Апеляційний суд Житомирської області
Справа № 22-а/0690/7185/11
Категорія 100
23 листопада 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Миніч Т.І.
суддів: Трояновської Г.С.,
ОСОБА_1,
при секретарі
судового засідання ОСОБА_2,
без участі сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Коростенському районі на рішення Коростенського міськрайонного суду від 28 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Коростенської районної державної адміністрації, Управління Пенсійного фонду України в Коростенському районі про визнання дій неправомірними та стягнення коштів, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”,
встановив:
У червні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом. Просила визнати неправомірними дії відповідачів щодо нарахування та виплати їй допомоги у зв”язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва, підвищення до пенсії, передбачених ст.ст.37,39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (надалі - Закону) та стягнути з відповідачів кошти: за ст.37 - з Управління праці та соціального захисту населення, за ст.39 - з Управління Пенсійного фонду. При цьому посилалася на те, що є непрацюючою пенсіонеркою, потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи. Всупереч вимогам Закону, який пов'язує розмір цих виплат із мінімальною заробітною платою, соціальні виплати у вказаний період виплачувались їй в розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду від 28 липня 2010 року позов задоволено частково. З Управління праці та соціального захисту населення Коростенської районної державної адміністрації на користь позивачки стягнуто 7397,7 грн. допомоги у зв”язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва, передбаченої ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01.07.2007 року по 31.12.2007року та з 01.06.2008 року по 01.06.2010 року. Дії відповідача щодо відмови у виплаті цих коштів визнані неправомірними. З Управління Пенсійного фонду України в Коростенському районі на користь позивачки стягнуто підвищення до пенсії, передбачене ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 01.06.2008 року по 01.06.2010 року в сумі 36841 грн. Дії відповідача щодо відмови у виплаті цих коштів визнані неправомірними.
У поданій апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Коростенському районі просить скасувати постанову. Апелянт посилається на те, що кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України, він керується положеннями чинної Постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Також зазначає, що до Пенсійного фонду не надходять кошти з державного бюджету для надання пільг та компенсацій для постраждапих від Чорнобильської катастрофи і Пенсійний фонд не є розпорядником таких коштів.
Рішення суду в частині вимог до Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради не оскаржується. Тому в цій частині законність судового рішення не перевіряється.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка є пенсіонеркою, має статус потерпілої 3 категорії внаслідок Чорнобильської катастрофи (а.с.6-10).
Частиною 2 ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в чинній на час існування спірних правовідносин редакції передбачено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на радіоактивно забрудненій території підвищуються у розмірах, визначених ч.1 ст.39 Закону.
Проте, всупереч вимогам Закону за спірний період позивачці нараховувалось і виплачувалось зазначене підвищення в розмірі 10,5 грн. щомісяця (а.с.7).
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України „Про пенсійне забезпечення” виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України.
Крім того, відповідно до Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 року №1261 та з урахуванням Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року №8-2 (з відповідними змінами), управління Пенсійного фонду в районах, містах, районах у містах забезпечують своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства, а отже, є відповідачами у спорах щодо здійснення перерахунку підвищення до пенсій.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при визначенні розміру спірних виплат застосуванню підлягають саме ст.ст.37,39 Закону, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Разом з тим, визначаючи період, за який підлягає відновленню порушене право позивачки, та спосіб відновлення цього права, суд не врахував наступного.
Справу розглянуто в порядку ст.15 ЦПК України в редакції, яка була чинною з 10.03.2010 року по 09.09.2010 року, проте правовідносини між сторонами мають публічно-правовий характер і регулюються адміністративно-правовими нормами.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.99 КАС (в редакції на час ухвалення оскаржуваного рішення) за захистом своїх прав, свобод та інтересів особа може звернутися з адміністративним позовом до суду в межах річного строку з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В поданій до суду позовній заяві позивачка не зазначає час, коли їй стало відомо про порушення свого права. На час подання позову строк звернення до суду за період, що передував річному терміну, сплив.
Із змісту заперечення на позов вбачається, що відповідач не визнавав вимоги позивачки, посилаючись на пропуск нею строку звернення до суду .
Згідно з ч.1 ст.100 КАС пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Проте суд на це уваги не звернув.
Крім того, задовольняючи вимогу про стягнення коштів, суд першої інстанції помилився у визначенні способу захисту порушеного права. Оскільки вказані грошові суми не були нараховані позивачці, а суд не наділений компетенцією виконувати функцію органу, який уповноважений нараховувати кошти, позов в цій частині слід задовольнити частково, зобов'язавши відповідача нарахувати кошти та забезпечити їх виплату.
За наведених обставин, рішення в цій частині вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового - про часткове задоволення.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 195-198,200,202,207,212 КАС України,
суд
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Коростенському районі задоволити частково.
Скасувати рішення Коростенського міськрайонного суду від 28 липня 2010 року в частині вимог до Управління Пенсійного фонду України в Коростенському районі, ухваливши в цій частині нове рішення.
Позов задоволити частково.
Зобов”язати Управління Пенсійного фонду України в Коростенському районі нарахувати та виплатити ОСОБА_3 підвищення до пенсії, передбачене ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01.06.2009 року по 01.06.2010 року в розмірі двох мінімальних заробітних плат щомісяця за винятком виплачених коштів. Дії відповідача щодо відмови у виплаті цих коштів визнати неправомірними.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: