Справа№ 640/10609/16-ц
н/п 2/640/2575/16
"24" жовтня 2016 р. Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого -судді - СенаторовА В . М .,
при секретарі - Явнюк К. Р .,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
07.07.2016 року представник ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1із вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнення судових витрат, обґрунтувавши свої вимоги тим, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору № б/н від 30.09.2011 року відповідач отримала кредит у розмірі 6500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Проте відповідач належним чином не виконувала зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість станом на 31.03.2016 року у сумі 12543,82 грн., що складається з заборгованості за кредитом у сумі 6141,41 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 5328,89 грн., а також штрафів відповідно до п.2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг у розмірі 500,00 грн. штраф (фіксована частина), та у сумі 573,52 грн. штраф (процентна складова). У зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитом та судові витрати.
В судове засідання представник позивача не з'явився, разом із позовом подав до суду заяву, в якій просить розглянути справу у його відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягав, не заперечував проти винесення заочного рішення. Оскільки наслідки ст. 224 ЦПК України зрозумілі, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника позивача, що відповідає вимогам ст. 169 ЦПК України.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про час, дату і місце судового засідання повідомлялаася належним чином, причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення не надавала, у зв'язку з чим з урахуванням згоди представника позивача, суд вирішив розглянути дану справу у заочному порядку.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статей 213, 215 ЦПК рішення суду має містити чіткі вичерпні та безумовні висновки щодо доведеності чи недоведеності юридичних фактів, що мають значення для справи, на підставі оцінки доказів відповідно до вимог ст. 212 ЦПК, яка зобов'язує суд оцінювати належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст.10 ЦПК суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Статтею 11 ЦПК України передбачено, що, виходячи з принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, суд позбавлений можливості самостійного витребування та збирання доказів по справі та надання оцінки обсягу доказів, який би був достатній для задоволення вимог позивача.
Згідно вимог ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Аналізуючи в сукупності надані позивачем докази про існування між сторонами кредитних правовідносин з використанням електронного платіжного засобу в контексті норм матеріального права, суд вважає, що предметом спору є споживчий кредит, який регулюється, як нормами Цивільного Кодексу, так і спеціальними законами: Законом України "Про захист прав споживачів", Законом "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", Законом "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
Тому, відповідачка є споживачем фінансових послуг Банку і відповідно є суб'єктом Закону "Про захист прав споживачів", і згідно до рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013 є слабкою стороною у договорі, яка підлягає державному захисту, що відображено в ч.4 ст.42 Конституції України, статтях 11, 18 Закону "Про захист прав споживачів", ст.6 Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Так, згідно з частинами 1,3 статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1 Закону споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
За частиною першою статті 11 Закону між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:
1) особу та місцезнаходження кредитодавця;
2) кредитні умови, зокрема:
а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;
б) форми його забезпечення;
в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;
г) тип відсоткової ставки;
ґ) суму, на яку кредит може бути виданий.
Відповідно до ст. 6. Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" договір про надання фінансових послуг повинен містити:
1) назву документа;
2) назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності;
3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу;
4) найменування, місцезнаходження юридичної особи;
5) найменування фінансової операції;
6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків;
7) строк дії договору; ...
11) підписи сторін."
Згідно ст. 14.8 Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (Закон №2346 від 5.04.2001р) Банк та користувач укладають договір щодо порядку та умов використання електронного платіжного засобу. Банк перед укладенням договору зобов'язаний ознайомити користувача з умовами договору про використання електронного платіжного засобу (далі у цій статті - договір), ознайомити з тарифами на обслуговування електронного платіжного засобу та правилами користування електронним платіжним засобом. Банк зобов'язаний забезпечити викладення цієї інформації в доступній формі й розмістити її в доступному для користувача місці, а також надати на його вимогу в письмовій або електронній формі.
14.9. Банк зобов'язаний під час видачі електронного платіжного засобу надати користувачеві примірник договору, правил користування електронним платіжним засобом та тарифів банку на обслуговування електронного платіжного засобу.
Національний банк України має право встановлювати обов'язкові умови договору.
Згідно Наказу НБУ №620 "Про затвердження Правил Національної системи масових електронних платежів" від 10.12.2004 року ( надалі Наказ НБУ №620)1.6. Платіжна картка є власністю емітента і видається клієнту (фізичній особі або довіреній особі юридичної особи) на підставі договору про надання та використання платіжної картки.
Перед укладанням договору емітент зобов'язаний ознайомити клієнта з умовами одержання платіжної картки, переліком необхідних для пред'явлення документів, тарифами на обслуговування та правилами користування платіжною карткою. Ця інформація має бути викладена в доступній формі, а також надаватися в письмовій або електронній формі клієнтам та їх довіреним особам за їх бажанням.
У договорі між клієнтом і емітентом мають бути визначені предмет договору, права, обов'язки клієнта та емітента, їх відповідальність, порядок вирішення спорів.
Емітент зобов'язаний ознайомити клієнта під підпис з тарифами на обслуговування операцій із застосуванням платіжної картки, чинними на час укладання договору. Якщо тарифи є додатком до договору, то його підписання клієнтом є згодою останнього з тарифами банку.
Один з примірників договору має бути переданий клієнту.
Як додаток до договору емітент подає клієнту правила користування платіжною карткою.
Пунктом 1.20 вищезгаданого Наказу НБУ №620 конкретизовано і чітко прописано механізм оформлення та видачі платіжної картки, яка є складовою платіжної системи ПАТ "ПриватБанку" ( тобто це є обов'язковою умовою при оформленні платіжних карток).
Форма і зміст заяви-анкети фізичної особи про відкриття рахунків та одержання платіжної картки НСМЕП визначаються Платіжною організацією у її документах щодо порядку оформлення участі в НСМЕП.
1.21. Форма і зміст договору про видачу платіжної картки і розрахункове обслуговування фізичної особи визначаються Платіжною організацією в її документах щодо порядку оформлення участі в НСМЕП.
Договір про видачу платіжної картки і розрахункове обслуговування фізичної особи складається в двох примірниках.
Відповідно до ст. 628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. "
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Із анкети-заявки про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку вбачається, що ОСОБА_1 30.09.2011 року звернулась до банку, однак у вказаній заяві не зазначено, що вона бажає укласти кредитний договір і взагалі не зрозуміло про які саме банківські послуги йдеться. Крім того, в заяві не відмічено та не зазначено, що саме відповідач бажає оформити на своє ім'я, оскільки немає жодної відмітки у відповідних графах, що відповідає конкретній картці і послузі, яку вона бажала б отримати. Також відсутній підпис відповідача стосовно того, що остання ознайомилася з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами "Приватбанку". /а.с.8/
Відсутній також підпис відповідача на витягу з Умов і правил надання банківських послуг Затверджених наказом від 06.03.2010р. № СП-2010-256, які позивачем подані, як додаток до вказаної заяви, а також позивачем не надано іншого доказу, який би підтверджував, що відповідачка була з ними ознайомлена.
Крім того невідомо, чи саме ці умови та правила діяли на той час, оскільки в анкеті-заяві не зазначено про які конкретні умови та правила йдеться.
Перевіривши надані Банком докази, суд вважає, що вони не дають підстав зробити висновок про існування кредитно-правових відносин між сторонами і відповідач має зобов'язання погасити заборгованість перед позивачем.
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем до позовної заяви долучено: розрахунок заборгованості за договором без номера від 30.09.2011 року; копію витягу із тарифів по карткам "Універсальна", "Універсальна" Contract, "Універсальна Голд" на одному аркуші; витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які затверджені наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256 , засвідчену позивачем ксерокопію анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг від 30.093.2011 року на одній сторінці, у якій відсутня вказівка про розмір кредитного ліміту та дата і номер видачі платіжної картки, не зазначено, що саме відповідач бажає оформити на своє ім'я, оскільки немає жодної відмітки у відповідних графах, що відповідає конкретній картці і послузі, яку вона бажала б отримати, та більш того на зворотній стороні Анкети-заявки відсутній особистий підпис відповідача. /а.с. 8/
Крім цього, позивач не надав суду доказів видачі платіжної картки та її номера ( враховуючи що на заяві - приєднанні відсутня вказівка про номер платіжної картки, розмір та вид послуги).
Таким чином, дослідивши матеріали справи в межах позовних вимог, суд, беручи до уваги те, що оскільки позивачем не доведено, що між ним та відповідачем було укладено кредитний договір, приходить до висновку, що в задоволенні даного позову слід відмовити за безпідставністю, оскільки причин у позивача вимагати повернення заборгованості по кредитному договору з відповідача судом не встановлено.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Харківської області через Київський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня оголошення, а для позивача з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя -