Справа № 136/1232/16-ц Провадження № 22-ц/772/3158/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1
Категорія 50Доповідач Медяний В. М.
20 жовтня 2016 рокум. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого Медяного В.М.,
суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,
за участю секретаря Сніжко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на малолітню дитину,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 вересня 2016 року,
встановила:
У серпні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів. Просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01 серпня 2016 року і до повноліття дитини.
Посилається на те, що у період з 07 березня 2013 року по 2 квітня 2016 року вони перебували в зареєстрованому шлюбі.
Від шлюбу мають доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 29 квітня 2016 року шлюб між ними розірвано.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 матеріальної допомоги на утримання дитини не надає та участі в її вихованні не приймає.
Позивач зазначає, що донька потребує додаткових матеріальних витрат на її утримання та виховання. Відповідач працює, а тому має можливість сплачувати аліменти.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 13 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу) батька дитини щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 01 серпня 2016 року до повноліття дитини. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп. Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання (а.с.28).
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції скаржник - відповідач у справі ОСОБА_3 апеляційну скаргу повністю підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.
Позивач ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнала та заперечила проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність на необґрунтованість.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. ст. 10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.
Відповідно до ч.1-3 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд першої інстанції, встановив та виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідач визнав в судовому засіданні свою спроможність сплачувати аліменти на дитину у розмірі 1/3 частин всіх видів заробітку (доходу) щомісячно з дня подачі заяви і до повноліття дитини.
Суд, взявши до уваги зазначені обставини та врахувавши, що визнання позову відповідачем не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_3 аліментів у зазначеному розмірі.
Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Так, згідно із ч. 2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до їх повноліття.
Згідно зі ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 183 СК України частка заробітку ( доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно ч. 1 ст. 184 СК України якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року роз'яснює, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює доводи заявника щодо його юридичної необізнаності стосовно розміру аліментів на одну дитину на момент розгляду справи, що, в свою чергу, не може бути підставою для незабезпечення належного утримання дитини з урахуванням її віку, стану здоров'я та розвитку, а також звертає увагу, що згідно із ч. ч. 8, 9 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Судова колегія, взявши до уваги надані сторонами довідки про доходи, відповідно до яких ОСОБА_3 працює у ГУНП на посаді інспектора і за період з 01 вересня по 30 вересня 2016 року отримав заробітну плату у розмірі 4 381,60 грн., а ОСОБА_2 працює у Липовецькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Вінницької області на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта та за період з квітня 2016 року по вересень 2016 року отримала заробітну плату в розмірі 17 026,03 грн., дійшла висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, перевірив всі доводи та дав їм правильну юридичну оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам законодавства, тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження наявності у відповідача інших зобов'язань з утриманняабо будь-яких інших обставин, що унеможливлюють сплату ним аліментів у визначеному розмірі. Усі зазначені позивачем обставини та надані ним докази належним чином оцінені в рішенні суду першої інстанції.
У відповідності до ст. 182 СК України суд першої інстанції в повному обсязі врахував зазначені обставини при вирішенні позову в частині визначення розміру аліментів, а тому доводи відповідача щодо того, що вони залишились поза увагою суду першої інстанції є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи і висновками суду першої інстанції.
Отже, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
Таким чином, колегія суддів переконана, що судом першої інстанції повно з'ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи, в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об'єктивний склад, права та обов'язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.
В той же час, виходячи із змісту ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Відтак, значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його звернення до суду з вимогою про зменшення розміру аліментів.
Крім того, згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» суд відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України роз'яснює сторонам їх відповідальність за прострочення сплати аліментів.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 вересня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : /підпис/ ОСОБА_5
Судді : /підпис/ ОСОБА_6
/підпис/ ОСОБА_7
Згідно з оригіналом: