а.с.153).
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 суду пояснив, що позивач ОСОБА_1 не укладала договори поруки № LOK-КС-016 та № LOK-КС-043/1, оскільки він не просив її бути поручителем по його кредитним зобов”язанням. На момент підписання ним кредитних договорів ОСОБА_1 не була присутня у відділенні банку. Про існування договорів поруки ОСОБА_1 стало відомо від нього влітку 2015 року.
Договір є укладеним, відповідно до вимог статті 638 ЦК України, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом частини 3 зазначеної статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 29 липня 2016 року № 1.1-212\16 підпис від імені ОСОБА_1 в графі “Поручитель” у договорі поруки від 12 лютого 2008 року № LOK-КС-016, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 в графі “Поручитель” у договорі поруки від 13 вересня 2007 року № LOK-КС-043/1, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою (а.с.159-162).
Належних та допустимих доказів,які б спростували надані позивачем докази, представником відповідача суду надано не було.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, суд вважає,що заявлені позовні вимоги про визнання договорів поруки недійсними з підстав, зазначених в позові, є обґрунтованими та дійшов висновку про задоволення позовних вимог, оскільки договори підписані іншою особою,а не позивачем, є оспорюваними, а отже недійсними.
Що стосується заяви представника відповідача про застосування судом позовної давності суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
В даному випадку суд вважає,що позивачем не був пропущений строк звернення до суду з позовом, оскільки про порушення свого права позивач дізналася в липні 2015 року.
Посилання представника відповідача на те,що про порушення свого права позивач дізналася 02.04.2012 року суд не приймає до уваги,оскільки предметом розгляду Індустріальним судом м.Дніпропетровська були зобов”язання позивача за кредитними договорами №LON-KC-016 від 12.02.2008 року та LON-KC-043 від 09.02.2007 року.
Керуючись ст.ст.16,207,215,256,257,261,267,548,626,638 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, 57 - 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про визнання недійсними договорів поруки задовольнити.
Визнати недійсним договір поруки №LOK-KC-016 від 12.02.2008 року, укладений між закритим акціонерним товариством комерційний банк “ПриватБанк” в особі Івано-Франківської філії закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” та ОСОБА_1.
Визнати недійсним договір поруки №LOK-КС-043/1 від 13.09.2007 року, укладений між закритим акціонерним товариством комерційний банк “ПриватБанк” в особі Івано-Франківської філії закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” та ОСОБА_1.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Івано-Франківський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Татарінова О.А.