Номер провадження: 22-ц/785/4801/16
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Ващенко Л. Г.
20.10.2016 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:
головуючого - Ващенко Л.Г.
суддів - Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.
при секретарі - Сібовій А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2016 року у цивільній справі за позовом Департамента праці та соціальної політики Одеської міської ради до ОСОБА_2, третя особа: комунальна установа “Геріатричний дім милосердя імені святого цілителя Пантелеймона” про виселення,
18.09.2015 року, Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради (далі-Департамент) звернувся із позовом про виселення відповідачки з квартири АДРЕСА_1.
Позов обгрунтовано тим, що спірне жиле приміщення є комунальною власністю Одеської міської ради і знаходиться в оперативному управлінні Департамента та належить до комунальніої установи “Геріартричний дім милосердя імені святого цілителя Пантелеймона” (далі-Дім милосердя).
Дім милосердя має три відділення, одне з яких розташоване по вул. Педагогічній,24 у м. Одесі.
У 1998 році, на підставі листа міського центру соціальної допомоги, тимчасово, у квартиру АДРЕСА_1 поселено відповідачку, яка на той час працювала у ОСОБА_3 милосердя, разом з трьома дітьми, які на час вселення були неповнолітніми.
Зважаючи на те, що відповідачка була вселена у спірне жиле приміщення тимчасово і не належить до категорії осіб, які мають право на проживання в ОСОБА_3 милосердя, є особою працездатного віку, однак не працює, має житло і зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає у жилому приміщенні без правових підстав, позивач просив позов задовольнити.
Відповідачка позов не визнала зазначаючи, що вселена у спірне жиле приміщення тимчасово без будь-яких умов, несплата нею комунальних послуг за користування жилим приміщенням не є підставою для виселення, а житловий будинок у м. Березівка є непридатним для проживання.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22.04.2016 року позов задоволено: суд виселив відповідачку з квартири АДРЕСА_1 і стягнув з відповідачки на користь позивача судові витрати у вигляді судового збору.
В апеляційній скарзі відповідачка просить рішення суду скасувати, посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду, відсутність правових підстав для виселення, оскільки проживає у квартирі більше 18 років, крім того, у позові слід відмовити через сплив строку позовної давності.
У засіданні колегії суддів: представник відповідачки скаргу підтримала; представники Департамента і ОСОБА_3 милосердя скаргу не визнали.
Рішення суду першої інстапнції підлягає залишенню без змін на підставі ст. 308 ЦПК України.
За змістом ст. 308 ч.1 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.
Позивач просив виселити відповідачку з квартири АДРЕСА_2 з тих підстав, що відповідачка поселена у спірне жиле приміщення тимчасово, проживає у квартирі без правових підстав, має інше житло у м. Березівка Одеської області де зареєстрована до цього часу (а.с.2-5).
Суд, задовольняючи позов виходив з того, що відповідачка, зважаючи на її складну життєву ситуацію та працевлаштування до ОСОБА_3 милосердя, разом з 3 дітьми, тимчасово, у 1998 році була вселена у спірне жиле приміщення, і, оскільки відповідачка не належить до категорі осіб, які мають право проживати у ОСОБА_3 милосердя, суд дійшов висновку про наявність підстав для виселення відповідачки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Встановлено, що будинок № 24 по вул. Педагогічній у м. Одесі введено в експлуатацію у 1991 році і належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Квартира АДРЕСА_3 передана в оперативне управління Департамента. Дім милосердя, як комунальна установа, створена з метою забезпечення належиних умов проживання, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги громадянам похилого віку, ветеранам війни, інвалідам, які потребують стороннього догляду і допомоги (а.с.15-18, 24-46, п.2.1 ОСОБА_3 милосердя, а.с.16 зворот).
На підставі листа міського центру соціальної допомоги від 05.11.1997 року, рішень спеціальної комісії на поселення до ОСОБА_3 милосердя від 18.12.1997 року та від 15.03.1998 року, ОСОБА_2, зважаючи на її складну ситуацію та працевлаштування у ОСОБА_3 милосердя було надано дозвіл на тимчасове вселення і проживання, без реєстрації у спірному жилому приміщенні (а.с.12-14).
З 04.11.2002 року відповідачка ОСОБА_2, у встановленому законом порядку, зареєстрована у жилому ІНФОРМАЦІЯ_2, у якому зберігає право на проживання до цього часу (а.с.7,7 зворот,148).
22.06.2015 року ОСОБА_3 милосердя, а 16.06.2015 року Департаментом видані накази про відрахування з ОСОБА_3 милосердя відповідачки із подальшим виселенням з тих підстав, що відповідачка поселана тимчасово і є особою працездатного віку (а.с.19-22).
Наведене свідчить про те, що у 1998 році відповідачка вселилась у спірне жиле приміщення тимчасово, без реєстрації місця проживання у ньому. ОСОБА_3 тимчасового мешканця спірного жилого приміщення відповідачка має і станом на час розгляду даної справи у суді.
Правовідносини сторін щодо спірного жилого приміщення виникли у 1998 році і на той час регулювались нормами ЖК України.
У 1998 році спірне жиле приміщення відносилось до державного житлового фонду (ст. 5 ч.1 ЖК України).
Наймач жилого приміщення (станом на 1998 рік Пансіонат для одиноких осіб пенсійного віку, зараз Дім милосердя, а.с.13,14), відповідно до ст. 98 ЖК України, мав право дозволити тимчасове проживання у жилому приміщенні інших осіб \тимчасових мешканців, при цьому, тимчасові мешканці, на вимогу наймача, були зобов'язані негайно звільнити приміщення, а у разі відмови - підлягали виселенню у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення (ст.98 ч.ч.1,3 ЖК України).
Станом на час розгляду справи у суді спірне жиле приміщення є комунальною власностю територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, з 2009 року перебуває в управлінні Департамента (а.с.24,25).
Статтею 818 ЦК України визначено, що наймач, за попереднім повідомленням наймодавця може дозволити тимчасове проживання у помешканні інших осіб, при цьому, тимчасові мешканці не мають самостійного права користування житлом. Тимчасові мешканці повинні звільнити житло після спливу погодженого з ними строку проживання або не пізніше семи днів від дня пред'явлення до них наймачем або наймодавцем вимоги про звільнення (ст. 818 ч.ч.1.3 ЦК України).
Зважаючи на те, що відповідачка є тимчасовим мешканцем спірного жилого приміщення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про її виселення з жилого приміщення.
Помилкове посилання суду в рішенні на ст. ст. 383, 386, 391 ЦК України, які не регулюють спірні правовідносини, у розумінні ст. 308 ч.2 ЦПК України, не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції.
Доводи відповідачки у скарзі про те, що: вона тривалий час, близько 18 років проживає у спірному жилому приміщенні; сплив строк позовної давності для її виселення; позивач не довів незаконність вселення та проживання у квартирі; суду надані недостовірні дані про те, що вона не працює; у м. Березівка зберігається лише реєстрація, оскільки там відсутні умови для проживання; виселення може мати місце лише з підстав ст. 116 ЖК України - не заслуговують на увагу з таких підстав.
Тимчасові мешканці, незалежно від строку проживання, не мають самостійного права користування жилим приміщенням, і, не пізніше семи днів від дня пред'явлення до них вимоги про звільнення приміщення, повинні звільнити житло.
У червні 2015 року Департамент прийняв рішення про відрахування відповідачки з ОСОБА_3 милосердя, а із позовом про виселення відповідачки звернувся 18.09.2015 року (а.с.2,19-22).
Позивач у позовній заяві зазначав про те, що відповідачка вселилась у спірне жиле приміщення тимчасово, разом з тим, позивач не стверджував, що вселення у спірне жиле приміщення відбулось незаконно.
Відомості стосовно працевлаштування відповідачки, у даному випадку, не мають правового значення для вирішення спору.
Відповідачка, у встановленому законом поряку, у 2002 році зареєструвала своє право на проживання у ІНФОРМАЦІЯ_3 і до цього часу зберігає за собою у цьому будинку право на проживання (а.с.148).
Відсутність реєстрації відповідачки у спірному жилому приміщенні і збереження реєстрації права проживання за іншою адресою свідчать про те, що спірне жиле приміщення є місцем тимчасового проживання відповідачки.
Доводи відповідачки, що за місцем її реєстрації відсутні умови для проживання не мають правового значення у даній справі.
Позивач просив виселити відповідачку як тимчасового мешканця, позовні вимоги про виселення відповідачки з підстав ст. 116 ЖК України не заявлялись.
Інших, правових доводів, пеляційна скарга не містить.
Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду залишає без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко
ОСОБА_4
ОСОБА_5