Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/781/1809/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Плохотніченко Л. І.
Доповідач Суржик М. М.
Іменем України
04.10.2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі :
головуючого : судді Суржика М.М.,
суддів : Потапенка В.І., Чорнобривець О.С.
за участю секретаря Яковлєвої Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Леніського районного суду м.Кіровограда від 05 липня 2016 року,
В серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, Кіровоградської міської ради, комунального підприємства «Правник», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: обласне комунальне підприємство «Кіровоградське обласне об'єднане Бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування правовстановлюючих документів на житло, визнання права користування житлом, зобов'язання виділити недодану житлову площу.
Зазначив, що відповідно до розпорядження керівника органу приватизації Кіровоградської міської ради від 13.02.2009 року за № НОМЕР_1 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі квартира), власниками якої в рівних частках є ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_2.
Під час подання заяви про передачу в приватну власність квартири відповідачі не заявили про те, що він тимчасово відсутній, оскільки з 28.02.1994 року по 28.02.2009 року перебував в місцях позбавлення волі. Вважає, що також має право на приватизацію своєї частини квартири. В квартирі він проживав також до взяття його під варту, а саме з 20.01.1990 року по 28.02.1994 року.
Рішенням суду позов задоволено частково. Визнано недійсним розпорядження керівника органу приватизації Кіровоградської міської ради від 13.02.2009 року за № НОМЕР_1.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло від 13.02.2009 року, видане Кіровоградською міською радою, згідно з розпорядженням № НОМЕР_1, на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_2, в рівних частках.
Визнано за ОСОБА_3 право користування квартирою АДРЕСА_1.
Скасовано у державному реєстрі реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_2, внесеного державним реєстратором обласного комунального підприємства «Кіровоградське обласне об'єднане Бюро технічної інвентаризації», - реєстраційний номер НОМЕР_2, номер витягу НОМЕР_3 від 25.03.2009 року.
В іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду в скарзі апелянт зазначив, що при постановленні рішення судом порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам. Просив рішення суду скасувати, в позові відмовити.
Заслухавши доповідача, осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим ; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом ; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що судом 1-ої інстанції не в повній мірі виконані зазначені вимоги ЦПК України.
Так, колегією суддів на підставі досліджених доказів встановлено, що рішенням Ленінської районної Ради народних депутатів від 19 лютого 1986 року № 76 «Про надання квартир громадянам району» погоджено спільне рішення адміністрацій та профкомів підприємств і організацій району про надання квартир громадянам, згідно додатків 1 та 2 - списку на надання житлової площі громадянам району, серед яких, ОСОБА_4, прибиральниці ЖЄI -I, та її багатодітній сім'ї, до складу якої входять ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7,ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_8, надана житлова площа за адресою: АДРЕСА_3 (т.1, а. с. 16, 17,142).
Згідно з розпорядженням № НОМЕР_1 органом приватизації Кіровоградської міської ради13 лютого 2009 року видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі квартира), відповідно до якого зазначена квартира належить на праві власності в рівних частках ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (т.1 , а. с. 34).
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.03.2009 року, право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4.
Оспорюючи свідоцтво про право власності на квартиру позивач посилається на рішенням Ленінської районної Ради народних депутатів від 19 лютого 1986 року № 76 «Про надання квартир громадянам району» і також зазначає, що на час засудження його 16 листопада 1994 року він мешкав в квартирі, про що свідчить вирок Судової колегії в кримінальних справах Кіровоградського обласного суду від 16.11.1994 року (т.1 а.с. 19), та на час звільнення з місць позбавлення волі він спрямований до місця проживання - також до зазначеної квартири, про що свідчить довідка про звільнення від 20 січня 1990 року (т.1 а.с. 18).
Задовольняючи позов суд 1-ої інстанції, посилаючись на п. 7 ч. 3 ст. 71 ЖК УРСР та ч. 1 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» зазначив, що позивач, як до засудження, так і після звільнення з місць позбавлення волі, та до теперішнього часу проживав та проживає у квартирі, що не заперечувалося представниками відповідачів.
Проте, з таким висновком суду колегія суддів погодитись не може.
Згідно ч.ч.1,2 ст.58 ЖК УРСР, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, сільської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.60 ЖК УРСР, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 71 ЖК УРСР, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців, зокрема у випадку взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), кімнат у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; Передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку, кімнати у гуртожитку)(п.2 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Як встановлено в апеляційному суді, в ордері на квартиру, наданого адвокатом Буровим С.В., виданого на квартиру ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_2, позивач не значиться.
З довідок начальника КП *ЖЕО №2 КМР* вбачається, що, крім зазначених в ордері осіб, прописані в квартирі інші особи, в тому числі, і позивач, не були.
Тому колегія суддів дійшла висновку, що позивач не може бути визнаний наймачем квартири в розумінні ст.71 ЖК УРСР, а відповідно на нього не розповсюджуються положення ст.73 ЖК УРСР.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що приватизація квартири була проведена у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», і відповідно отримане свідоцтво про приватизацію квартири є законним. Позовні вимоги щодо визнання права користування житлом, зобов'язання виділити недодану житлову площу є похідними, а тому в їх задоволенні також належить відмовити.
Відповідно до вимог п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів дійшла переконання, що рішення суду підлягає скасуванню, а в позові відмовити.
Відповідно до ст.88 ЦПК України судові витрати колегія суддів покладає на позивача по фактично понесеним.
Керуючись ст.ст.303,307, 309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Леніського районного суду м.Кіровограда від 05 липня 2016 року скасувати.
В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, Кіровоградської міської ради, комунального підприємства «Правник», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог обласне комунальне підприємство «Кіровоградське обласне об'єднане Бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування правовстановлюючих документів на житло, визнання права користування житлом, зобов'язання виділити недодану житлову площу відмовити.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді