Справа № 600/279/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Вирста М.М.
Провадження № 22-ц/789/1304/16 Доповідач - Хома М.В.
Категорія - 59
20 жовтня 2016 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючої - Хоми М.В.
суддів - Козак І. О., Загорський О. О.,
секретар - Танцюра О.В.
з участю сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання інформації негативною, недостовірною та її спростування, стягнення моральної шкоди,
В квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом, в якому просив визнати інформацію, поширену ОСОБА_2, негативною, недостовірною та спростувати її, а також стягнути з відповідача 400 000 грн. моральної шкоди. Вимоги обґрунтовував тим, що він працював головним лікарем Козівської райСЕС. В 1983 році на бюро райкому Компартії йому було оголошено сувору догану, наказом обласного відділення охорони здоров'я №598 від 14.12.1983 року його звільнено з посади головного лікаря Козівської райСЕС. Цю посаду зайняв ОСОБА_2 19 квітня 1990 року зазначений наказ №598 від 14.12.1983 року було скасовано як такий, що не відповідає дійсності. Однак, ОСОБА_2 по даний час працює керівником Козівської райСЕС і неналежно виконує свої посадові обов"язки, руйнує матеріально-технічну базу, розкрадає бюджетні кошти. При цьому ОСОБА_2 розповсюджує неправдиву інформацію про те, що ОСОБА_1 звільнений з посади за зловживання службовим становищем, фальсифікує різні наклепи у різні інстанції. Зокрема, 4 листопада 2005 року ОСОБА_2 підготував лист Голові Тернопільської ОДА, в якому негативно охарактеризував позивача. Крім цього, у колективі райСЕС відповідач створює образ позивача як непорядної, нечесної, негідної людини, чим принижує його честь та гідність та спричиняє моральні страждання.
Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Вказує, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку щодо відмови у позові. Судом не враховано, що відповідач публічно поширив недостовірну інформацію про позивача, доказом чого є наявні у матеріалах справи звернення райСЕС до голови Тернопільської ОДА від 4.11.2005 року, звернення райСЕС до заступника голови Тернопільської ОДА від 24.10.2006 року та інші публікації, які судом першої інстанції не досліджувалися і їм не надано правової оцінки. Крім того, висновок суду щодо виникнення між сторонами правовідносин до набрання чинності відповідним актом про відшкодування моральної шкоди, не відповідає дійсності, так як вищевказані звернення райСЕС були надіслані після набрання чинності актом, який встановлює обов'язок відшкодувати моральну шкоду.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1, який підтримав доводи апеляційної скарги, ОСОБА_2, який вважає рішення суду законним та обгрунтованим, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони більше 20 років знаходяться у неприязних стосунках з приводу роботи у Козівській райСЕС, між ними виникла критична оцінка один одного, а саме їх роботи головними санітарними лікарями Козівського району. Оціночні судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту. Щодо відшкодування моральної шкоди, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення цієї позовної вимоги з врахуванням роз"яснень, викладених у п.5 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". При цьому судом враховано, що неприязні відносини між сторонами та критика один одного виникли більше 20 років тому, до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Частиною 4 ст. 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Як зазначено у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи", вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до ч. 2 ст. 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб"єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності і спростувати, що відповідає прецендентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони більш як 20 років перебувають у неприязних відносинах, які виникли з приводу їх роботи керівниками Козівської райСЕС, чого вони не заперечили, між ними мала місце критична оцінка дій один одного за час роботи головними санітарними лікарями, яка не підлягає спростуванню, тому суд прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Також вірним є висновок про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.
Судом не встановлено факту поширення відповідачем після набрання чинності відповідними законодавчими актами, що визначають умови і порядок відшкодування моральної шкоди, недостовірної інформації, яка б порушувала особисті немайнові права ОСОБА_1 та спричиняла останньому моральну шкоду.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що відповідач публічно поширив недостовірну інформацію про позивача, доказом чого є наявне у матеріалах справи звернення райСЕС до голови Тернопільської ОДА від 4.11.2005 року, а також лист №645 від 17.08.2006 року, направлений у прокуратуру Козівського району, колегія суддів вважає безпідставним, так як інформація, викладена у даних зверненнях, уже була предметом судового розгляду у цивільній справі №1908/1363/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про зобов"язання спростувати недостовірну інформацію та стягнення моральної шкоди. Рішенням Козівського районного суду від 25 грудня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Із змісту ухвали апеляційного суду Тернопільської області від 16 квітня 2013 року, якою залишено без змін рішення Козівського районного суду від 25.12.2012 року, вбачається, що суд надав оцінку інформації, викладеній у зверненні райСЕС до голови Тернопільської ОДА від 4.11.2005 року, та в листі №645 від 17.08.2006 року, направленому у прокуратуру Козівського району, та прийшов до висновку, що ця інформація не порушує особистих немайнових прав ОСОБА_1, а ОСОБА_2, як фізична особа, не є поширювачем недостовірної інформації.
Що ж стосується звернення Козівського райСЕС до заступника голови Тернопільської ОДА від 24.10.2006 року, воно вірно не взято до уваги судом першої інстанції як доказ поширення відповідачем негативної та недостовірної інформації про позивача, так як це колективне звернення підписане не ОСОБА_5, а працівниками Козівської райСЕС. Із змісту цього звернення не вбачається, що воно підготовлене працівниками на прохання ОСОБА_5 чи останній будь-яким чином причетний до написання цього звернення.
Інші наявні у матеріалах справи письмові документи також не свідчать про поширення відповідачем негативної та недостовірної інформації про позивача.
Зокрема, відповідь №1145 від 5.12.2008 року головного державного санітарного лікаря в Козівському районі ОСОБА_2 на запит прокурора Козівського району надана відповідачем як посадовою особою при виконанні службових обов"язків. Із змісту цієї відповіді не вбачається, що в ній поширено недостовірну інформацію про позивача, інформація стосується приміщень, розташованих на території санепідемстанції. Крім цього, відповідно до ч.4 ст. 277 ЦК України, поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов"язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Протокол №15 засідання зборів трудового колективу Козівської райсанепідемстанції від 4 грудня 2005 року відображає обговорення трудовим колективом можливості звернення до голови Тернопільської ОДА Стойка І.М. з приводу скарг ОСОБА_1 у різні інстанції. У цьому протоколі не зафіксовано поширення ОСОБА_2 недостовірної інформації про ОСОБА_1
Інші представлені позивачем докази, а саме відповіді правоохоронних органів на його заяви та звернення, та інші письмові документи не містять жодних даних про поширення ОСОБА_2 будь-якої інформації. Із змісту цих письмових документів вбачається, що не ОСОБА_2, а ОСОБА_1 звертався із скаргами про зловживання службовим становищем посадовими особами Козівської райСЕС.
Автором наявних у справі публікацій у газетах "Номер один" (№10(75) від 7.03.2007 року, "Нова Тернопільська газета" (№28(411) від 23-29 липня 2008 року є сам позивач ОСОБА_1, а не відповідач.
Враховуючи наведене, безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що зазначені письмові документи є доказом спричинення позивачу моральної шкоди.
Отже, рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуюча - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області М.В. Хома