07 лютого 2011 р. Справа № 2-а-4876/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді: Дончика В.В.,
при секретарі судового засідання: Колодійчуку О.В.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача -ОСОБА_2, представника третьої особи - ОСОБА_3, представника прокуратури Вінницької області - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_5 до Вінницької митниці Державної митної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6 управління державного казначейства України у Вінницькій області про скасування рішення та стягнення надмірно витрачених коштів
У листопаді 2010 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Вінницької митниці Державної митної служби України про визнання дій неправомірними, скасування рішення про визначення митної вартості товарів та стягнення надмірно сплачених коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ФОП ОСОБА_5 на митну територію України було ввезено товар, необхідний для його підприємницької діяльності -вироби з пластмаси. Для проведення митного оформлення ФОП ОСОБА_5 була подана вантажно-митна декларація (ВМД) № 401000009/2010/000989 від 09.03.2010 року, де заявлено митну вартість у розмірі 186708,80 грн., та товаросупровідні документи. 11.03.2010 року Вінницькою митницею було видано картку відмови у прийнятті митної декларації № 401000009/0/000027 з тих підстав, що в процесі митного оформлення було з'ясовано, що заявлена декларантом митна вартість не відповідає наявній ціновій інформації. В даній картці зазначено вимогу, виконання якої забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення чи пропуску товарів через митний кордон України -передекларування з урахуванням рішення про визначення митної вартості. Вінницькою митницею прийняте рішення про визначення митної вартості товарів № 401000006/2010/000033/1 від 11.03.2010 року, відповідно до якого визначена відповідачем митна вартість товару скоригована (збільшена).
З метою оформлення товарів, ФОП ОСОБА_5 подав ВМД № 401000009/2010/001073 від 12.03.2010 року із зазначенням скоригованої митної вартості, визначеної відповідачем у рішенні № 401000006/2010/000033/1 від 11.03.2010 року.
На думку позивача, ним зайво сплачено кошти за митне оформлення товару до державного бюджету у сумі 266319,32 грн.
Ухвалою суду від 23.12.2010 року до участі у справі залучено третю особу без самостійних вимоги на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_6 управління державного казначейства України у Вінницькій області
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав, викладених в наданих суду письмових запереченнях № 17/17-5724 від 14.12.2010 року, наголосивши на тому, що дії Вінницької митниці при видані карток відмови у прийнятті митної декларації та прийнятті рішення про визначення митної вартості товарів, відповідають вимогам діючого митного законодавства, а вимоги позовної заяви безпідставні та необґрунтовані, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.
Представник третьої особи щодо задоволення позову заперечувала.
Відповідно до заяви № 05-667 від 22.12.2010 року у справу на стороні відповідача вступив прокурор. В судових засіданнях прокурор щодо задоволення позову заперечував, аргументуючи свою позицію тим, що при прийнятті оскаржуваних рішень Вінницька митниця діяла в межах, на підставі та в порядку, встановленому Законом.
Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований згідно Свідоцтва про державну реєстрацію серії В03 № 387611 виконавчим комітетом Вінницької міської ради 14.01.1997 року, дата зміни свідоцтва про державну реєстрацію 08.12.2007 року (а.с. 10).
24.12.2008 року між позивачем та ООО «Нор-Пласт»укладено контракт № 2-В (а.с. 13-19). На виконання умов контракту (договору) купівлі-продажу на митну територію України було ввезено товар, а саме локери для легкових автомобілів та вантажних АТЗ, піддони в багажник, крила для вантажних АТЗ та причепів, одержувачем якого є позивач.
Для проведення митного оформлення товару, позивачем було подано ВМД №401000009/2010/000989 від 09.03.2010 року та товаросупровідні документи. В даній декларації було визначено митну вартість товару, що ввозиться відповідно до умов контракту № 2-В від 24.12.2008 року.
Відповідачем, відповідно до п. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою КМУ від 20.12.2006 року № 1766 (далі -Порядок № 1766) було запропоновано позивачу надати для підтвердження митної вартості додаткові документи, про що свідчить запис в графі «для відміток митного органу»декларації митної вартості №401000009/2010/000989 від 09.03.2010 року, а саме:
- прейскуранти (прайс-листи) фірми-виробника товару;
- калькуляцію фірми -виробника товару;
- висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями;
- інформацію зовнішньоторговельних організацій про вартість товару та/або сировини;
- інші документи за власним бажанням.
