17 лютого 2011 р. Справа № 2-а-5342/10/0270 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни,
при секретарі судового засідання: Задерей І.В.,
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1,
відповідача : не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля-Ресурс"
до: Управління Пенсійного фонду України у Тростянецькому районі Вінницької області
про: скасування вимоги про сплату боргу
В грудні 2010 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Поділля-Ресурс" з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Тростянецькому районі Вінницької області про скасування вимоги про сплату боргу.
Адміністративний позов мотивовано, зокрема тим, що Управлінням Пенсійного фонду України у Тростянецькому районі Вінницької області проведена перевірка правильності нарахування, утримання та сплати страхових внесків та встановлено порушення пункту 3 статті 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, в результаті чого товариству виставлена вимога №Ю-90 про сплату боргу від 01 грудня 2010 року в сумі 12505,79 грн., з яких: 6961,01 грн. - недоїмка; 2160,46 грн. - фінансові санкції; 3384,32 грн. - пеня.
Позивач вважає вказану вимогу не обґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
18.01.2011 року на адресу Вінницького окружного адміністративного суду надійшла письмова заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, згідно із якою останній просив скасувати вимогу №Ю-90 від 01 грудня 2010 року на суму 12505,79 грн. разом із сумою 136 грн., тобто на суму 12641,79 грн., яка відображена в акті взаємозвірення розрахунків.
З огляду на процесуальні права, якими наділені сторони у ст. 51 КАС України, подане уточнення позовних вимог було прийнято судом.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Разом із тим, в обґрунтування позову зазначив, що позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, сплачував єдиний податок. Законом України “Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з перерозподілом Державним казначейством України частин податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - 1 кварталу 2005 року”, встановлено, що суми внесків, які були сплачені в складі податків згідно з чинним законодавством протягом 2004 р. - 1 кв. 2005 р., не вважати заборгованістю. Послався також на те, що норми Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” надали право сплачувати єдиний податок, і не могли бути відмінені нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, відтак, на йому думку, підстав для донарахування позивачеві страхових внесків не вбачає, а тому просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, натомість надіслав заяву про розгляд адміністративної справи без його участі. У раніше поданих запереченнях (а.с.19-21) позов не визнав та, зокрема, зазначив, що виключно Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, визначається коло осіб, які підлягають державному пенсійному страхуванню, платники страхових внесків, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за ними. Висновки, зроблені в акті взаємозвірення розрахунків вважає підставними та обґрунтованими. Просив у позові відмовити.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та вивчивши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно та об'єктивно оцінивши надані по справі докази, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Поділля-Ресурс" зареєстроване в управлінні Пенсійного фонду України у Тростянецькому районі Вінницької області як платник страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування, що стверджується відповідно довідкою в матеріалах адміністративної справи (а.с.6).
З пояснень сторін, наданих в судовому засіданні встановлено, у період за який виникла заборгованість, передбачена оскаржуваною вимогою, позивач був платником єдиного податку. Даний факт не оспорювався сторонами, відтак, він в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не потребує доказування, а тому визнається судом, оскільки не викликає сумніву у його достовірності.
За даними обліку УПФ України у Тростянецькому районі Вінницької області, зокрема, за даними акту взаємозвірення розрахунків від 20.12.2010 року №260 у Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля-Ресурс" утворився борг на загальну суму 12641,79 грн. Даний борг позивачем не визнаний, що стало підставою для направлення товариству вимоги №Ю-90 від 01.12.2010р. про сплату заборгованості в сумі 12505,79 грн., з яких: 6961,01 грн. - недоїмка; 2160,46 грн. - фінансові санкції; 3384,32 грн. - пеня. З цією вимогою позивача було ознайомлено 20.12.2010 року.
З пояснень, наданих сторонами, судом також встановлено, що позивач сплатив єдиний податок на рахунок місцевого бюджету Ободівської селищної ради, до якого увійшов збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Однак, кошти до відповідача не надійшли.
Так, з платіжного доручення №10 від 2005 року вбачається, що відповідачем сплачено єдиний податок за грудень 2004 року на суму 6539 грн. Про сплату єдиного податку на вказану вище суму свідчить також лист Тростянецької ОДПІ у Вінницькій області від 05.04.2007 року №1654 і виписка Управління Державного казначейства у Тростянецькому районі Вінницької області.
У відповідності до акту взаємозвірки від 20.12.2010 року №260 позивачеві за попередні періоди, а саме за 2004 рік, було донараховано внесків на загальну суму 12505,79 грн.
При цьому, як встановлено обставин справи, донарахування внесків відбулося саме за період, в який позивач сплачував єдиний податок.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується факт сплати позивачем сум єдиного податку.
Згідно із п. 6 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” вiд 03.07.1998 року № 727/98, суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів), зокрема, як збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно із ст. 18 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” вiд 09.07.2003 року № 1058-IV (чинного на моменту виникнення спірних правовідносин), страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватись пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Відповідно до ч. 6 ст. 20 цього Закону (чинного на моменту виникнення спірних правовідносин) страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані ними за відповідний базовий звітний період, не пізніше, ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (чинного на моменту виникнення спірних правовідносин)у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Зазначений закон не встановлює особливих правил сплати вказаного внеску для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.
Однак, посилання відповідача на вказаний Закон не приймається судом до уваги, враховуючи наступне.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - I кварталу 2005 року», суми внесків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, які були сплачені ними в складі податків згідно з чинним законодавством України протягом 2004 року - I кварталу 2005 року, але не були зараховані на їх особові рахунки в цих фондах у зв'язку із застосуванням Державним казначейством України норм діючого на той час Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23 грудня 2004 року N 2285-IV, не вважати заборгованістю.
Стаття 2 цього Закону встановлює, що донарахування та фінансові (штрафні) санкцій до суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності щодо сум фактично сплачених внесків у 2004 - І кварталі 2005 року, не застосовуються.
Детальний аналіз положень зазначених вище нормативно-правових актів свідчить про відсутність підстав для донарахування сум внесків, штрафних санкцій та пені суб'єктам господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, зокрема, сплачують єдиний податок, у 2004 - І кварталі 2005 року.
Як встановлено з обставин справи і стверджується наданими у справу доказами, суми страхових внесків сплачувалися позивачем в складі податків згідно з чинним законодавством України, зокрема, у складі єдиного податку, однак не були зараховані на особові рахунки Пенсійного фонду України з ініціативи територіального органу Державного казначейства України.
Таким чином, на думку суду, відповідачем протиправно була винесена вимога про сплату боргу від 01.12.2010 р. №Ю-80 в сумі 12505,79 грн. за період 2004 року, в той час як останній сплачував єдиний податок. З наведених вище підстав, також протиправним є і нарахування страхових внесків на суму 136 грн., тобто сума яка є різницею між відображеною в акті взаємозвірення розрахунків та у вимозі про сплату боргу від 01.12.2010 р. №Ю-80.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак, вимога щодо донарахування внесків за 2004 р. не відповідає Закону України «Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - I кварталу 2005 року».
Згідно із ч. 2 ст. 162 КАС України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів суб'єкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Положенням ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, достатніх доказів у спростування позовних вимог відповідачем не надано.
Суд на підставі вищенаведеного, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, які є в матеріалах справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати із Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Квитанцією №12 від 28.12.2010 року документально підтверджено судові витрати здійснені позивачем в розмірі 3,4 грн., а тому вони підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України у Тростянецькому районі Вінницької області про сплату боргу від 01 грудня 2010 року №Ю-9, а також визнати такими як протиправно нараховані ТОВ "Ресурс-Поділля" страхові внески на суму 136 гривень.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля-Ресурс" кошти зі сплати судового збору в сумі 3 гривні 40 копійок.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна