01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
05.03.2012 № 53/485
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рєпіної Л.О.
суддів: Корсакової Г.В.
ОСОБА_1
розглянувши апеляційну скаргу Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства "Печерська брама" Печерської районної у м. Києві ради
на рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2011
у справі № 53/485 (ОСОБА_2
за позовом Публічне акціонерне товариство "Київенерго"
до Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства "Печерська брама" Печерської районної у м. Києві ради
про стягнення заборгованності за спожиту теплову енергію в розмірі 42 221,64 грн.
дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, суд
Рішенням господарського суду м. Києва від 07.11.2011р. у справі № 53/485 задоволений позов ПАТ „Київенерго” до КП «Печерська брама» про стягнення 42 221,64 грн.
Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати.
Представник позивача, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду - без змін.
Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено матеріалами справи, 01.10.2004 між АЕК «Київенерго» та КП УЖГ «Печерськжитло» укладено договір № 520561 на постачання теплової енергії у гарячій воді, за умовами якого позивач зобов'язався виробити та постачати теплову енергію для потреб опалення та гарячого водопостачання, а відповідач прийняти її та оплатити відповідно умов договору.
Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів, оскільки позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість використаної теплової енергії, в зв'язку з чим у відповідача у період з 01.02.2011 по 01.09.2011 виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 39 923,90 грн. За неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховані інфляційні витрати в сумі 1 646,79 грн. та 3% річних в сумі 650,95 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що сума боргу є доведеною та підтверджується матеріалами справи.
Заперечуючи проти рішення, в повному обсязі, відповідач звертає увагу на те, що рішення не містить обґрунтованого розрахунку позову, а додані до позовної заяви таблиці не містять розшифровки складових частин нарахувань за спожиту енергію; фактичні обсяги теплової енергії, що спожиті відповідачем, відрізняються від табуляграм позивача. Крім того зазначає, що договір втратив чинність, як такий що не відповідає Типовому договору, затвердженому КМУ, в тому числі в зв'язку з відсутністю істотних умов.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до статей 509, 510, 513, 520, 521 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до вимог ст. ст. 901, 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою ст. 628 цього Кодексу встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зауваження відповідача стосовно того, що договір втратив чинність, як такий що не відповідає Типовому договору, затвердженому КМУ,не приймається до уваги в зв'язку з наступним.
Відповідно до ст. 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватись з додержанням умов, передбачених ст.179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст.181 цього ж Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
При укладанні господарських договорів сторони визначають зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
При цьому типовими договорами про надання житлово-комунальних послуг, затвердженими постановами Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 р. N 938 (послуги з газопостачання), від 21.07.2005 р. N 630 (послуги з централізованого опалення та водопостачання), від 12.07.2005 р. N 560 (послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), чітко визначено, що власник приміщення (тільки фізична особа) одночасно є споживачем послуг.
Стаття 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» хоча і передбачає особливості укладання договорів у багатоквартирних будинках, а саме, що договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою: у разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори про надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем, але механізму застосування такої процедури немає, і в типових договорах відсутні варіанти для юридичної особи - споживача.
Згідно з статтею 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Колегія суддів звертає увагу на те, що п.2.5 договору надає право відповідачу перевіряти достовірність нарахувань та проведення розрахунків за теплову енергію, вимагати достовірну інформацію щодо тепло споживання. Між тим, посилаючись на відсутність, з боку уповноваженої особи відповідача, підпису на актах приймання-передачі послуг не свідчить про ненадання, надання не повному обсязі послуг, нарахування оплати в більшому розмірі ніж необхідно.
Відповідач не довів, що позивач відхилив його пропозицію щодо внесення змін до договору, та/або ухилився від підписання протоколу розбіжностей до договору в редакції відповідача, не надано жодного доказу в спростування заявлених позивачем вимог.
Пункт 2.3.5 договору, містить обов'язок відповідача прийняти всіх заходів (в т.ч. примусових) для своєчасного надходження коштів на транзитний рахунок ГІОЦ від мешканців за спожиті послуги. Матеріали справи не містять доказів прийняття відповідачем мір щодо повноти та своєчасності сплати послуг з опалення та гарячої води мешканцями будинків.
В силу ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. Зі змісту вказаної статті випливає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію за період з лютого 2011 року по вересень 2011 року на загальну суму 39 923,90 грн., що підтверджується табуляграмами споживання теплової енергії, відомостями обліку споживання теплової енергії та довідкою про розрахунок основного боргу. Оплата в повному обсязі проведена не була, що дає підстави для стягнення боргу з урахуванням річних та інфляційних втрат.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.
Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу КП «Печерська брама» залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 53/485 від 07.11.2011 року -без змін.
2. Матеріали справи повернути господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя Рєпіна Л.О.
Судді Корсакова Г.В.
ОСОБА_1