Справа: № 825/1433/16 Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
Іменем України
18 жовтня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Скаленку Р.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Пенсійного фонду України та Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.08.2016 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до голови Правління Пенсійного фонду України Зарудного Олексія Борисовича, Пенсійного фонду України, Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання нечинним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив:
- визнати нечинним та скасувати наказ голови правління Пенсійного фонду України № 579-о від 05.07.2016, яким звільнено позивача з посади за угодою сторін відповідно до ст. 86 Закону України «Про державну службу».
- поновити позивача на посаді начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України;
- стягнути з Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.07.2016 по день прийняття рішення судом.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.08.2016 (з урахуванням ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.09.2016 про виправлення описки) позов задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідачі звернулись із апеляційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи з 01.10.1991 по 05.07.2016 ОСОБА_2 працював в органах Пенсійного фонду України, зокрема, на посаді начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України.
15.06.2016 позивач звернувся до голови правління Пенсійного фонду України із заявою про звільнення з посади начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України за угодою сторін, згідно ст. 86 Закону України «Про державну службу» з 01.07.2016 (а.с. 36).
22.06.2016 за вхідним реєстраційним № 9189/4 Пенсійний фонд України отримав подання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо звільнення позивача та заяву на звільнення позивача від 15.06.2016 (а.с. 34,35).
На виконання Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Пенсійний фонд України 22.06.2016 направив Міністру соціальної політики України лист за вих. № 20676/06-10 щодо погодження звільнення позивача з посади начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області (а.с. 37).
Оскільки 01.07.2016 наказ про звільнення позивача не надійшов, а тому останній продовжував виконувати свої посадові обов'язки, вважаючи, що голова Пенсійного фонду України не погодив його заяву про звільнення, що підтверджується наявними матеріалами справи, а саме, розрахунковою відомістю за липень 2016 року № 5 та табелем обліку використання робочого часу (а.с. 55-56, 57).
04.07.2016 за вхідним реєстраційним № 2992/5 Пенсійний фонд України отримав лист Міністерства соціальної політики України від 02.07.2016 № 9576/0/14-16/09 про погодження звільнення позивача (а.с. 38).
05.07.2016 Головою правління Пенсійного фонду України був підписаний наказ № 579-0 про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду, за угодою сторін, відповідно до ст. 86 Закону України «Про державну службу» (а.с. 8). В той же день, 05.07.2016, наказ Пенсійного фонду України від 05.07.2016 № 579-0 був доведений до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України та оголошений наказом № 42-ОС від 05.07.2016 (а.с. 59).
Позивач вважає, що оскаржуваний наказ про його звільнення прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства та підлягає скасуванню, а тому й звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач, звертаючись до голови правління Пенсійного фонду України із заявою про звільнення, фактично звернувся до нього із пропозицією щодо звільнення його з посади начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України з певної дати, а саме з 01.07.2016, а у випадку погодження заяви позивача, тобто досягнення згоди між ними, до 01.07.2016 головою правління Пенсійного фонду України мав би бути підписаний і доведений до відома позивача наказ про звільнення, саме з 01.07.2016, а тому, оскільки головою правління Пенсійного фонду України підписаний і доведений до відома позивача наказ про звільнення 05.07.2016, то даний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.
Апелянти у своїх скаргах зазначають, що відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянтів безпідставними, враховуючи наступне.
Закон України «Про державну службу» регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу.
Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
Статтею 83 Закону України «Про державну службу» передбачено, що однією з підстав припинення державної служби є угода сторін.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконання вищевказаних норм ОСОБА_2 15.06.2016 звернувся до голови правління Пенсійного фонду України із заявою про звільнення з посади начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України за угодою сторін з 01.07.2016, згідно ст. 86 Закону України «Про державну службу».
З вищевказаних норм вбачається, що звільнення з державної служби за угодою сторін означає, що між суб'єктом призначення та державним службовцем досягнуто спільної згоди щодо: припинення державної служби (звільнення з посади); строку такого звільнення.
