Номер провадження: 11-кп/785/892/16
Номер справи місцевого суду: 523/2/16-к
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
19.10.2016 року м. Одеса
Апеляційний суд Одеської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Суворовського районного суду м.Одеси від 13 травня 2016 року по кримінальному провадженню №12015160490005723, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с.Дмитрівка Каховського району Херсонської області, громадянин України, який має середню освіту, не одружений, офіційно не працює, офіційно не зареєстрований, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:
-у 2010 році Комсомольським районним судом м.Херсон за ч.3 ст.185 КК України до 5-ти років позбавлення волі, звільнився по відбуттю строку покарання
обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України,
Вироком Суворовського районного суду м.Одеси від 13 травня 2016 року ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України та йому призначено покарання у виді 3-ох років позбавлення волі.
Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 19 травня 2016 року виправлена описка в абзаці другому та четвертому резолютивної частини вказаного вироку та, у відповідності до ч.5 ст.72 КК України, ОСОБА_7 зараховано у строк покарання строк попереднього ув'язнення в період з 07 листопада 2015 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Строк відбуття покарання відраховується з моменту фактичного затримання - 07 листопада 2015 року.
Оскаржуваним вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим в тому, що 07 листопада 2015 року о 16 годині 40 хвилин він проник до квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_9 , звідки таємно викрав її майно на загальну суму 4994 гривні та три євро.
Крім того, в період часу з 26 жовтня 2015 року по 14 листопада 2015 року ОСОБА_7 проник до квартири АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_10 , звідки таємно викрав її майно на загальну суму 15200 гривень.
Крім того, в період часу з 26 жовтня 2015 року по 14 листопада 2015 року ОСОБА_7 проник до квартири АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_11 таємно викрав її майно на загальну суму 2700 гривень.
Крім того 28 листопада 2015 року в період часу з 18:00 години по 20:00 годину ОСОБА_7 проник до будинку АДРЕСА_5 , що належить ОСОБА_12 , звідки таємно викрав її майно на загальну суму 5750 гривні.
Не погодившись з вироком суду обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 подали апеляційній скарги.
Обвинувачений ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, ступінь доведеності вини та кваліфікацію своїх дій, просить вирок суду змінити та призначити йому більш м'яке покарання. Зазначає, що він повністю визнав свою вину у вчинених злочинах, щиро розкаявся, викрадене майно повернув власникам, та потерпілі не мають до нього жодних претензій матеріального характеру.
Адвокат ОСОБА_8 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 також просить вирок суду змінити, призначити ОСОБА_7 більш м'яке покарання та звільнити його від відбування покарання з випробуванням застосувавши ст.75 КК України. На переконання захисника суд призначив ОСОБА_7 занадто суворе покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі обвинуваченого.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд не дав належної оцінки тому факту, що ОСОБА_7 під час досудового розслідування та судового розгляду визнавав свою вину у вчинених злочинах в повному обсязі, підтвердив фактичні обставини кримінального провадження, щиро розкаявся у скоєному, та співпрацював з органом досудового розслідування. Крім того, на думку захисника, суд не повною мірою дав оцінку особі обвинуваченого. Так, ОСОБА_7 є круглою сиротою, був вихованцем дитячого будинку інтернату, не був забезпечений батьківською турботою та вихованням. Окрему увагу захисник приділив тому, що у потерпілих відсутні жодні матеріальні претензії до ОСОБА_7 .
В своїх запереченням потерпіла ОСОБА_10 просила залишити апеляційні скарги без задоволення, а вирок суду стосовно ОСОБА_7 без змін. Потерпіла зазначає, що речі та грошові кошти, які були викрадені у неї ОСОБА_7 до теперішнього часу не повернуті, і внаслідок вчинення злочину вона зазнала значної матеріальної шкоди.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав доводи своєї апеляційної скарги та апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 , думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційних скарг та просила залишити вирок суду без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи наведені в апеляційних скаргах, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч.1 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В ході судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, у зв'язку з чим, суд обґрунтовано, в порядку ч.3 ст.349 КПК України обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують його особу, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Порушень під час судового розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК України судом апеляційної інстанції не встановлено.
При цьому, захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , та сам ОСОБА_7 в своїх апеляційних скаргах не оскаржували фактичні обставини кримінального провадження та кваліфікацію дій обвинуваченого, а тому у відповідності до ч.1 ст.404 КПК України, вони не є предметом апеляційного перегляду.
За таких обставин, апеляційний суд вважає доведеною вину ОСОБА_7 у вчиненні чотирьох епізодів крадіжок, а його дії правильно кваліфіковані судом першої інстанції за ч.3 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло.
Пленум Верховного Суду України у пункті 1 своєї постанови №10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах проти власності» вказує, що у справах про злочини проти власності
суди зобов'язані як установлювати вину підсудних і призначати їм необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів покарання, так і вживати передбачені законом заходи для реалізації прав потерпілих на відшкодування заподіяної шкоди.
Статтею 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ст.65 КК України - особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд при призначенні покарання ОСОБА_7 відповідно до вимог ст.65 КК України, врахував в якості обставин, що пом'якшують покарання щире каяття ОСОБА_7 та активне сприяння розкриттю злочину.
Обставин, передбачених статтею 67 КК України, які б обтяжували покарання ОСОБА_7 судом першої інстанції не встановлено.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про необхідність призначення йому більш м'якого покарання, оскільки останній не має постійного місця проживання та роботи, а отже і законних джерел доходу, раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності за злочин проти власності, має не погашену судимість, проте належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, продовжив злочинну діяльність та вчинив чотири епізоди нових тяжких злочинів проти власності.
Така поведінка обвинуваченого свідчить про його підвищену суспільну небезпечність та явне небажання вести законослухняний спосіб життя, а тому, на думку апеляційного суду його виправлення і перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
Щодо пом'якшуючих покарання обставин, на які обвинувачений посилається в апеляційній скарзі, то всі вони були враховані судом першої інстанції при ухвалені вироку та суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.3 ст.185 КК України, у виді 3 років позбавлення волі, яке є справедливим, відповідає особі винного та характеру вчинених протиправних дій.
За таких обставин, апеляційний суд вважає апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, у зв'язку із чим відсутні підстави для його скасування або зміни.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 418, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Суворовського районного суду м.Одеси від 13 травня 2016 року, яким ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України та йому призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду Одеської області набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді апеляційного суду
Одеської області:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4