10 лютого 2011 р. Справа № 2-а-5035/10/0270 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни,
при секретарі судового засідання: Колодійчуку О.В.,
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1,
відповідача : ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вендичанський цегельний завод"
до: Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції
про: скасування рішення
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Вендичанський цегельний завод» з позовом до Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000192301/3 від 08.11.2010 року.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що за результатами перевірки підприємства, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, яка проводилась за період з 01.01.2009 по 31.12.2009 року, підприємству, серед іншого, визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток та штрафні (фінансові) санкції.
Не погоджуючись з мотивацією відповідача щодо виявлених в ході перевірки порушень позивач звернувся до суду з вимогами визнати протиправним та скасувати відповідне податкове повідомлення-рішення №0000192301/3 від 08.11.2010 року на суму податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 115500 грн. - за основним платежем та 924000 грн. - за штрафними санкціями.
Позовні вимоги, зокрема, мотивовано тим, що податковим органом необґрунтовано зроблено висновок про заниження підприємством, у періоді, що перевірявся, податку на прибуток в розмірі 1155000 грн., зокрема у ІІІ кварталі 2009 року на суму 1155000 грн.
В обґрунтування своєї позиції, позивач вказує на незаконність збільшення відповідачем валових доходів Товариства з обмеженою відповідальністю «Вендичанський цегельний завод» та зменшення його валових витрат, посилаючись на невірне застосування відповідачем положень Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, які регулюють відображення в податковому обліку непогашеної заборгованості у звітному періоді та не повернутої на кінець такого звітного періоду. Зокрема, позивач зазначає, що його кредиторська заборгованість перед ТОВ «ТПК Фанкор» за вимогами п. 4.1.6. Закону не повинна включатись до складу валового доходу підприємства на кінець звітного періоду в якому вона виникла, оскільки не закінчився строк позовної давності щодо стягнення зазначеної з позивача заборгованості.
Обґрунтовуючи таке твердження, позивач підкреслює те, що відсутність претензій кредитора про стягнення заборгованості, щодо стягнення якої не закінчився строк позовної давності, не вимагає відповідного її відображення в податковому обліку.
Окрім того, протиправним також позивач вважає нарахування штрафних (фінансових) санкцій, оскільки ухвалою Господарського суду Вінницької області від 31.03.2010 року введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника - ТОВ «Вендичанський цегельний завод», що в силу положень Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» унеможливлює їх застосування.
В судовому засіданні повноважний представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених в адміністративному позові.
Представники відповідача в судовому засіданні не погодилися із заявленими позовними вимогами з мотивів, викладених в наданих суду письмових запереченнях (а.с.43-47). Крім того, зазначили, що Могилів-Подільська ОДПІ Вінницької області, приймаючи оскаржуване рішення та проводячи перевірку, діяла згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Вендичанський цегельний завод» здійснює свою господарську діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 01.12.2007 року №829162, що стверджується матеріалами адміністративної справи.
У травні 2010 року дане підприємство було перевірене Могилів-Подільського ОДПІ Вінницької області з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.
Наслідки перевірки знайшли своє відображення в Акті від 26.05.2010 року №100/2301/35558416 (а.с.7-35), яким встановлено, що ТОВ «Вендичанський цегельний завод» у 2008 році відповідно до договору купівлі-продажу придбаваючи цеглу на загальну суму 2520000 грн., у декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2008 року, півріччя 2008 року, 3 квартал 2008 року та 2008 року віднесло до складу валових витрат кошти в сумі 2100000 грн., витрачені на купівлю цегли.
Вказаний вище Акт в свою чергу, став підставою для винесення відносно позивача податкового повідомлення-рішення №0000192301/3 від 08.11.2010 року про визначення податку на прибуток підприємств в сумі 1155000 грн. - за основним платежем та 924000 грн. - за штрафними санкціями
Так, на податкове зобов'язання з податку на прибуток вплинуло порушення підприємством, на думку податкового органу, низки положень Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме п.п.4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.5.1, п.п.5.2.1 п. 5.2 ст.5 та п.п.12.1.5 п. 12.1 ст. 12, в результаті чого податок в ІІІ кварталі 2009 року занижено на суму 1155000 грн.
Разом із тим, судом встановлено, що 25.02.2008 року між ТОВ «ТПК Фанкор» та ТОВ «Вендичанський цегельний завод» було укладено договір купівлі-продажу №03/25-01, відповідно до якого позивач купував у ТОВ «ТПК Фанкор» цеглу марки «М-100» на загальну суму 2520000 грн. Відповідно до п. 2.4. договору позивач повинен був здійснити оплату за товар не пізніше 31.12.2008 року.
Проте, як встановлено судом, що і не заперечувалося сторонами, оплата за товар до цього часу позивачем здійснена не була.
З матеріалів справи також встановлено, що державна реєстрація підприємства ТОВ «ТПК Фанкор» припинена 27.02.2009 року, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснено запис за №10741410004021484.
Крім того, на даний час відповідно до ухвали Господарського суду Вінницької області від 31.03.2010 року порушено провадження у праві про визнання ТОВ «Вендичанський цегельний завод» банкрутом та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника - ТОВ «Вендичанський цегельний завод».
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, суд виходив зі наступного.
