"26" жовтня 2016 р.
2/642/1298/16
642/706/16ц
26 жовтня 2016 року
Ленінський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Гримайло А.М.
при секретарі Сорокіній Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики -
10 лютого 2016 року позивач звернулась до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень від 20 липня 2016 року, просить стягнути у солідарному порядку з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 На її користь борг за договорами позики у розмірі 33 000 доларів США.
В обґрунтуванні своїх позовних вимог позивач зазначає, що24 січня 2015 року передала відповідачу ОСОБА_2 суму 461 440, 00 грн., що становило еквівалент 22 400, 00 доларів США, які він зобов'язався повернути у строк до 24 травня 2015 року, про що ними був кладений договір позики грошей.
Крім того, 24 січня 2015 року за договором позики, на підтвердження якого ОСОБА_2 було написано розписку власноруч, нею було передано відповідачу суму в розмірі 10 600, 00 доларів США на строк до 24 березня 2015 року.
На укладення договору позики 461 440, 00 грн. дала згоду дружина позивальника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, про що власноруч написала розписку.
Оскільки борг відповідач борг не повернув, вона вимушена звернутися до суду.
У судовому засідання представник позивача повністю підтримала позовні вимоги та просила задовольнити їх в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання заявився, позов визнав частково та пояснив, що дійсно позичав у позивача кошті за договором займу в сумі 461440 грн. на зазначені строки. Гроші від позивача отримав, однак повернути у визначені строки не зміг внаслідок відсутності грошей. Його дружина ОСОБА_3 дійсно надавала розписку, що вона не проти того, що він позичає кошти. При цьому кошти ним були витрачені на власний розсуд, а саме - позичені другої особі, а не на потреби сім ї. Оскільки його дружина жодним чином не причетна до цих позик, вважає, що обов'язок повернути кошти є виключно його обов'язком, за яким дружина відповідати не повинна.
Що стосується розписки на суми екв. 10600 дол. США, то вона була написана в рахунок договору позики, в якій зазначено до якого строку він поверне частку суми.
Представник відповідача ОСОБА_3 у судове засіданні заявилась, позовні вимоги не визнала та пояснила, що її довіритель та відповідач ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 14.12.2013 року. 24.01.2015 року відповідач ОСОБА_2 дійсно позичав у позивача по справі грошові кошти у зазначеному у позові розмірі, які зобов'язувався повернути у певні строки. Її довіритель ОСОБА_3 власноруч написала розписку про те, що вона погоджується на те , щоб чоловік позичив кошти 461440, 00 грн. проте, ці гроші її чоловіком були витрачені на власний бізнес, а не потреби сім”ї, тож для неї такий договір не створює обов'язків та вона не має нести солідарну відповідальність по спірним зобов'язанням.
Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, приходить до наступного.
Судом встановлено, що відповідно Договору позики від 24 січня 2015 року, ОСОБА_4, як позикодавець, передає, а ОСОБА_2, як позичальник приймає суму 461 440, 00 грн., що є еквівалентом 22 400 доларів США., яку зобов'язується повернути у строк до 24 травня 2015 року(п.п.1,2 Договору). У п. 9 Договору визначено, що Позичальник діє за згодою дружини ОСОБА_3.
Відповідно власноруч написаній розписці ОСОБА_3 (дружина відповідача ОСОБА_5 відповідно свідоцтву про шлюб серії 1-ВЛ номер224084 виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції від 14 грудня 2013 року, актовий запис 2165) дає згоду своєму чоловікові на укладення зазначеного Договору позики.
Крім того, 24 січня 2015 року відповідно написаній власноруч ОСОБА_2 розписці, ним отримано від ОСОБА_4 суму еквівалент 10 600 доларів США, яку він зобов'язується повернути до 24 березня 2015 року.
У відповідності з вимогами ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок виникає у випадках, встановлених договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем ОСОБА_2 укладені договори позики з позивачем як у вигляді безпосередньо договору позики, так і у вигляді розписки. Укладені між ними договори не передбачають солідарного або особистого зобов'язання відповідача ОСОБА_2 перед позивачем.
