Провадження № 22ц/790/5682/16
Справа № 619/3474/13-ц Головуючий 1 інст. - Жорняк О.М
Категорія: спадкове право Доповідач - Трішкова І.Ю.
06 жовтня 2016 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Трішкової І.Ю.,
суддів: Гуцал Л.В., Піддубного Р.М.,
за участю секретаря - Дмитренко А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 липня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями в порядку спадкування за заповітом та за законом,
У липні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та за законом.
На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що ОСОБА_2 є її рідним братом, який проживає у спадковому домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 За життя їхня мати ОСОБА_3 збудувала два житлових будинки та надвірні забудови. 21 липня 2005 року ОСОБА_3 оформила заповіт на ОСОБА_1 на 1/2 частини належного їй майна. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після смерті матері ОСОБА_1, як спадкоємець першої черги, звернулась до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але там їй запропонували звернутися до приватного нотаріуса Дергачівського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4, яка видала позивачу на руки витяг зі спадкового реєстру від 13 вересня 2010 року, в якому вказано, що спадкова справа відкрита 13 вересня 2010 року, тому ОСОБА_1 просила визнати право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями в порядку спадкування за заповітом та визнати право власності на 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями в порядку спадкування за законом.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 13 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлових будинків з надвірними будівлями, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом від 21 липня 2005 року, посвідчений секретарем Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, зареєстрованим в реєстрі за № 13, на 1/4 частини вказаних житлових будинків з надвірними будівлями в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 09 вересня 2014 року рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13 травня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 лютого 2015 року рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13 травня 2014 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 09 вересня 2014 року скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У липні 2015 року ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги та просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом, а також визнати за нею право власності на не охоплену заповітом частину спадщину у вигляді 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування по закону після смерті матері ОСОБА_3.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 уточнив, що позивач просила визнати за нею право власності на 3/8 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_5, а також право власності на 3/16 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3, що не охоплені її заповітом
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 22 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями в порядку спадкування за заповітом та за законом відмовлено.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позов, визнавши за нею право власності на 3/8 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_5, а також право власності на 3/16 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3, що не охоплені її заповітом.
Судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені надані докази і згідно встановленого ухвалено рішення, яке відповідає вимогам ст.ст.213-215 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
Спадкоємцями за законом після її смерті є діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - сторони у справі. Крім того, ОСОБА_1 є спадкоємицею за заповітом, оскільки 21 липня 2005 року ОСОБА_3 оформила заповіт на ОСОБА_1 на 1/2 частини належного їй майна.
ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на 3/8 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_5, а також право власності на 3/16 частини вказаного житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3, що не охоплені її заповітом.
При цьому позивачка зазначала, що спірний жилий будинок був придбаний у 1969 році, але у 70-х роках знесений і побудований новий будинок.
Оскільки в Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна зазначено, що будинки, які побудовані до 1992 року, не є самочинними, позивачка вважала, що побудований у 70 -х роках минулого сторіччя житловий будинок є спадковим майном.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів, що спадкове майно, на яке вона просить визнати право власності, належало спадкодавцю.
Згідно довідки № 1323 від 04.10.2010 року, виданої виконкомом Черкасько-Лозівської сільської ради, житловий будинок з надвірними побудовами в господарській книзі числиться за № 1017 та належить ОСОБА_3. Двір робочий, присадибна ділянка землі 0,11 га, яка належить сільській раді.
Зазначений запис зроблений на підставі Договору купівлі-продажу від 14 жовтня 1969 року, з якого вбачається, що ОСОБА_3 купила будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1. Площа будинку складала 20 кв.метрів.
Сторони не заперечують, що у 1970 році спірний будинок був зруйнований і на його місці побудований новий з надвірними будівлями.
Площа нового будинку відповідно до записів інвентаризаційної справи вже складала 73,1 кв.м.
Статтею 105 Цивільного кодексу України ( в ред. 1963 року), яка діяла на час перебудови спірного будинку, передбачала, що громадянин, який побудував жилий будинок без встановленого узгодження, чи без належно затвердженого проекту, чи з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не може розпоряджатися цим будинком чи його частиною.
Пленум Верховного Суду України №9 від 19.09.75 року з подальшими змінами у пункті 2 постанови Пленуму "Про практику застосування судами України статті 105 Цивільного кодексу України" роз'яснив, що самовільним будівництвом вважається спорудження без дозволу виконавчого комітету відповідної Ради нового будинку замість зруйнованого на раніш відведеній громадянину земельній ділянці, а також переобладнання нежилої будівлі в жилу.
Частиною 2 ст.331 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 2004 року, передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, а якщо право власності на нерухоме майно, відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно відповіді Комунального підприємства технічної інвентаризації "Інвенрос" від 21.12.2012 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не оформлено.
Доводи позивачки про те, що Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна передбачено, що житлові будинки, побудовані до 5 серпня 1992 року не є самочинними, а тому додаткова реєстрація новоствореного будинку не потрібна, судова колегія не приймає.
Дійсно, наказом №404 від 09.08.2012 року Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України "Про внесення змін до пункту 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна" передбачено, що не є самочинним будівництвом індивідуальні ( садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, побудовані до 5 серпня 1992 року.
При цьому вказані зміни внесені до пункту 3.2 Порядок проведення обмірювальних робіт. Даних про необхідність реєстрації новостворених об'єктів нерухомості вказана Інструкція не містить, оскільки стосується тільки проведення технічної інвентаризації побудов.
Частиною 2 ст.4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс.
Інструкція Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України не може змінювати положення Цивільного кодексу щодо виникнення права власності на новозбудовані об'єкти нерухомості.
Ані матеріали даної справи, ані матеріали інвентаризаційної справи не містять підтверджень того, що при побудові нового будинку на місці зруйнованого ОСОБА_3 мала дозвіл на перебудову будинку відповідної виконавчої ради, чи мала належно затверджений проект перебудови, чи в подальшому здійснила перереєстрацію нового будинку в інших розмірах, ніж це зазначено у договорі купівлі-продажу від 14.10.1969 року.
Згідно п.6 Постанови № 6 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України» право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статті 1218 ЦК та з урахуванням роз'яснень, наданих у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».
Це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів.
Згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Оскільки на день смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 за нею зареєстрований житловий будинок загальною площею 20 кв.м, який в подальшому був зруйнований, іншої реєстрації права власності на житловий будинок в інших розмірах ОСОБА_3 не мала, спадкоємці померлої не набувають права власності на новостворений будинок.
Статті 10, 60 Цивільно-процесуального кодексу України передбачають, що сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачка не надала доказів наявності об'єкта спадкування.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок з надвірними будівлями в порядку спадкування за заповітом та за законом.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на висновки суду.
Підстав для зміни чи скасування рішення не має.
Керуючись ст.ст.303,307,308,314,319 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 липня 2016 року залишити без змін.
Ухвала судової колегії набирає чинності негайно, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Головуючий: І.Ю. Трішкова
Судді: Л.В. Гуцал
Р.М. Піддубний