Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"11" жовтня 2016 р. Справа № 911/2426/16
Розглянувши матеріали справи за позовом Підприємства споживчої кооперації «Миронівський ринок» Київської регіональної спілки споживчої кооперації, м.Миронівка
до до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про внесення змін до договору
Суддя Т.П. Карпечкін
В засіданні приймали участь:
від позивача: не з'явився
від відповідача: ОСОБА_1О (виписка серії АД № 521867 від 15.04.2014 року), ОСОБА_2 (договір № 30 від 29.08.2016 року), ОСОБА_3 (довіреність б/н від 20.09.2016 року).
обставини справи:
В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Підприємства споживчої кооперації «Миронівський ринок» Київської регіональної спілки споживчої кооперації до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про внесення змін до договору.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.08.2016 року порушено провадження у справі № 911/2426/16 та призначено справу до розгляду на 30.08.2016 року.
В судове засідання, яке відбулось 30.08.2016 року відповідач не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 02.08.2016 року не виконав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Розгляд справи відкладався до 21.09.2016 року.
21.09.2016 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, яким останній проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В судове засідання, яке відбулось 21.09.2016 року позивач не з'явився, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Розгляд справи відкладався до 11.10.2016 року. Також, ухвалою від 21.09.2016 року продовжено строк розгляду справи.
В судове засідання 11.10.2016 року позивач не з'явився, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи,яке було відхилено судом як не обґрунтоване, оскільки в клопотанні не зазначено, які додаткові підтверджуючі документи має намір надати позивач, і чому всі необхідні для розгляду справи документи не були своєчасно надані суду.
В судовому засіданні 11.10.2016 року представники відповідача проти позову заперечували.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача та дослідивши надані докази, суд
встановив:
Як вбачається з викладених у позові обставин, Підприємство споживчої кооперації «Миронівський ринок» Київської регіональної спілки споживчої кооперації звернулось з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якому просить суд внести зміни в пункти 4.1 та 4.2 укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 № 127 від 02.01.2014 року про надання місця для торгівлі на «Миронівському ринку» Київської регіонспоживспілки з дати отримання відповідачем пропозиції про внесення змін у договір з 21.05.2016 року, виклавши зазначені пункти в наступній редакції:
«п. 4.1. Плата за торгове місце за 1 кв.м. торгівельної площі складає 54 (п'ятдесят чотири) грн. на місяць, а всього до сплати: триста двадцять чотири грн. 00 коп. (486,00 грн.) за місяць.
В разі, якщо підприємець займає площу більшу, ніж вказано у договорі, а саме додатково встановлені столи та інше обладнання для здійснення підприємницької діяльності, оплата здійснюється додатково згідно діючих тарифів послуг - 4,00 грн. за 1 кв.м. в день торгівлі, крім вивіски зразків товару на дверях контейнера та до 50 см. викладки товару на рівні дверей контейнера.
п. 4.2. Плата за надання торгового місця розраховується на підставі тарифів на платні види послуг, затверджених Київською регіональною спілкою споживчої кооперації. Розмір плати за надання торгового місця може змінюватися у разі змін податкового законодавства, амортизаційних відрахувань, розміру плати за землю, розміру мінімальної заробітної плати, підвищення тарифів комунальних послуг (електроенергія, водопостачання та водовідведення, вивезення твердих побутових відходів) та коригується з урахуванням індексу інфляції. Зміни в договір вносяться додатковою угодою, укладеною сторонами».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є унітарним підприємством Київської регіональної спілки споживчої кооперації, управління яким здійснюється правлінням та радою Київської регіональної спілки споживчої кооперації (далі по тексту Київська регіоспоживспілка). Розпорядженням правління Київської регіонспоживспілки №117 від 01.09.2015 року було затверджено нові тарифи на платні послуги Миронівського ринку. Укладаючи договір, сторони виходили з чинних тарифів та не могли передбачити та усунути таку обставину, як затвердження нових тарифів правлінням Київської регіонспоживспілки. За таких обставин, позивач твердить, що внесення змін до укладеного договору в даному випадку підпадає під правове регулювання ст. 652 ЦК України (зміна договору у разі істотної зміни обставин). Оскільки відповідач не погоджується на внесення змін до договору щодо встановлення нової плати за торгове місце у відповідності до нових затверджених тарифів за згодою сторін, позивач просить суд внести зміни до укладеного договору на підставі ст. 652 ЦК України (у зв'язку із істотною зміною обставин).
У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечував. Зазначав про відсутність в ОСОБА_4 умови, яка б дозволяла позивачу вносити змін в односторонньому порядку, зазначав, що затвердження нових тарифів не є істотною зміною обставин в розумінні ст. 652 Цивільного кодексу України, оскільки позивач і на момент укладення ОСОБА_4 був обізнаний з механізмом встановлення цін та тарифів на послуги ринку Регіонспоживспілкою, а відтак, не був позбавлений права та можливості передбачити такі зміни у ОСОБА_4. Також відповідач зазначав про невідповідність нових тарифів вимогам чинних нормативних документів.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).
02.01.2014 року між Миронівським ринком (підприємство) та ФОП ОСОБА_1 укладено Договір №127 про надання місця для торгівлі на «Миронівському ринку» Київської регіоспоживспілки (далі - Договір), відповідно до умов якого:
- підприємство надає, а підприємець отримує торгове місце під №227 загальною площею 9,00 кв.м. на промисловому ринку, на якому розміщується контейнер підприємця, який є його власністю, строком з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року (пункт 3.1 ОСОБА_4);
- якщо жодна із сторін в термін одного місяця до закінчення дії даного договору не заявить про намір його розірвати, даний договір продовжується на той самий строк на тих самих умовах (пункт 3.2);
- плата за 1 кв.м. торгівельної площі складає 46 грн. на місяць, а всього до сплати 414,00 грн. на місяць. В разі, якщо підприємець займає площу більшу, ніж вказана у договорі, а саме додатково встановлені столи та інше обладнання для здійснення підприємницької діяльності, оплата здійснюється додатково згідно діючих тарифів послуг - 3,00 грн. за 1 кв.м. в день торгівлі, крім вивіски зразків товару на дверях контейнера та до 50 см викладки товару на рівні дверей контейнера (пункт 4.1 ОСОБА_4);
- плата за надання торгового місця розраховується згідно калькуляції (пункт 4.2 ОСОБА_4);
- підприємець має право знайомитись із тарифами на надання торгового місця в оренду та послуг ринку, отримувати від підприємства засвідчені копії таких тарифів та їх розрахунків; на переважне право на продовження дії договору при належному виконанні його умов або на укладення нового договору (пункт 6.1 ОСОБА_4);
- всі зміни чи доповнення до даного договору мають бути викладені у формі додаткової угоди до нього, підписаної сторонами (або їх представниками) у кожному окремому випадку (пункт 9.3 ОСОБА_4).
Суду не подано доказів звернення жодної із сторін до іншої сторони у передбачений пунктом 3.2 ОСОБА_4 місячний строк до закінчення терміну ОСОБА_4 (тобто протягом грудня 2015 року) із заявою про його розірвання, відповідно Договір є продовженим на той самий строк (тобто до 31.12.2016 року) на тих самих умовах.
Відповідно до частин 1, 2, та 3 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до частини 2 ст. 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.
Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч.1).
Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч. 2).
Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Згідно з визначенням частини 1 ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. За таких обставин, ціна досліджуваного договору не відноситься до державних регульованих цін, належить до вільних цін, які визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін (ст. 190 ГК України).
Укладаючи зазначений Договір, позивач виходив з ціни оренди торгового місця, яка була встановлена розпорядженням правління Київської регіонспоживспілки від 02.04.2011 року №98, згідно додатку до якого з 02.04.2011 року плата за надання та утримання одного торгового місця для розміщення, цілодобового зберігання та продажу товарів з палаток та контейнерів на промринку Миронівського ринку встановлювалась 46,00 грн. за 1 кв.м. за місяць (копія розпорядження з додатком додана до матеріалів справи).
Суд звертає увагу на те, що згідно Статуту, Миронівський ринок є унітарним підприємством Київської регіоспоживспілки і знаходиться у її безпосередньому підпорядкуванні (пункт 1.1 Статуту), управління підприємством здійснюється правлінням та Радою Київської регіонспожиспілки, рішення яких є обов'язковими для виконання підприємством (пункти 4.1, 4.2, 5.7 Статуту). Підприємство розробляє проекти своєї структури, штатного розкладу, системи оплати праці, тарифи на платні послуги та подає їх на затвердження правлінню Київської регіоспоживспілки (пункт 3.4 Статуту).
Таким чином, позивач чи Київська регіонспожиспілка не є уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, про які йде мова у відповідних ст. 632 Цивільного кодексу України та ст. 190 Господарського кодексу України.
Судом встановлено, що в ОСОБА_4 механізм формування ціни у відповідності до обов'язкових розпоряджень Київської регіонспоживспілки не відображений, натомість зазначено, що плата за надання торгового місця розраховується згідно калькуляції (пункт 4.1).
Миронівський ринок є самостійною юридичною особою, яка наділена власною праводієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді, і не відповідає по зобов'язаннях Київської регіоспоживспілки, як і Київська регіонспоживспілка не відповідає по зобов'язанням Миронівського ринку (пункти 1.2, 1.3, 1.5 Статуту).
Хоча тарифи на платні послуги ринку відповідно до Статуту Миронівського ринку визначаються органом його управління - правлінням або радою Київської регіонспоживспілки шляхом обов'язкових для Миронівського ринку розпоряджень, ціна в досліджуваному ОСОБА_4 є вільною, такою, що встановлюється за згодою сторін (ст. 632 ЦК України, ст. 190 ГК України), а розпорядження правління Київської регіонспоживспілки не є актом, обов'язковим для виконання відповідачем.
Майново-господарські зобов'язання між сторонами виникли та регулюються вищенаведеним господарським ОСОБА_4 від 02.01.2014 року № 127 і по суті є господарсько-договірними зобов'язаннями, що ґрунтуються на принципах вільного волевиявлення, та свободи підприємницької діяльності, а укладення, зміна та розірвання досліджуваного договору здійснюється за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ст. 179 Господарського кодексу України).
Судом також встановлено, що 20.08.2015 року позивач у відповідності до пункту 3.4 власного Статуту звернувся до заступника голови правління Київської регіонспоживспілки з листом №59, в якому просив затвердити зміни до тарифів на платні послуги, які надаються ринком за кожен день торгівлі з 01.09.2015 року.
Розпорядженням правління Київської регіонспоживспілки від 01.09.2015 року №117 затверджено тарифи на платні послуги за кожен день торгівлі, які надає Миронівський ринок з 01.09.2015 року, а саме додатком до вказаного розпорядження встановлена плата за надання та утримання одного торгового місця для розміщення, цілодобового зберігання та продажу товарів з палаток та контейнерів на промринку (за 1 кв.м. площі) в сумі 54,00 грн. (копія розпорядження з додатком залучена до матеріалів справи).
Таким чином, ініціатором зміни тарифів був саме позивач і тарифи затверджені Розпорядженням правління Київської регіонспоживспілки від 01.09.2015 року №117 саме за розрахунком позивача.
Згідно зі ст. 654 Цивільного кодексу України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється (в даному випадку - проста письмова форма). Пунктом 9.3. ОСОБА_4 визначено, що всі зміни чи доповнення до даного договору мають бути викладені у формі додаткової угоди до нього, підписаної сторонами (або їх представниками) у кожному окремому випадку.
Позивач звернувся до відповідача з листом від 21.05.2016 року, в якому довів до відома відповідача зміну затверджених тарифів на платні послуги ринку, повідомив про необхідність внесення змін до договору та надав для підписання відповідний проект додаткової угоди.
Однак, відповідачем надіслані проекти додаткової угоди не були підписані.
Таким чином, судом встановлено, що сторонами у належній формі не було досягнуто згоди щодо внесення змін до укладеного між ними ОСОБА_4 від 02.01.2014 року №127.
За таких обставин, позивач, в порядку частини 4 ст. 188 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду, звернувся до Господарського суду Київської області з позовом, в якому просить суд внести зміни в пункти 4.1 та 4.2 ОСОБА_4 в редакції запропонованої позивачем додаткової угоди, з дати отримання відповідачем пропозиції про внесення змін у договір, а саме з 21.05.2016 року.
Як встановлено судом, досліджувані відносини сторін по суті є господарсько-договірними зобов'язаннями, що ґрунтуються на принципах вільного волевиявлення та свободи підприємницької діяльності, а укладення, зміна та розірвання досліджуваного договору здійснюється за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ст. 179 ГК України).
Відповідно до частини 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Інше досліджуваним договором не встановлено. Добровільної згоди на зміну умов договору сторонами в належній формі не досягнуто.
Умова ОСОБА_4 про можливість внесення змін до нього шляхом укладення додаткової угоди, свідчить про необхідність взаємного волевиявлення сорін в порядку врегулювання переддоговірного спору, який визначений ст.ст. 181, 188 Господарського кодексу України.
Як передбачено ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Таким чином, в разі визначення Господарським кодексом України інших умов та порядку укладення договорів між суб'єктами господарювання, ніж передбачено нормами Цивільного кодексу України, пріоритет в господарських правовідносинах мають норми Господарського кодексу України.
Згідно зі ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ч.1). Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч.2). Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (ч.3). У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч. 4).
Таким чином, в разі недосягнення сторонами згоди щодо внесення змін в договір, відповідні обставини свідчать про наявність переддоговірного спору, який може бути вирішений судом.
Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1).
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (ч. 2).
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (ч. 3).
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч. 4).
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторонни (ч. 5).
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо) (ч. 6).
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими (ч. 7).
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8).
В розумінні частини 1 ст. 55 Господарського кодексу України як позивач, так і відповідач є суб'єктами господарювання, жоден з яких не має щодо іншого контролюючих або владних повноважень. Укладення досліджуваного ОСОБА_4 не є обов'язковим для жодної з його сторін, позаяк він не належить до переліку, визначеному частиною 3 ст. 179 Господарського кодексу України.
Позивач посилається на ст.12 Закону України «Про споживчу кооперацію» та ст. 24 Закону України «Про кооперацію», відповідно до яких споживачі товариства, спілки та їхні підприємства самостійно або на договірних засадах встановлюють ціни і тарифи за надані послуги, виходячи з попиту та пропозицій, за винятком послуг, на які передбачено державне регулювання цін і тарифів.
Вищенаведені норми закону визначають право споживчих товариств, спілок та їхніх підприємств самостійно визначати ціні та тарифи на свої послуги, що відповідає таким принципам господарювання (ст. 6 Господарського кодексу України) як: свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Таким чином, враховуючи, що правовідносини сторін не засновані на державному замовленні, укладення спірного договору не є обов'язковим для сторін, сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір (додаткова угода) вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Також, позивач стверджує, що даний випадок зміни договору без згоди сторін передбачений не договором, а законом, а саме статтею 652 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 2 якої якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.
Зазначене посилання позивача є хибним та судом відхиляється.
Загальні принципи господарювання (ст. 6 Господарського кодексу України) виходять із свободи підприємницької діяльності та заборони незаконного втручання органів державної влади у господарські відносини. Частиною другою статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Відповідно до частин 2, 4 ст. 652 Цивіл ьного кодексу України зміна договору судом у зв'язку із істотною зміною обставин можлива лише у виняткових випадках, та при настанні одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Механізм встановлення тарифів на платні послуги ринку розпорядженнями правління Київської регіонспоживспілки існував на момент укладення ОСОБА_4, на час розгляду справи не змінився, позивач про зазначений механізм був обізнаний, а відтак не був позбавлений права та можливості передбачити відповідні умови в договорі під час його укладання. Затвердження нових тарифів на платні послуги ринку правлінням Київської регіонспоживспілки було здійснено за поданням позивача, а відтак зміна умов зумовлена причинами, що залежали від волі позивача. Позивачем не наведено жодних аргументів та доказів на їх підтвердження, які б надали змогу суду оцінити ситуацію, що склалася, як виняткову, таку, що потребує обгрунтованого втручання суду у господарську діяльність сторін.
Судом встановлено відсутність умов, які є необхідними з огляду на ст. 652 Цивільного кодексу України для зміни умов договору у зв'язку з істотною зміною обставин, а саме позивач був обізнаний з порядком затвердження тарифів і сам ініціював зміну тарифів, також позивач міг і мав передбачати здорожчання послуг ринку і внести відповідні застереження під час укладення договору з відповідачем та можливість внесення змін до договору в односторонньому порядку в разі обґрунтованого збільшення тарифів, відповідна зміна тарифів цілком залежала від позивача, саме за ініціативою якого були затвердженні тарифи. Враховуючи, що тарифи були затверджені і діяли з вересня 2015 року, позивач мав можливість врегулювати відповідні умови ОСОБА_4 в момент його пролонгації, а саме, обґрунтовано заперечувати проти продовження дії ОСОБА_4 на попередніх умовах (п. 3.2. ОСОБА_4) і запропонувати відповідачу укласти Договір на нових умовах, а в разі недосягнення домовленості, припинити договірні відносини.
Таким чином, Договір вважається укладеним (повторно на новий строк) в момент його мовчазної пролонгації в кінці грудня 2015 року, коли позивач був обізнаний з існуванням нових тарифів (з 01.09.2015 року), однак не вжив всіх можливих і залежних від нього заходів щодо припинення ОСОБА_4 у відповідності до п. 3.3 щодо неналежних його умов і укладення ОСОБА_4 на нових умовах, які відповідали б фактичним обставинам (шляхом укладення нового ОСОБА_4 чи внесення змін в існуючий).
Оскільки Договір було пролонговано у відповідності до п. 3.2., такий Договір вважається укладеним на новий строк на умовах, які існували в момент такого укладення (продовження дії ОСОБА_4) і, оскільки під час дії ОСОБА_4 сторонами не досягнуто домовленості та взаємного волевиявлення щодо внесення змін до ОСОБА_4, відсутні підстави для односторонньої зміни умов ОСОБА_4 в запропонованій позивачем редакції.
В той же час, суд зазначає, що відповідне питання може бути вирішено позивачем у відповідності до п. 3.2., 93. ОСОБА_4 в момент його чергового переукладення на новий строк шляхом надіслання у грудні 2016 року відповідних заперечень щодо продовження ОСОБА_4 на старих умовах та пропозиції про укладення ОСОБА_4 на новий строк на нових умовах, а в разі непогодження, припинення правовідносин, що цілком відповідатиме умовам ОСОБА_4 та нормам чинного законодавства.
Щодо позиції Вищого господарського суду України від 05.07.2016 року у справі № 925/1891/15 щодо вирішення спору в аналогічних правовідносинах, суд зазначає, що досліджувані у справі № 925/1891/15 правовідносини сторін мали місце в 2015 року, коли були затверджені нові тарифи і до закінчення чергового строку ОСОБА_4, тобто на момент чергового продовження відповідного ОСОБА_4 на 2015 рік позивач міг не знати про відповідні зміни, однак у справі, що розглядається, на момент чергового продовження ОСОБА_4 на 2016 рік позивач був обізнаний з існуванням нових тарифів.
Крім того, відповідачем надано до матеріалів справи копію подання Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України стосовно розгляду питання про економічну необґрунтованість тарифів Миронівського ринку, як монополіста з надання торгівельних місць в м. Миронівка.
Однак, суд зазначає, що оскільки предметом спору фактично є вирішення переддоговірного спору щодо внесення змін в договір, питання обґрунтованості тарифів не підлягає дослідженню по суті в матеріалах даної справи.
Вищеперераховане виключає можливість застосування до досліджуваних відносин сторін ст. 652 Цивільного кодексу України та зміни судом ОСОБА_4, укладеного на основі вільного волевиявлення, у зв'язку з істотною зміною обставин, відтак позов підприємства споживчої кооперації «Миронівський ринок» Київської регіональної спілки споживчої кооперації не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 1, 22, 33, 34, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.
Повне рішення складено: 21.10.2016 р.
Суддя Т.П. Карпечкін