Отже, чинне на сьогоднішній день законодавство встановлює відповідний строк припинення державної служби чи трудового договору за угодою сторін шляхом визначення його за домовленістю між державним службовцем, що має бажання припинити державну службу, та суб'єктом його призначення. А наказ, яким державний службовець звільняється з відповідної посади, має таку домовленість відобразити.
Так, звертаючись до голови правління Пенсійного фонду України із заявою про звільнення позивач фактично звернувся до нього із пропозицією щодо звільнення його з посади начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України з певної дати, а саме з 01.07.2016. У випадку погодження заяви позивача, тобто досягнення згоди між ними, до 01.07.2016 Головою правління Пенсійного фонду України мав би бути підписаний і доведений до відома позивача наказ про звільнення, саме з 01.07.2016.
Станом на 01.07.2016 наказ про звільнення позивача до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України не надійшов і він продовжував виконувати свої посадові обов'язки, видаючи з 01.07.2016 по 05.07.2016 накази та підписуючи інші документи, вважаючи, що Голова правління Пенсійного фонду України не погодив його заяву про звільнення, що підтверджується наявними матеріалами справи (а.с. 55-56, 57).
Однак, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_2 звільнено з посади начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України за угодою сторін з посиланням на ст. 86 Закону України «Про державну службу» лише наказом Голови правління Пенсійного фонду України від 05.07.2016, що є порушенням ч. 3 цієї статті.
Відповідно до ч. 3 ст. 86 Закону № 889 суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках передбачених законодавством про працю.
Також, розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, врегульовано статтею 38 Кодексу законів про працю України, згідно якої якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові Пленуму № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Так, згідно пункту 8 постанови судам необхідно мати на увазі, що про домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що доказів того, що на місце позивача запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору, відповідачами суду не надано. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до Закону № 899 відсутня процедура про відкликання заяви про звільнення, тобто позивач правомірно з 01.07.2016 продовжував працювати на посаді начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, так як свою заву про звільнення не відкликав та станом на 01.07.2016 не отримував наказ про його звільнення.
Колегією суддів не беруться до уваги доводи апелянтів про те, що ОСОБА_2, на виконання оскаржуваного наказу повинен був видати наказ про своє звільнення з 01.07.2016, оскільки наказ про звільнення виданий 05.07.2016, а позивач з 01.07.2016 по 05.07.2016 виконував свої обов'язки начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, що підтверджується наявними матеріалами справи, та не заперечується сторонами. Більше того, нормами трудового законодавства не врегульовано цього питання, але стала судова практика з трудових спорів свідчить про неможливість звільнення у минулому часі (а лише з дня видання наказу чи у майбутньому (з певної дати чи події)). Аналогічних висновків щодо дії наказів у часі можна дійти і з аналізу положень Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242.
Як зазначалося відповідачами, відповідно до ст. 86 Закону № 899 державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції ОСОБА_2, з додержанням цих строків (не пізніше як за 14 днів до звільнення), подано до Правління Пенсійного фонду України заяву про звільнення. До того ж, якщо відповідачі встановили, що заяву позивача подано з порушенням строку для звернення, то вони повинні були відмовити в її прийнятті та задоволенні.
В свою чергу, зазначені норми взагалі не регулюють правовідносини щодо звільнення за згодою сторін, а стосуються звільнення за власним бажанням.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що підставою для подачі заяви про звільнення ОСОБА_2 було погіршення стану здоров'я, а тому доводи апелянтів про те, що до заяви не було додано довідок про стан здоров'я, що підтверджують його погіршення, лише підтверджують те, що в заяві про звільнення необхідно було відмовити ще й з цих підстав.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наказ голови правління Пенсійного фонду України № 579-о від 05.07.2016, яким звільнено позивача з посади за угодою сторін відповідно до ст. 86 Закону України «Про державну службу» є необгрунтованим та підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді начальника Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України.
Також, колегія суддів зазначає про те, що вимога про стягнення з Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.07.2016 по день прийняття рішення судом підлягає задоволенню, оскільки є похідною від попередніх.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Апелянти не надали до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційні скарги Пенсійного фонду України та Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.08.2016 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.
Повний текст ухвали виготовлений 24.10.2016.
Головуючий суддя Василенко Я.М.
Судді: Шурко О.І.
Кузьменко В. В.