З зазначеним переліком документів декларант ознайомлений, та ним надано 11.03.2010 року наступні документи:
- прайс-лист виробника;
- калькуляцію по виробнику;
- видаткові накладні;
- експертний висновок;
- експертна декларація країни-відправника.
Зазначив, що інформацію зовнішньоторговельних організацій можливість надати відсутня.
11.03.2010 року Вінницькою митницею було видано картку відмови у прийнятті митної декларації № 401000009/0/000027 з тих підстав, що в процесі митного оформлення було з'ясовано, що заявлена декларантом митна вартість не відповідає наявній ціновій інформації, чим порушено вимоги п. 10,11 Постанови КМУ від 20.12.2066 року № 1766 «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження». В даній картці зазначено вимогу, виконання якої забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення чи пропуску товарів через митний кордон України -передекларування з урахуванням рішення про визначення митної вартості.
Вінницькою митницею прийняте рішення про визначення митної вартості товарів №401000006/2010/000033/1 від 11.03.2010 року, відповідно до якого відповідачем визначена митна вартість товару на підставі шостого методу визначення митної вартості (резервний метод).
З метою оформлення товарів, ФОП ОСОБА_5 подав ВМД № 401000009/2010/001073 від 12.03.2010 року із зазначенням скоригованої митної вартості, визначеної відповідачем у рішенні №401000006/2010/000033/1 від 11.03.2010 року.
Проте, такі дії відповідача позивач вважає протиправними, оскільки на його думку у ВМД №401000009/2010/000989 від 09.03.2010 року ним було правомірно визначено митну вартість товару на підставі першого методу визначення митної вартості (за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та додано до декларації усі документи, які підтверджують заявлену в ній митну вартість.
Відповідно до п. 17 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для їх підтвердження, затвердженого Постановою КМУ від 20.12.2006 року № 1766, рішення про визначення митної вартості товарів може бути оскаржено декларантом до митного органу вищого рівня та/або до суду.
Позивач скористався правом досудового оскарження рішення про визначення митної вартості №401000006/2010/000033/1 від 11.03.2010 року до Державної митної служби України. Проте, листом від 21.08.2010 року № 141-2/2399 (а.с. 32) Державною митною службою надано відповідь, де зазначено про відсутність підстав для скасування рішення Вінницької митниці.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання дій Вінницької митниці щодо винесення рішення про визначення митної вартості товару неправомірним та скасування цього рішення, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, проблемою даного спору є правильність визначення позивачем митної вартості та наявність підстав для визнання картки відмови недійсною.
У розумінні статті 259 Митного кодексу України митна вартість товарів, які переміщуються через кордон України є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. У відповідності до вимог частини 4 статті 260 цього Кодексу методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом. На підставі статті 262 Кодексу митна вартість товару та метод її визначення заявляються митному органу декларантом шляхом подання митної декларації.
Суд зазначає, що ВМД -письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів. Таке значення наведене в пункті першому Положення про вантажну митну декларацію, яке затверджене відповідно до статей 81, 86 Митного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 року № 574.
Картка відмови є рішенням митниці як суб'єкту владних повноважень, тобто способом реалізації владних управлінських функцій.
Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для їх підтвердження, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766, який затверджений відповідно до статей 262 і 264 Митного кодексу України (далі -Порядок № 1766).
Пунктом 2 Порядку № 1766 передбачене визначення митної вартості товарів, як сукупність дій, які вчинюються декларантом та/або митним органом з метою визначення вартості товарів відповідно до положень Митного кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Судом вбачається, що нормами Митного кодексу України та Порядку № 1766 не передбачено чітких підстав для витребування додаткових документів, натомість норми статті 267 МК України передбачають перелік витрат, які додаються до митної вартості, та відомостей, які впливають на її визначення.
Саме для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, декларантом подаються документи, передбачені Митним кодексом України та Порядком №1766.
Відповідно до п. 11 Порядку №1766 для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Для підтвердження заявленої декларантом митної вартості оцінюваних товарів можуть подаватися: договір з третіми особами, що пов'язаний з договором (контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; рахунки про сплату комісійних, брокерських (посередницьких) послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (контракту); відповідна бухгалтерська документація; ліцензійний чи авторський договір (контракт); каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; калькуляція фірми - виробника товару; копія вантажної митної декларації країни відправлення, а в разі, коли в такій країні товар розміщувався в митному режимі, яким не передбачено сплату податків і відповідно до якого товар перебував під митним контролем, - копія вантажної митної декларації, оформленої в попередній експорту митний режим; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; сертифікат про походження товару; відомості про якісні характеристики товару; інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару та/або сировини.
