Справа № 216/3778/16-а
Іменем України
10.10.2016 Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Бутенко М. В
при секретарі - Криловій К.В.,
за участю позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Криворізького центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та зобов'язання вчинити певні дії , -
Позивач ОСОБА_1, звернувся з позовом до Криворізького центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в якому просить: визнати протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Кривому Розі щодо відмови мені у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру»; зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Кривому Розі призначити мені з 18 липня 2016 року та виплачувати у подальшому пенсію за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, допустити позов до негайного виконання.
В обґрунтування позову наводить наступне. Позивач працює в прокуратурі Дніпропетровської області на посаді начальника відділу забезпечення підтримання державного обвинувачення у регіоні та апеляційному суді у місті ОСОБА_3 управління підтримання державного обвинувачення в суді. Відповідно до даних трудової книжки, він працює в органах прокуратури Дніпропетровської області з 16 квітня 1996 року по цей час. Тобто стаж роботи на посадах прокурорів складає 20 рік 3 місяці 2 днів. Крім того, з 1 вересня 1991 року по 16 квітня 1996 року (тобто 4 роки 7 місяців 15 днів) позивач навчався на денній формі навчання в Національній юридичній академії України ім. Я.Мудрого ( м. Харків), по закінченню якої отримав диплом за спеціальністю «правознавство». Відповідно вимог ст.86 п.6 абз.7 Закону України «Про прокуратуру» до вислуги років, що дає право на пенсію зараховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання. Тобто 2 роки 3 місяці 22 дні. Тобто, загальний стаж роботи, що дає право на пенсію згідно з статтею 86 Закону України «Про прокуратуру», складає 20 років 3 місяці 2 дні + 2 роки 3 місяці 22 дні = 22 роки 6 місяців 24 дні.
18 липня 2016 року - він звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії, але йому було відмовлено.
В судовому засіданні позивач, підтримав свій уточнеий позов, просив його задовольнити, надав суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, представив суду письмові заперечення та надав суду пояснення аналогічні викладеним у запереченнях, просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Вислухавши по пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази та матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
На підставі ст. 86 КАС України, оцінивши з точки зору достатності та взаємозв'язку безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно досліджених доказів, суд вважає встановленими наступні обставини. При цьому, суд керується вимогами ст.71 ч.2 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст. 4 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Як передбачено ст. 22 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, при прийнятті нових законів, якими внесені зміни до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків передбачених Конституцією України.
Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось представником відповідача, позивач працює в прокуратурі Дніпропетровської області на посаді начальника відділу забезпечення підтримання державного обвинувачення у регіоні та апеляційному суді у місті ОСОБА_3 управління підтримання державного обвинувачення в суді (п. 11 ч.1 ст. 15 Закону України «Про прокуратуру»). Відповідно до даних трудової книжки, позивач працює в органах прокуратури Дніпропетровської області з 16 квітня 1996 року по цей час. Тобто стаж роботи на посадах прокурорів станом на 18 липня 2016 року, дату звернення позивача до відповідача з заявою про призначення пенсії, складає 20 рік 3 місяці 2 днів .
Крім того, з 1 вересня 1991 року по 16 квітня 1996 року (тобто 4 роки 7 місяців 15 днів) позивач навчався на денній формі навчання в Національній юридичній академії України ім. Я.Мудрого ( м. Харків), по закінченню якої отримав диплом за спеціальністю «правознавство».
Відповідно вимог ст.86 п.6 абз.7 Закону України «Про прокуратуру» до вислуги років, що дає право на пенсію зараховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання. Тобто 2 роки 3 місяці 22 дні.
Отже, загальний стаж роботи позивача, що дає право на пенсію згідно з статтею 86 Закону України «Про прокуратуру», складає 20 років 3 місяці 2 дні + 2 роки 3 місяці 22 дні = 22 роки 6 місяців 24 дні.
Тобто, відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» позивач має право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців.
З урахуванням зазначеного, позивач набув право на призначення пенсії за вислугу років. 18 липня 2016 року позивач звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Кривому Розі з заявою про призначення мені пенсії за вислугу років на підставі ст.86 Закону України «Про прокуратуру».
Однак, листом № Я 91-16 від 27.07.2016 року відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії, посилаючись на норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015, яким передбачено, що з 1 червня 2015 скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія (щомісячне довічне утримання), призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про Кабінет Міністрів України», «Про статус народного депутата України», «Про судову експертизу», « Про національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Відповідно до частини другої ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З листопада 1991 року питання пенсійного забезпечення осіб, які займали прокурорські посади врегульовувалося Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року.
Згідно з пунктом 5 прикінцевих Положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Враховуючи вищезазначені норми, можна зробити висновок, що у зв'язку з неприйняттям до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних пенсії повинні призначатися на загальних підставах.
14 жовтня 2014 року було прийнято Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII, який набув законної сили 15.07.2015 року та статтею 86 якого врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
Неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання вирішується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосований до конкретного випадку (юридичного факту).
Враховуючи те, що Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII вступив в силу пізніше ніж Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», а також те, що цей закон є спеціальним законом, який регулює пенсійне забезпечення працівників прокуратури, підстави для застосування відповідачем положень пункту 5 прикінцевих Положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» відсутні.
Крім того, в рішеннях Конституційного Суду України № 8-рп/99 від 06.07.1999 ( у справі щодо права на пільги) та № 5-рп/2002 від 20.03.2002 ( у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій) вказано, що Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України, перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, поліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у вищезазначених органах пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян, у тому числі і після закінчення служби.
Виходячи з вищезазначеного, у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Зазначені висновки також узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в постановах від 10.12.2013 ( справа № 21-348а1), від 17.12.2013 (справа № 21-445а13), від 06.10.2015 (провадження № 127/11720/14-а).
У рішенні Конституційного Суду України № 1-9/2015 від 13.05.2015 зазначено, що Україну проголошено соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту форм і видів пенсійного забезпечення ( пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Конституційний Суд у рішенні № 8-рп/2005 від 11.10.2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося звуження обсягу прав та свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики.
Також, Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції та у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
Згідно з ч. 1 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
З огляду на викладене, суд вважає, що рішення відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії на підставі п. 5 прикінцевих Положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року є протиправним та має бути скасовано.
Таким чином, на думку суду, заперечення відповідача про те, що дії з відмови в призначені пенсії позивачу суперечать наведеним вище вимогам закону, а тому, суд відкидає доводи відповідача, якими він обґрунтовує заперечення проти позову, і вважає, що суб'єкт владних повноважень не доказав правомірності оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 4, 6, 19, 22, 64 Конституції України, ст.86 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 6, 10, 86, 94, 158, 161, 162, 163 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Криворізького центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати бездіяльність Криворізького центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області, яка полягає у не призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».
Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Кривому Розі призначити ОСОБА_1 з 18 липня 2016 року та виплачувати у подальшому пенсію за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року.
Допустити позов до негайного виконання.
На постанову може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя: ОСОБА_4