Справа № 415/1962/16-к
Провадження № 11-кп/782/304/16
іменем України
25 жовтня 2016 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого - ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
захисника - ОСОБА_6
виправданого - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сєвєродонецьку
апеляційну скаргу прокурора Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області ОСОБА_8
на вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 19 серпня 2016 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Лисичанська Луганської області, громадянин України, з повною загальною середньою освітою, не одружений, раніше судимий:
28.09.2006 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст.ст.185 ч.2, 296 ч.4 КК України до покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, на підставі ст.ст.75, 104 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців,
07.11.2006 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст.263 ч.1 КК України до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, на підставі ст.ст.75, 104 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки,
30.09.2007 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст.ст.186 ч.2, 289 ч.2, 71 КК України до покарання у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі,
17.02.2011 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст.ст.185 ч.2, 185 ч.3, 190 ч.2, 70 ч.4 КК України до покарання у вигляді 3 років 6 місяців позбавлення волі;
13.01.2011 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст.185 ч.2, 71 КК України до покарання у вигляді 3 років 6 місяців позбавлення волі,
26.06.2015 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст.309 ч.1 КК України до покарання у вигляді 1 року позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік,
не працюючий, зареєстрований та мешкаючий за адресою: АДРЕСА_1
виправданий за ч.3 ст.185 КК України у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину.
Обраний ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою скасовано та звільнено з під варти в залі суду.
Доля речових доказів по справі вирішена.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що:
в ніч з 09 на 10 січня 2016 року, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, шляхом розбиття віконного скла, проник до будинку АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав майно ОСОБА_9 на загальну суму 4 656 гривень, чим спричинив потерпілому майнову шкоду на вказану суму;
в ніч з 09 на 10 лютого 2016 року, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, шляхом зриву навісних замків, проник до приміщення літньої кухні та погребу будинку АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав майно ОСОБА_10 на загальну суму 6 255 гривень, чим спричинив потерпілій майнову шкоду на зазначену суму;
приблизно 10 березня 2016 року, більш точну дату в ході досудового розслідування не встановлено, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, шляхом зриву фанери на вікні, проник до будинку АДРЕСА_3 , звідки таємно викрав майно ОСОБА_11 на загальну суму 7 920 гривень, чим спричинив потерпілій майнову шкоду на вказану суму.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати виправдувальний вирок суду у зв'язку з істотним порушенням судом вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Вважає, що даний вирок суду підлягає скасування у зв'язку з допущеними істотними порушеннями кримінального процесуального закону, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до вимог ст.ст.369-370 КПК України судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку, яке повинно відповідати вимогам законності (тобто, ухвалюватись компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України), обґрунтованості (ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК України) і вмотивованості (з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення).
Невідповідність судового рішення вищезазначеним вимогам закону, у тому числі, щодо невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, є підставами для його скасування при апеляційному перегляді відповідно до ст.ст.409-412, 415 КПК України.
Ст.94 КПК України визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Проте, судом в порушення вказаної норми, не взято до уваги показання свідка ОСОБА_12 , лише з мотивів не кращої репутації, чим у обвинуваченого, у зв'язку з неодноразовим засудженням і не підтвердженням його пояснень ніякими іншими доказами.
На противагу цьому зазначає, що показання свідка ОСОБА_12 підтверджуються також показанням потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , при цьому ОСОБА_10 пояснила, що кольоровий телевізор, виданий ОСОБА_12 , дійсно належить їй, а ОСОБА_11 вказала, що електрична кавомолка, яка видана ОСОБА_12 , за зовнішніми ознаками схожа на ту, яка у неї була викрадена. Також свідок ОСОБА_13 пояснив, що на початку січня 2016 року, до нього підійшов незнайомий чоловік, який запропонував придбати у нього дюбеля оранжевого кольору для кріплення лагів у кількості 7 або 8 картонних упаковок, у кожній коробці від 50 до 100 зазначених деталей, після чого він попросив чоловіка показати паспорт та поцікавився чи не крадені вони, паспорт показав чоловік на прізвище ОСОБА_12 , коли його запевнили, що речі не крадені, він придбав у нього дюбелі за 1100 гривень, більшу частину яких продав самостійно, а їх залишок у кількості 17 штук добровільно видав працівникам поліції. Крім того, ОСОБА_12 пояснив, що не перебуває у неприязних стосунках з обвинуваченим. Таким чином, показання ОСОБА_12 в сукупності з показаннями вищенаведених осіб є доказом вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185 КК України.
Судом жодним чином не мотивовано не прийняття до уваги протоколу слідчого експерименту від 07.04.2016 року, де ОСОБА_7 відтворив свої дії під час викрадення майна, яке належить потерпілим, вказав яким чином проник до будинків та інших приміщень, в яких кімнатах знаходилось викрадене майно та яким чином він його виносив з будинку.
Твердження про не проведення слідчих дій по відшуканню та вилученню викраденого майна у обвинуваченого слід оцінювати критично, зважаючи на майно, яке стало предметом злочину, а саме металеві вироби і продукти харчування та пояснення свідків: ОСОБА_12 , що металеві вироби, які йому приносив ОСОБА_7 , він здавав на пункт метало прийому; ОСОБА_13 , що дюбеля, які придбав, він продав, залишок добровільно видав співробітникам поліції.
Також, суд першої інстанції всупереч положенням ст.ст.22, 95 КПК України, недотримуючись принципу змагальності, відмовив у задоволенні клопотань прокурора про допит понятих присутніх під час проведення слідчого експерименту та посадових осіб Лисичанського ВП ГУНП, які проводили вказану слідчу дію, з метою перевірки тверджень обвинуваченого, про начебто підказки від співробітників поліції щодо способу вчинення крадіжок.
