"24" жовтня 2016 р.Справа № 916/3620/14
За позовом: приватного підприємства "АДЛЄР"
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "ІСФРЕ УКРАЇНА"
про стягнення 46 302,43 грн.
Суддя Цісельський О.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю)
від відповідача: не з'явився
від Приморського ВДВС: не з'явився
СУТЬ СПОРУ: розглядається скарга приватного підприємства "АДЛЄР" на дії Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області в порядку ст.1212 ГПК України.
02 вересня 2016р. позивач звернувся до суду із скаргою (вх.№2-4594/16) на дії Приморського відділу державної виконавчої м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області в порядку ст.1212 ГПК України.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.09.2016р. скаргу приватного підприємства "АДЛЄР" прийнято судом до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.
Клопотання Приморського ВДВС м. Одеси про відкладення розгляду скарги (вх.№23377/16 від 26.09.2016р.) судом було задоволено.
03.10.2016р. представник скаржника подав до суду письмові пояснення (вх.№23982/16), якими навів додаткові обґрунтування поданої скарги.
Представник позивача (скаржника) скаргу підтримує та просить суд задовольнити її в повному обсязі.
Представник відповідача в судові засідання з розгляду скарги не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином.
Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Представник Приморського ВДВС в судові засідання з розгляду скарги не з'явився, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, свою позицію щодо скарги суду не навів.
За клопотанням скаржника судові засідання з розгляду скарги проводились в режимі відеоконференцзв'язку.
Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали скарги, заслухавши пояснення скаржника, суд встановив:
Рішенням господарського суду Одеської області від 06.11.2014р. позов приватного підприємства "АДЛЄР" задоволено частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ІСФРЕ УКРАЇНА" (65026, АДРЕСА_1, код ЄДРЮОФОП 37810380) на користь приватного підприємства "АДЛЄР" (10007, м. Житомир, вул. Авіаторів, буд. 9, код ЄДРЮОФОП 35954742) 21 171 (двадцять одна тисяча сто сімдесят одна) грн. 00 коп. - основної заборгованості, 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп. - пені, 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. - штрафу, 5 202 (п'ять тисяч двісті дві) грн. 85 коп. - 20% річних, 12 914 (дванадцять тисяч дев'ятсот чотирнадцять) грн. 31 коп. - курсової різниці, 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору.
24.11.2014р. господарським судом Одеської області на виконання рішення суду від 06.11.2014р. було видано відповідні накази.
На адресу господарського суду Одеської області надійшла скарга приватного підприємства "АДЛЄР" на дії Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області в порядку ст.1212 ГПК України.
В обґрунтування поданої скарги, позивач зазначає, що на виконанні у Приморському відділі державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції в Одеській області перебуває дублікат наказу Господарського суду Одеської області, по справі №906/3620/14 від 24 листопада 2014 року про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ІСФРЕ УКРАЇНА" (65026. АДРЕСА_1, код ЄДРЮОФОП 37810380) на користь ПП «АДЛСР» (10007, м. Житомир, вул. Авіаторів, буд. 9, код ЄДРЮОФОП 35954742) 21 171 (двадцять одна тисяча сто сімдесят одна) гри. 00 коп. - основної заборгованості, 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп. - пені, 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. - штрафу, 5 202 (п'ять тисяч двісті дві) грн. 85 коп. - 20% річних, 12 914 (дванадцять тисяч дев'ятсот чотирнадцять) грн. 31 коп. - курсової різниці, 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору.
Після пред'явлення вказаного дублікату наказу на виконання, органом ДВС, 03.03.2015 р. було відкрито виконавче провадження №47028766.
З моменту відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем вчинено наступні заходи:
- 10.03.2015 р. винесено постанову про стягнення виконавчого збору,
- 26.03.2015 р. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони
на його відчуження, якою накладено арешт на все рухоме та все нерухоме майно в межах суми боргу, а також автотранспортний засіб: автомобіль FIAT DOBLO, 2007 р.в., д/н НОМЕР_1;
- 26.03.2015 р. винесено постанову про розшук майна боржника,
- 26,03.2015 р. винесено постанову про зупинення виконавчого провадження,,
- 27.03.2015 р. винесено постанову про арешт коштів боржника.
- 04.04.2016 р. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Із постанови про закінчення виконавчого провадження вбачається, що підставою її винесення були наступні обставини:
- Здійсненими державним виконавцем заходами щодо розшуку майна боржника встановлено, що за довідкою 1 МРВ УДАІ, за боржником зареєстровано автотранспортний засіб: автомобіль FIAT DOBLO, 2007 p.в., д/н НОМЕР_1.
- Постановами державного виконавця на автотранспортний засіб боржника накладено арешт та оголошено його розшук.
Однак, відомості щодо розшуку та затримання автотранспортного засобу боржника, який здійснювався органами УДАІ з 27.03.2015 року до відділу не надійшли.
- За інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформаційною довідкою з реєстру прав власності на нерухоме майно, за боржником нерухоме майно не зареєстровано, ТОВ "ІСФРЕ УКРАЇНА" з фізичними особами укладені договори оренди земельних ділянок за адресами с/р Дворищенська, с/рада Радицька Володарсько-Волинського району Житомирської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
- Згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, сільськогосподарське обладнання та техніка, за допомогою яких боржником ведеться сільськогосподарська діяльність, знаходиться за адресою: Житомирська область, смт. Червоноармійськ, вул. Манзенка, буд. 30.
Виконавчий документ направляється на виконання за місцем знаходження майна боржника.
Органом ДВС виконавчий документ було направлено до Володарсько-Волинського РУЮ ГТУЮ у Житомирської області.
22.07.2016p. Приморським відділом державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції в Одеській області, повторно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, у зв'язку із надходженням матеріалів від Володарсько-Волинського РУЮ ГТУЮ у Житомирської області.
Починаючи із 22.07.2016 р. та до сьогоднішнього дня державним виконавцем не вчинено жодної виконавчої дії спрямованої на виконання судового наказу, про що свідчить відсутність будь-якого процесуального документу у ЄДРВП.
Як свідчать відомості ЄДРВП державним виконавцем не вчинено жодних заходів, спрямованих на накладення арешту на майно боржника, його виявлення, опису, вилучення та передачі на реалізацію, що свідчить відсутність відповідних на те постанов та акту опису та арешту майна боржника, що в свою чергу і стало підставою для позивача звернутись до суду із даною скаргою.
Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних правових підстав.
У відповідності до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України „Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно з ч.ч.1, 2, п.п.6 18 ч.3 ст.11 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням;
Відповідно до ст.19 названого закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа:
1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення,
2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) в інших передбачених законом випадках.
Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню, зокрема, такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України (п.1 ч.2 ст.17 Закону України "Про виконавче провадження").
Пунктом 2 ч.1 ст.22 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Положеннями ст.32 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
Згідно ч.ч.1-6 ст.52 Закону України “Про виконавче провадження” звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.
Частиною 1 ст.55 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.57 Закону України “Про виконавче провадження” арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.47 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Крім того, за правилами ч. 2 ст. 47 Закону України “Про виконавче провадження” про наявність обставин, які є підставою для повернення виконавчого документу стягувачеві, державним виконавцем складається відповідний акт.
При цьому, факт вчинення вищезазначених дій, які надають можливість дійти до беззаперечного висновку про відсутність у боржника майна, за рахунок якого можливо здійснити примусове виконання рішення, повинен підтверджуватись відповідними документами, складеними державним виконавцем та відомостями, отриманими від компетентних органів, які обов'язково долучаються до матеріалів виконавчого провадження відповідно до п.3.3 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008р. № 2274/5.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-ІV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на доступ до суду включає право на своєчасне виконання рішення (рішення у справі "Трихліб проти України", заява №58312/00, пп.25-32, від 20 вересня 2005 року, у справі "ОСОБА_3 проти Італії", заява №22774/93, ЄСПЛ 1999-V, п.66).
В рішенні у справі "Анацький проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що з огляду на невиконання рішення з грудня 2002 року, приблизно два роки та одинадцять місяців, та неспроможність здійснити необхідні заходи для виконання рішення на користь заявника державні органи позбавили п.1 ст.6 Конвенції та ст. 1Протоколу №1 їх практичного змісту. Таким чином, у цій справі п. 1 статті 6 Конвенції та стаття 1 Протоколу №1 були порушені. ("Анацький проти України". N 10558/03, пп. 22 - 23, рішення від 13 грудня 2005 року).
Отже, внаслідок тривалого невиконання рішення суду, порушуються права стягувана у виконавчому провадженні та вимоги ст.124 Конституції України,3акону України "Про виконавче провадження", ст.6 Конвенції, ст.1 Протоколу №1 до Конвенції, що може призвести до завдання збитків позивачу.
У відповідності з п. 9.1, 9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” прийняття органами Державної виконавчої служби, їх посадовими особами будь-яких рішень (постанов тощо) в процесі здійснення виконання судових рішень господарських судів підпадає в розумінні статті 121-2 ГПК під ознаки дій цих органів та осіб, тому відповідні рішення також підлягають оскарженню до названих судів. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.
Згідно ч.4 ст.82 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.
Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).
Судом встановлено, що бездіяльність державного виконавця всупереч вимогам, закріпленим Законом України "Про виконавче провадження".
Доказів, спростовуючих вищенаведене представник ДВС у встановленому законом порядку суду не навів.
З урахуванням встановлених обставин скарги, господарський суд Одеської області визнає доводи позивача щодо бездіяльності державного виконавця обґрунтованими та такими, що підтверджуються наявними матеріалами скарги, у зв'язку з чим, суд доходить висновку, що зазначена скарга в цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, суд зазначає наступне:
Пунктом 9.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про державну виконавчу службу" державний виконавець здійснює примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).
При цьому висновок щодо неможливості встановлення або з'ясування певних обставин буде обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізувавши надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.
Дослідивши матеріали скарги та подані скаржником докази, суд зазначає, що з врахуванням встановлення судом незаконною бездіяльність державного виконавця з примусового виконання рішення суду від 06.11.2014р. у даній справі №916/3620/14, державний виконавець зобов'язаний застосувати надані йому права та застосувати усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату з примусового виконання рішення суду від 06.11.2014р. у даній справі №916/3620/14.
Проте, у разі застосування державним виконавцем усіх можливих заходів щодо примусового виконання рішення суду та встановленні певних обставин неможливості виконання такого рішення, у суду відсутні правові підстави для зобов'язання державного виконавця виконати рішення суду у даній справі.
Керуючись ст.ст.86, 121-2 ГПК України, суд, -
1. Скаргу приватного підприємства "АДЛЄР" - задовольнити частково.
2. Визнати незаконною бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції в Одеській області при примусовому виконанні рішення господарського суду Одеської області від 06.11.2014р. у справі №916/3620/14.
3. В іншій частині скарги - відмовити.
Суддя О.В. Цісельський