Згідно з ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Зазначена норма цивільного права, що регулює правовідносини щодо надання та отримання позики, не передбачає виникнення зобов'язання з повернення позики у іншої особи, яка не є позичальником.
Відповідно до вимог ч.4 ст.65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Зазначена норма сімейного права не встановлює для другого з подружжя солідарного обов'язку за укладеним договором перед іншою стороною договору, зокрема перед позикодавцем.
В ч.1 ст. 2 встановлено, що Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини, що виникають між подружжям, та не регулює інші правовідносини, зокрема щодо повернення позики.
Отже відповідно до змісту ч.4 ст. 65 СК України передбачає, що укладення одним із подружжя договору в інтересах сім'ї створює обов'язки для другого з подружжя перед тим із подружжя, яким укладено договір, з питання його сумісного виконання, а не перед іншою стороною такого договору, зокрема перед позикодавцем.
З цього приводу в п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді прав про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до ч.1ст.73 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
Термін «стягнення»встановлений в Законі України «Про виконавче провадження», який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Тому передбачене ч.2ст.73 СК України стягнення на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, може бути здійснено за наявності рішення про солідарне стягнення боргу з обох з подружжя.
Саме так це питання врегульоване в ч.6 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження», якою встановлено, що у разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Відповідно до ч.1 ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину, а не за рахунок власного майна.
Як зазначено в п.32 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», з урахуванням положення ст.1282 ЦК України спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Тобто навіть у разі смерті одного з подружжя, інший з подружжя не відповідає перед кредитором своїм майном або грошима за борги померлого боржника.
Таким чином слід визнати, що у разі укладення одним з подружжя договору позики діючим законодавством не передбачено солідарного обов'язку другого з подружжя перед позикодавцем, а вимоги ч.4 ст. 65 та ч.2 ст.73 СК України не є підставою для задоволення позову позикодавця до того з подружжя, який не є стороною у договорі позики, про стягнення заборгованості за цим договором.
У відповідності положень ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж кількості.
Згідно ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За приписами ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
За змістом ст. 369 ЦК України, ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно ч.2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і одержане за договором використано на її потреби.
Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_3 надала свою письмову згоду на отримання її чоловіком, відповідачем, ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 461 440, 00 грн. та знала про отриманням ним у борг від позивача суми еквівалент 10 600 доларів США, проте, вказаний борг спільним боргом подружжя не визнавала та нести солідарну відповідальність за цими договорами позики не зобов'язувалась.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що у вказаній справі відповідач ОСОБА_3 не має бути солідарним боржником за зобов'язаннями свого чоловіка, відповідача ОСОБА_2, останній самостійно має нести відповідальність за зобов'язаннями в повному обсязі.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно зі ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.192 ЦК України).
Такими випадками є ст.193, ч.4 ст.654 ЦК України, Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та Закон України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Таким чином законом врегульовано, що грошові кошти підлягають поверненню в національній валюті відповідно до курсу, який існує на день платежу.
Тому вимоги позивача в частині повернення боргу за договором позики у розмірі 33.000.00 доларів США задоволенню не підлягають.
На час розгляду справи офіційний курс гривні до долара США станом на 26.10.2016 року складає 2559.53 грн. Виходячи з того, що на час розгляду справи борг не повернений, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивачки суму боргу виходячи з офіційного курсу, який діє на час ухвалення рішення суду і таким чином сума боргу складатиме 844644,9 грн.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати, а саме 6890 грн. за сплачений судовий збір.
Керуючись ст. 10, 60, 88, 212, 214, 215 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2(ІНФОРМАЦІЯ_1 і.н. НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики в сумі 844 644 грн.09 коп. (вісімсот сорок чотири тисячі шістсот сорок чотири грн.) за курсом валют станом на 26.10.2016 року.
Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, а саме 6890 грн. (шість тисяч вісімсот дев'яносто тис.) за сплачений судовий збір.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції в 10-денний строк з моменту його проголошення, або у разі проголошення рішення за відсутності осіб, що беруть участь у справі, протягом 10 днів з моменту отримання його копії.
Суддя - А.М. Гримайло