Таким чином, суд першої інстанції не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, а саме протокол проведення слідчого експерименту, та не зазначив, чому взяв до уваги одні докази (показання обвинуваченого) і відкинув інші (протокол проведення слідчого експерименту). Наведені обставини кримінального провадження не з'ясовано з достатньою повнотою, тоді як їх з'ясування має істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги, виправданого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 , які просили вирок залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово виправданого ОСОБА_7 , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
В ст.94 КПК України зазначено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно ст.411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо:
1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду;
2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;
3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;
4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
Відповідно до ч.1 ст.412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесульного закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення.
Невідповідність судового рішення вимогам ст.370 КПК України, у тому числі невідповідность висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, та істотне порушення вимог кримінального процесульного закону є підставами для його скасування при апеляційному перегляді відповідно до ст.409 КПК України.
Згідно вироку суд критично оцінив та не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_12 з мотивів не кращої чим у обвинуваченого репутації, у зв'язку з неодноразовим його засудженням, а також не підтвердженням пояснень ОСОБА_12 ніякими іншими доказами, при цьому зазначив, що видані на досудовому слідстві вказаним свідком телевізор та кавомолка, для впізнання потерпілим не надавались, відсутні документи, які б підтверджували їх належність потерпілим, що дає підстави піддати сумніву, що саме ці предмети були викрадені і належать потерпілим.
Разом з тим, свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснив, що на початку січня 2016 року, до нього підійшли два незнайомих чоловіка, які запропонували придбати дюбеля для кріплення лагів у кількості 7-8 картонних упаковок, після чого він попросив показати паспорт та поцікавився чи вони не крадені, чоловік на прізвище ОСОБА_12 показав паспорт і він переписав його дані, коли його запевнили, що дюбелі не крадені, він придбав їх за 1100 гривень, більшу частину з них продав, а залишок у кількості 17 штук добровільно видав працівникам поліції.
Потерпіла ОСОБА_14 отримала на зберігання кольоровий телевізор Samsung моделі CS-21M20 ZQQ, що підтверджується її розпискою (а.с.44).
В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_10 стверджувала, що вказаний кольоровий телевізор, який вона отримала від співробітників поліції, дійсно належить їй та був викрадений з будинку АДРЕСА_2 .
Суд не взяв до уваги в якості доказу, який міг істотно вплинути на його висновки, не зазначивши при цьому жодних мотивів, протокол слідчого експерименту від 07.04.2016 року (а.с. 205-217), в ході проведення якого ОСОБА_7 відтворив свої дії під час викрадення майна, яке належить потерпілим ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , вказав яким чином проник до будинків та інших приміщень, в яких кімнатах знаходилось викрадене майно та яким чином він його викрав.
Потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_11 в судовому засіданні стверджували, що при проведенні слідчого експерименту ОСОБА_7 на місці вчинення злочинів добровільно показував, яким чином він проник до будинків та яке майно та яким чином викрав.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що покази свідка ОСОБА_12 не підтверджуються ніякими іншими доказами, зібраними у даному кримінальному провадженні.
Відповідно до ч.6 ст.22 КПК України, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
В ході судового розгляду 16.08.2016 року прокурором було заявлено клопотання про допит понятих, присутніх під час проведення слідчого експерименту, та посадових осіб Лисичанського ВП ГУНП в Луганській області, які проводили вказану слідчу дію, з метою перевірки тверджень обвинуваченого про начебто здійснення тиску на нього з боку працівників поліції та підказки з їх боку, щодо способу вчинення крадіжок.
Всупереч вимогам вищезазначеної правової норми, порушуючи засади кримінального провадження, а саме принцип змагальності, на думку колегії суддів суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вказаного клопотання прокурора.
Також, як слідує із журналу судового засідання від 22.06.2016 року (а.с. 37) та його технічного запису, судом була винесена ухвала про привід свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_15 , але в матерілах судового провадження відсутній вказаний процесуальний документ, що свідчить про істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону.
Таким чином, суд першої інстанції не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, що свідчить про порушення вимог ч.1 ст.94 КПК України стосовно оцінки судом доказів на підставі всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, а також ст.370 КПК України щодо вимоги про обґрунтованість судового рішення на підставі об'єктивно з'ясованих доказів, чим допустив невідповідность висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, та істотно порушив вимоги кримінального процесульного закону, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно п.3 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції лише в межах апеляційної скарги і вправі вийти за межі апеляційних вимог, лише якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати виправдувальний вирок та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, а тому відповідно до вимог ст.404 КПК України апеляційний суд позбавлений можливості після скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції ухвалити свій вирок.
З урахуванням наведеного, вирок підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, та істотним порушеннями судом вимог кримінального процесульного закону, з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, в ході якого необхідно врахувати наведене та прийняти рішення, яке б відповідало вимогам кримінального і кримінального процесуального законів.
Відповідно до ч.1 ст.419 КПК України, колегія суддів вважає необхідним продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи при цьому тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у кримінальних правопорушеннях, передбачених ст.185 ч.3 КК України, які згідно ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів, дані, що характеризують обвинуваченого, який не працює, раніше неодноразово судимий, у тому числі за аналогічні злочини, скоїв інкриміновані злочини під час іспитового строку за вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 26.06.2015 року, а також наявний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме переховуватись від органів досудового розслідування та суду, який не зменшився, і вважає, що застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов'язків.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 411, 412, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 19 серпня 2016 року відносно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Продовжити ОСОБА_7 міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 30 днів.
Строк дії запобіжного заходу по 23 листопада 2016 року включно.
Обвинуваченого ОСОБА_7 взяти під варту в залі апеляційного суду.
Апеляційну скаргу прокурора Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області ОСОБА_8 задовольнити.
Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: