20 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретарів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду міста Києва в режимі відеоконференцзв'язку з Київським СІЗО кримінальне провадження за №12016100040004870 відносно -
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, з середньою освітою, працюючого вантажником-оператором у ТОВ «Володар Рос», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, та
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останній раз:
- 17.04.2014 року вироком Дарницького районного суду м.Києва за ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 185 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі, звільнений від відбування покарання 02.06.2014 року на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році» ;
обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України, за апеляційною скаргою заступника прокурора м. Києва на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року, -
Цим вироком ОСОБА_9 та ОСОБА_7 визнані винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України та
Справа: 11-кп/796/1360/2016
Головуючий у 1-й інстанції: ОСОБА_10
Доповідач: ОСОБА_1
призначено покарання ОСОБА_7 у виді 6 місяців арешту, а ОСОБА_9 у виді обмеження волі строком на 1 рік, якого на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладанням на нього обов'язків, передбачених п.п. 2, 3, ч.1 ст. 76 КК України.
Також цим вироком постановлено стягнути солідарно з обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_9 в рівних частинах суму в розмірі 703 грн. 68 коп. за проведення судової експертизи № 2173/д від 25.04.2016 року.
Згідно вироку, обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , 06.04.2016 року, приблизно о 12 годині, знаходячись біля будинку № 37-в по вул. Миропільська в місті Києві, помітили припаркований автомобіль ВАЗ-2106 д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_11 та вступили в злочинну змову, направлену на повторне таємне викрадення чужого майна, обравши об'єктом свого злочинного посягання акумуляторну батарею з вищевказаного автомобіля.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна, з корисливих спонукань, з метою власного незаконного збагачення, діючи згідно розподілених ролей, ОСОБА_12 підійшов до водійських дверей автомобіля ВАЗ-2106 д.н.з. НОМЕР_1 та скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, за допомогою ножиць пошкодив замок та проник до салону вказаного автомобіля, відчинив капот, після чого ОСОБА_9 , скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, підняв кришку капоту та від'єднавши автомобільну акумуляторну батарею марки «555 12V», вартістю 1500 гривень від системи електричного живлення автомобіля, разом з ОСОБА_13 помістили її у сумку, що була у них з собою та з місця вчинення злочину зникли, чим спричинили потерпілому ОСОБА_11 матеріальну шкоду на вказану суму, однак невдовзі були затримані працівниками поліції.
В апеляційній скарзі заступник прокурора м. Києва, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_7 внаслідок м'якості, просить скасувати вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання і ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки. При цьому, апелянт вказує, що при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді арешту, суд першої інстанції не надав належної і достатньої оцінки даним про підвищену суспільну небезпечність особи обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів проти власності та відбував реальне покарання в місцях позбавлення волі, однак незважаючи на це ОСОБА_14 вчинив новий злочин, що вказує на небажання обвинуваченого стати на шлях виправлення та свідчить про неможливість досягнення цілей, викладених у ст. 65 КК України, без застосування більш суворого покарання.
Крім того, не оскаржуючи правильність призначеного судом покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , прокурор у своїй скарзі просить змінити вирок відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , виключивши з правової кваліфікації дій останнього таку кваліфікуючу ознаку як «повторність» вчинення злочину. На обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що суд першої інстанції, при кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_9 за ч.2 ст. 185 КК України помилково кваліфікував його дії за такою кваліфікуючою ознакою, як повторне викрадення чужого майна, а тому ця кваліфікуюча ознака підлягає виключенню з вироку.
На апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва, обвинувачений ОСОБА_7 подав свої заперечення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу і просив її задовольнити; пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника, які заперечували проти апеляційної скарги прокурора і просили залишити вироку суду без зміни; перевіривши матеріали кримінального провадження № 12016100040004870 та доводи на обґрунтування апеляційних вимог, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заступника прокурора м. Києва підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції розглянув справу щодо вчинення ОСОБА_7 та ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, у відповідності з вимогами ч.3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинувачених, які повністю визнали себе винними у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення і підтвердили обставини його вчинення, а тому суд обґрунтовано визнав недоцільним дослідження інших доказів по справі.
Враховуючи, що фактичні обставини справи ніким не оспорювалися і докази щодо них, на підставі ч.3 ст. 349 КПК України, не досліджувалися, висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин, відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, перевірці апеляційним судом не підлягають.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги прокурора, колегія суддів вважає безпідставними апеляційні доводи про невідповідність призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та призначення ОСОБА_7 більш суворого за своїм видом та розміром покарання, ніж призначив суд першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, які пом'якшують і обтяжують покарання.
При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженої особи та запобігання вчиненню нових злочинів.
Отже, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 185 КК України, суд першої інстанції виходив із загальних засад його призначення, передбачених ст. 65 КК України, а тому з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину та конкретних обставин його вчинення, відсутності шкідливих наслідків від його вчинення та даних про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, в тому числі за вчинення злочинів проти власності, суспільно корисною працею не займався, характеризується посередньо, даних про стан його здоров'я, який згідно медичної довідки з Київського СІЗО страждає на туберкульоз легень, його щирого каяття у вчиненому, що суд обґрунтовано визнав обставиною, яка пом'якшує покарання, а також відсутності обставин, що обтяжують покарання, призначив обвинуваченому покарання у виді арешту на 6 місяців.
Підстави призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді арешту судом належним чином мотивовані, а тому всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, в якій відсутнє належне обґрунтування того, чому більш м'який вид покарання призначений судом не зможе досягти мети покарання ніж позбавлення волі на строк 2 роки, колегія суддів, з урахуванням тієї обставини, що мати обвинуваченого є інвалідом 1 групи і потребує стороннього догляду
(а.с. 38), вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді арешту строком на 6 місяців, відповідає загальним засадам його призначення та є необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження нових злочинів, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора в цій частині.
Таким чином, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 є законним та обґрунтованим, покарання справедливим, а тому підстав для його скасування та ухвалення апеляційним судом нового вироку, про що ставиться питання в апеляційній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає.
Разом з тим, колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги прокурора в частині зміни вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_9 внаслідок безпідставної кваліфікації його дій за ознакою повторності вчинення кримінального правопорушення, яка підлягає виключенню з мотивувальної частини вироку як зайва, оскільки ознака повторності вчинення злочину, відповідно до приписів ст. 32 КК України, в діях ОСОБА_9 відсутня.
В решті вирок суду слід залишити без зміни.
Враховуючи, що на момент ухвалення рішення апеляційним судом обвинувачений ОСОБА_7 повністю відбув призначене вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 18.05.2016 року покарання, останній підлягає звільненню з під варти.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва ОСОБА_15 - задовольнити частково.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року відносно ОСОБА_9 змінити, виключити з мотивувальної частини вироку при кваліфікації дій ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 185 КК України кваліфікуючу ознаку - повторність вчинення злочину.
В решті вирок суду відносно ОСОБА_9 та цей же вирок відносно ОСОБА_16 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України - залишити без зміни.
Звільнити ОСОБА_7 з під варти у зв'язку з відбуттям призначеного покарання.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Судді: __________________ _________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3