Із змісту вказаної норми вбачається, що вона не зобов'язує позивача надати повний перелік документів відповідно до п. 11 Порядку 1766. При цьому, саме формулювання вказаної норми - "можуть подаватися", вказує на те, що витребування таких документів може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Як вбачається з декларації митної вартості в даній графі відповідачем зазначено про необхідність надання додаткових документів, а саме: прейскуранти (прайс-листи) фірми-виробника товару; калькуляцію фірми -виробника товару; висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями; інформацію зовнішньоторговельних організацій про вартість товару та/або сировини; інші документи за власним бажанням.
Відповідно до абзацу другого вищезазначеного пункту посадова особа митного органу у графі 2 “для відміток митниці” декларації митної вартості (що є окремим документом) робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складанням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис.
Як з'ясовано в судовому засіданні та вбачаться із матеріалів справи, позивачем частково надані вказані документи, а саме: прайс-лист виробника; калькуляцію по виробнику; видаткові накладні; експертний висновок; експертна декларація країни-відправника.
Судом встановлено, що, в даному випадку, надані Вінницькій митниці документи повністю підтверджують заявлену позивачем митну вартість товару.
Відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів в достовірності наданої інформації.
Зокрема, відповідачем не наведено посилань на обґрунтованість сумнівів у заявленій позивачем митній вартості, посилання на обставини, визначені в статті 267 Митного кодексу України, або відомості про іншу вартість товару, завезеного позивачем.
Відповідно до п. 14 Порядку № 1766, якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно чинного законодавства.
Визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування методів, визначених у частині першій статті 266 МК України.
Виходячи із зазначеної норми, методами визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України є: метод оцінки за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (метод 1); метод оцінки за ціною договору щодо ідентичних товарів (метод 2); метод оцінки за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); метод оцінки на основі віднімання вартості (метод 4); метод оцінки на основі додавання вартості (метод 5); резервний метод (метод 6).
Відповідно до частин другої-п'ятої статі 266 МК України основним методом визначення митної вартості товарів є метод оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються. У випадку, якщо основний метод при визначенні митної вартості товару не можна використати застосовується послідовно кожний із зазначених методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Якщо митна вартість не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у ст.ст.267-272 МК України, або митний орган аргументовано вважає, що ці методи визначення митної вартості не можуть бути використані, митна вартість оцінюваних товарів визначається з урахуванням світової практики (резервний метод).
Доказів послідовного застосування методів визначення митної вартості товарів або доцільності застосування чи незастосування інших методів, відповідачем суду надано не було.
Таким чином, суд вважає, що у відповідача не було підстав для застосування резервного методу визначення митної вартості.
Методичними рекомендаціями із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України, затвердженими наказом Державної митної служби України від 31 січня 2007 р. № 74, чітко визначається наступне: п.3.1. під час здійснення митного контролю й митного оформлення окремих видів товарів, які визначені Держмитслужбою для поглибленого контролю за правильністю визначення їх митної вартості із застосуванням положень статті 265 Митного кодексу України, посадова особа митного органу, що здійснює такий контроль, використовує інформацію бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України, а також електронного та/або паперового бюлетеня "Огляд цін українського та світового товарних ринків", біржову інформацію про ціни на товари та/або сировину, інші інформаційні джерел", де наведено цінові характеристики таких товарів та/або сировини. Пункт 3.2. - при митному оформленні окремих видів товарів посадова особа митного органу, яка здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, обчислює прямі витрати на виробництво товару, зокрема сировину й матеріали та/або комплектуючі, що входять до складу цього товару, відповідно до інформації, надісланої Держмитслужбою. Пункт 3.3. - якщо заявлена декларантом митна вартість товару в результаті розрахунків нижча, ніж величина витрат, обчислена посадовою особою митного органу згідно з пунктом 3.2 цих Рекомендацій, то посадова особа митного органу повідомляє про це декларанта та запитує додаткові документи в підтвердження заявленої декларантом митної вартості, що визначені в п. 11 Порядку № 1766. Пункт 3.4. передбачає, що якщо декларантом не надано в установлений законодавством термін вищезазначені додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, то митний орган відповідно до статті 265 Митного кодексу України має право зобов'язати його визначити митну вартість іншим методом, ніж він використав для її визначення.
Тобто, передбачається право митного органу зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим методом, однак не застосування резервного методу.
Судом не приймаються посилання відповідача на інформацію Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України (далі - ЄАІС ДМСУ), як на наявність обґрунтованих сумнівів щодо заявленої позивачем митної вартості, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), використовується в разі, якщо: немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів; стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів; жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблено відповідне коригування відповідно до положень частини другої цієї статті; покупець і продавець не є пов'язаними між собою особами або хоч і є пов'язаними між собою особами, але ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Відповідач не послався на обставини, які виключають використання першого методу.
За таких підстав, судом вбачається, що відповідач незаконно відмовив в митному оформленні товару за першим методом.
Таким чином суд вважає, що відповідач не довів правомірність прийняття спірного рішення відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначене рішення прийняте ним не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, що посвідчує порушення відповідачем принципу обґрунтованості, визначеного пунктом 3 частини 3 статті 2 КАС України.
Щодо вимоги позивача про стягнення на його користь надмірно сплачених коштів у вигляді митного збору в сумі 266319,32 грн., суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що позивачем сплачено до Державного бюджету України кошти за митне оформлення товару в сумі, визначеній відповідно до рішення №401000006/2010/000033/1 від 11.03.2010 року, на підставі поданої позивачем ВМД № 401000009/2010/001073 від 12.03.2010 року із зазначенням митної вартості вказаної відповідачем.
Позивач, при розрахунку суми надмірно сплачених коштів у вигляді митного збору у позовній заяві посилається на ВМД №№ 401000009/2010/001073, 401000012/2010/000801, 401000012/2010/001526, 401000012/2010/002905, 401000012/2010/005583, проте, оскаржуваним рішенням №401000006/2010/000033/1 від 11.03.2010 року митна вартість товарів по даним ВМД не визначалась, а тому у межах даного спору, позовні вимоги в частині стягнення надмірно сплачених коштів у вигляді митного збору з врахуванням вказаних ВМД задоволенню не підлягають.
Судом встановлено, що згідно митної декларації ІМ 40 (форма МД-3) митним органом в графі «нарахування платежів»під кодом способу розрахунку 53, визначено суму 53139,59грн. Згідно Класифікатора способів розрахунку, затвердженого Наказом Державної митної служби України № 1048 від 12.12.2007 року, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин (скасовано на підставі Розпорядження КМУ № 32-р (32-2011-р) від 19.01.2011 року), у митній декларації під кодом способу розрахунку 53, визначається спосіб розрахунку, що застосовується при доплаті податкових зобов'язань після закінчення митного оформлення, а саме -різниця між сумами платежів, нарахованими за митною вартістю, визначеною декларантом, і митною вартістю, визначеною митним органом (у разі сплати до держбюджету за митною вартістю, визначеною митним органом).
Зважаючи на викладене, а також беручи до уваги те, що дії Вінницької митниці щодо винесення рішення про визначення митної вартості товару від 11.03.2010 року № 401000006/2010/000033/1 є неправомірними, суд дійшов висновку, що дійсно позивачем надмірно сплачено до Державного бюджету кошти у вигляді митного збору у сумі 53139,59 грн. Таким чином, позовні вимоги у частині стягнення надмірно сплачених коштів у вигляді митного збору в сумі 53139,59 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Заперечення відповідача щодо позову не знайшли свого підтвердження доказами в судовому засіданні та спростовуються вищенаведеним обґрунтуванням.
Враховуючи те, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, суд приходить до висновку про доцільність задоволення позову частково.
Витрати по сплаті судового збору за приписами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України відповідно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати дії Вінницької митниці Державної митної служби України щодо винесення рішення про визначення митної вартості товару від 11.03.2010 року №401000006/2010/000033/1 неправомірними.
Скасувати рішення про визначення митної вартості товарів №401000006/2010/000033/1 від 11.03.2010 року.
Стягнути на користь фізичної особи підприємця - ОСОБА_5 з Державного бюджету надмірно сплачені кошти у вигляді митного збору в сумі 53139 (п'ятдесят три тисячі сто тридцять дев'ять) гривень 59 (п'ятдесят дев'ять) копійок.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 витрати по сплаті судового збору в сумі 1,70 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Дончик Віталій Володимирович