04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
08.10.2012 № 5011-30/5399-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рєпіної Л.О.
суддів: Суліма В.В.
ОСОБА_1
розглянув апеляційну скаргу ТОВ «Спецбудбетон» на рішення господарського суду м. Києва від 31.05.2012 року у справі № 5011-30/5399-2012 (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен ОСОБА_2»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбудбетон»
про стягнення 62 764,49 грн.
дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, суд
Рішенням господарського суду м. Києва від 31.05.2012 р. у справі №5011-30/5399-2012 задоволений позов ТОВ «Райффайзен ОСОБА_2» до ТОВ «Спецбудбетон» про стягнення 62 764,49 грн..
Не погоджуючись з рішенням відповідач, посилаючись на неповне з'ясування обставин що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить його скасувати та припинити провадження.
Представник позивача, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду - без змін.
Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено матеріалами справи, 28.03.2007р. сторонами укладений договір № L458-03/07/07, за умовами якого позивач - Лізингодавець зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації, а Лізингоодержувач - відповідач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.
Згідно акту приймання -передачі від 06.08.2007р. позивач передав, а відповідач прийняв предмет лізингу.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що у зв'язку з простроченої заборгованості та бажання відповідача здійснити реструктуризацію заборгованості, 25.09.2009р. було внесено зміни та доповнення до договору, згідно яких попередня редакція договору втратила чинність. 25.09.2009р. сторонами укладено договір оренди (фінансового лізингу) № LC458-03/07/07 (у новій редакції) за умовами якого відповідач зобов'язався протягом строку лізингу щомісяця сплачувати авансом поточні лізингові платежі, які розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду за поточний місяць та складаються з суми, що ставиться в погашення вартості предмета лізингу та комісії лізингодавця.
У подальшому, згідно змін та доповнень номер договору змінився на № LC458-05/11/07. Разом з тим, відповідач в порушення умов договору належним чином не виконує свої зобов'язання, наслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 62 764,49 грн.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, господарський суд виходів з того, що
лізингоодержувач не виконав умов договору у новій редакції та не сплатив лізингові платежі у розмірі 62 764,49 грн. за виставленими рахунками-фактурами, чим порушив свої зобов'язання
Заперечуючи проти рішення, відповідач вказує на те, що провадження у справі необхідно припинити в зв'язку з чим вже є судове рішення № 26/9 про вирішення даного спору. Крім того зауважив, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 54 ГПК України в зв'язку з відсутністю обґрунтованого розрахунку суми боргу, надані рахунки не містять чітких розрахунків, які підтверджують механізм виникнення боргу.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Щодо змісту позовної заяві, то колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 54 ГПК позовна заява повинна містити, зокрема, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Якщо у позовній заяві йдеться лише про стягнення зазначених спірних сум (тобто їх стягнення є не додатковою, а єдиною позовною вимогою), і обґрунтований розрахунок стягуваної суми відсутній, така заява підлягає поверненню господарським судом відповідно до пункту 3 частини 1 статті 63 ГПК.
В інших випадках, коли вимога про стягнення сум штрафних санкцій, річних тощо є додатковою до основної (наприклад, про стягнення заборгованості) і розрахунок зазначених сум відсутній, суд, прийнявши позовну заяву, в порядку підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК) зобов'язує позивача надати такий розрахунок, за необхідності - з матеріалами, які його обґрунтовують, а в разі їх неподання - з урахуванням обставин конкретної справи застосовує зазначений припис пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК або відмовляє в задоволенні позову.
З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції у позивача витребувано ряд документів, в тому числі розрахунок суми боргу. Позивачем надані пояснення до позову з розшифровкою заборгованості та посилання на рахунки-фактури.
Таким чином зауваження відповідача не заслуговують на увагу.
По суті позовних та апеляційних вимог.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Так, згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
За приписами ст. ст. 1, 11, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
28.03.2007р. сторонами укладений договір № L458-03/07/07, за умовами якого позивач - Лізингодавець зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації, а Лізингоодержувач - відповідач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.11 у справі № 26/9 з відповідача стягнуто заборгованість у розмірі 62 764,49 грн.
Згідно п. 5.3 загальних умов фінансового лізингу -додаток № 4 до договору № LС 458-03/07/07 від 25.09.2009 р., лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця з урахуванням п. 5.4 цих загальних умов на підставі рахунку лізингодавця, направленого на вказану в договорі електрону адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв'язку.
У зв'язку з наявністю у лізингоодержувача ( відповідача ) простроченої заборгованості з договором оренди ( фінансового лізингу ) № LС 458-03/07/07 від 25.09.2009 р. та враховуючи, що у лізингоодержувачем було виявлено бажання здійснити реструктуризацію цієї заборгованості сторони дійшли згоди внести зміни та доповнення до вказаного договору, про що уклали відповідну угоду.
На підставі п. 4 зазначеної угоди, номер договору № LС 458-03/07/07 від 25.09.2009 р. змінився на № LС 458-04/10/07. З моменту підписання цієї угоди лізингодавець зобов'язався виставляти рахунки-фактури на сплату поточних лізингових платежів за договором з урахуванням нового номеру Договору. Предмет лізингу, переданий у тимчасове володіння та користування лізингоодержувачу, вважається переданим за договором фінансового лізингу № LC596-05/11.
Твердження позивача про припинення правовідносин за договором № LС 458-03/07/07 та виникнення нових правовідносин за договором № LС 458-04/10/07 після укладання додаткової угоди, якою внесені зміни, судом не приймаються в зв'язку з безпідставністю.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до положень ст. 80 ГПК України припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, що повністю відкидають можливість судочинства.
Існування норм, що регулюють припинення провадження у справі, викликано необхідністю вилучати з процесу судочинства справи, порушені за позовами, що подані на підставі помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду, або внаслідок розпорядчих дій сторін. При виявленні встановлених законодавством обставин відсутня необхідність розгляду справи по суті та винесення рішення.
Враховуючи, що заборгованість була стягнена за рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.11 у справі № 26/9, що позивач відізвав наказ суду з примусового виконання рішення, переданого на виконання виконавчої служби, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про припинення провадження у справі.
Згідно норм ст. 101 ГПК України апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Рішення Господарського суду м. Києва у даній справі вказаним вимогам не відповідає, що є підставою для його скасування та припинення провадження.
Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу ТОВ «Спецбудбетон» задовольнити, рішення господарського суду м. Києва № 5011-30/5399-2012 від 31.05.2012р.-скасуати.
Припинити провадження у справі № 5011-30/5399-2012.
Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва
Головуючий суддя Рєпіна Л.О.
Судді Сулім В.В.
ОСОБА_1