Як встановлено судом, спір у справі виник відносно необхідності та підставності включення чи не включення до валового доходу ТОВ «Вендичанський цегельний завод» у перевіряємий період його кредиторської заборгованість перед ТОВ «ТПК Фанкор».
І обґрунтування позиції позивача полягає в тому, що за вимогами п. 4.1.6. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не повинна включатись до складу валового доходу підприємства на кінець звітного періоду в якому вона виникла, оскільки не закінчився строк позовної давності щодо стягнення зазначеної з позивача заборгованості.
Натомість відповідач переконаний в тому, що до валового доходу позивача зазначена вище заборгованість має бути включена, оскільки товар (цегла) отриманий ним за договором купівлі-продажу використовувався позивачем у власній господарській діяльності, а саме, цегла була реалізована іншим суб'єктам підприємницької діяльності.
Суд досліджуючи обставини справи та аналізуючи доводи сторін, не може погодитися із твердженням позивача та вважає їх безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вiд 28.12.1994 № 334/94-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Як вбачається із Акту перевірки, відповідачем встановлено заниження дохідної частини підприємства на суму 1155000 грн.
Наведена сума включає в себе, зокрема, суму кредиторської заборгованості по підприємству перед ТОВ «ТПК Фанко».
Такий випадок має наслідки в податковому обліку підприємства та регулюється п.1.25 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого безнадійною заборгованістю є заборгованість фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності), яка відображається в складі валових доходів з урахуванням положень п.п.4.1.6 п.4.1. ст. 4 цього ж Закону.
Порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості регламентується п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема п.п.12.1.5. п. 12.1 ст. 12 цього Закону на платника податку - покупця покладено обов'язок збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій:
а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією;
б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Системний аналіз положень зазначеного вище Закону і та обставин, що ТОВ «ТПК Фанкор» ліквідовано, свідчать про те, що кредиторська заборгованість ТОВ «Вендичанський цегельний завод» є безнадійною та підлягає врегулюванню шляхом включення до валових доходів відповідно до положень п.п.12.1.5. п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Водночас, формування валових витрат підприємством здійснюється за вимогами передбаченими ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". У наведеній статті також розкрито поняття валових витрат виробництва та обігу, якими є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Статтею також чітко визначено, які суми включаються до складу валових витрат, а також перелік витрат, які до складу валових не включаються.
У листі Державної податкової адміністрації України від 07.06.2006 N 10751/7/15-0317 , зокрема, зазначено, що в зв'язку з тим, що платником не здійснено компенсацію вартості товарів, які він отримав, то підстав для віднесення вартості цих товарів до валових витрат немає, оскільки їх вартість не відповідає визначенню валових витрат, наведеному у п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Враховуючи викладене, якщо сума кредиторської заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то вона на підставі підпункту 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", включається до складу його валових доходів. При цьому такий платник повинен одночасно зменшити валові витрати на суму оприбуткованого товару, оскільки ним фактично не понесені витрати відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Як встановлено судом з обставин справи, свою кредиторську заборгованість позивач у податковій звітності показав як валові витрати, проте у нього в силу п.5.1 ст.5 Закону такого права не було, оскільки останній не здійснив будь-якої компенсації на адресу ТОВ «ТПК Фанкор» за отриманий товар, а з 27.07.2009 року господарські зобов'язання з останнім взагалі були припинені через його ліквідацію.
Тобто, з урахування досліджених обставин та норм діючого законодавства, позивач, на думку суду, був зобов'язаний відкоригувати валові витрати шляхом їх зменшення на 2100000 грн., чого ним зроблено не було.
Таким чином, позовні вимоги щодо протиправності нарахування податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств в ході розгляду справи свого підтвердження не знайшли.
Не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що не закінчився строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за укладеним між позивачем та ТОВ «ТПК Фанкор» договором купівлі-продажу, оскільки на сьогоднішній день підприємство ліквідовано, а претензії щодо відшкодування коштів до позивача не пред'явлені, разом із тим, наразі не розглядається питання про правонаступництво. Відтак, говорити про строк давності для звернення до суду з позов підприємства, якого уже не існує не має будь-якого правового сенсу.
Що стосується застосування штрафних санкцій, то і вони, на переконання суду, теж були застосовані правомірно.
Так, порядок, строки нарахування пені після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов'язання, а також випадки, коли пеня не нараховується, визначені у статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин). Підпунктом 17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону передбачене застосування штрафних санкцій в разі несплати платником податків узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничних строків.
Відповідно до статей 1 та 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, мораторій на задоволення вимог кредиторів -це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів. Тому, у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовуються пеня та штраф за порушення строків сплати узгоджених сум податкових зобов'язань, передбачені ст.16 та п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону № 2181. Інші штрафні санкції за порушення правил оподаткування, передбачені Законом № 2181, у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів застосовується на загальних підставах.
З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання. З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.
Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного зобов'язання, і є похідними від основного зобов'язання.
З огляду на наведене, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення коштів на підставі виконавчих документів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.
Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень позивача щодо неправомірного донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток і, як наслідок, позовних вимог про скасування відповідного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В той же час згідно з ч. 2 ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що відповідачем надано достатню кількість доказів, що спростовують позовні вимоги, які базуються на критично оціненій судом позиції позивача щодо невірних висновків перевірки податкового органу та протиправності прийнятого за її наслідками рішення, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
В задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна