Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
13 жовтня 2016 р. № 820/4035/16
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Зінченка А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ" до Відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції, з участю третіх осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_2, про скасування постанови, -
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції, в якому просить суд скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 2446631 від 31.01.2011 року, винесену Відділом державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції, якою накладено арешт на майно, а саме: житловий будинок, який знаходиться за адресою: Харківська область, м. Ізюм, провулок Перемоги, буд. 6.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вказаний арешт нерухомого майна обмежує права позивача як іпотекодержателя, статус якого позивач набув за договорами, котрими АКІБ “Укрсиббанк” відступило права вимоги за зобов'язанням ОСОБА_2 за кредитним договором.
Представник позивача у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, але надав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у судове засідання також не з'явився. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином відповідно до вимог КАС України. Проти задоволення позову заперечував з підстав та мотивів, викладених у наданих до суду письмових запереченнях. Також, просив розглядати справи за його відсутності.
Відповідно до положень ч.6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати відповідача чи експерта.
Отже, враховуючи положення ч.6 ст. 128 КАС України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Згідно вимог ч.1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, судом вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що 15.08.2008 року між АКІБ “Укрсиббанк” та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11333737000 (а.с.8-13), за умовами якого банком надано позичальнику кредит у національній валюті в сумі 46000,00 грн. зі сплатою процентів.
За вказаним кредитним договором, між ОСОБА_1 (надалі - Іпотекодавець) та АКІБ “Укрсиббанк” (іпотекодержатель) 15.04.2008 року укладено договір іпотеки, згідно якого іпотекодавці передали у заставу іпотекодержателю нерухоме майно - квартиру за адресою: Харківська область, м. Ізюм, провулок Перемоги, буд. 6.
Так, 12.12.2011 року ПАТ “Укрсиббанк” відступило ТОВ “Кей - Коллект” відповідно до договору факторингу № 1 свої права та вимоги за зобов'язаннями позичальника по кредитному договору. Матеріали справи за даним договором містять акт приймання - передачі прав вимоги від клієнта до фактора.
Після укладення договору факторингу, між ПАТ “Укрсиббанк” (надалі - цедент) та позивачем (надалі - цесіонарій) укладено договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки.
30.06.2016 року позивачу стало відомо, що постановою про відкриття виконавчого провадження № 2446631 від 31.01.2011 року, винесеною Відділом державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції, накладено арешт на майно, а саме: житловий будинок, який знаходиться за адресою: Харківська область, м. Ізюм, провулок Перемоги, буд. 6.
Позивач вважає, що накладення державним виконавцем арешту на майно, яке було предметом іпотечного договору від 15.04.2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та АКІБ “Укрсиббанк”, порушує права позивача як іпотекодержателя, оскільки, як стверджує позивач, він має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Як визначено статтею 1 Закону України “Про заставу” застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право, в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Отже, даною нормою права визначено переважне право заставодержателя перед іншими кредиторами.
Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.
Відповідно до ст. 575 Цивільного кодексу України окремим видом застави є іпотека.
Згідно ст. 1 Закону "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Як встановлено судом із матеріалів справи, позивач дізнався, що на майно боржника у т.ч. на те, що є предметом іпотеки (Харківська область, м. Ізюм, провулок Перемоги, буд. 6), постановою № 2446631 від 31.01.2011 року, винесену Відділом державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції, накладено арешт та заборонено відчужувати вказане нерухоме майно.
Згідно ч 1. ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Співставляючи дану норму з нормою ст. 1 Закону "Про іпотеку" суд дійшов висновку, що позивач згідно договорів факторингу та відступлення прав вимоги за договором іпотеки набув переважного права на задоволення своїх вимог шляхом звернення на стягнення на нерухоме майно - квартиру за адресою: Харківська область, м. Ізюм, провулок Перемоги, буд. 6.
Статтею 24 Закону "Про іпотеку" передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Як встановлено судом, Банком та позивачем вимоги ст. 24 Закону "Про іпотеку" були виконані, укладенню договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки, передувало укладення договору факторингу.
Відповідно до ч.6,7 ст. 3 Закону "Про іпотеку", у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки, іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Таким чином, з правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.
Вказана правова позиція узгоджується також з правовою позицією Верховного суду України (постанова від 09.04.2014 року по справі № 6-13цс14) та Вищого адміністративного суду України (ухвала від 11.09.2013 року).
Згідно з ч.3 ст. 33 Закону "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ч.1 ст. 52 Закону України “Про виконавче провадження” звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Частинами 1 та 2 ст. 57 Закону передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Загальний порядок звернення стягнення на заставне майно унормовано ст. 54 Закону та містить в собі вичерпний перелік обставин задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.
Так, для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Проте, в даному випадку такі підстави відсутні. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ" не є стороною виконавчого провадження, і тому не має право знайомитись з відповідними матеріалами, які в ньому містяться.
Отже, в спірному виконавчому провадженні державний виконавець повинен був вчинити дії, що передбачені ч.4 ст. 54 Закону, а саме: про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Доказів цього матеріали справи не містять, відтак у відповідача було відсутнє право накладення арешту на предмет іпотеки, і тому слід дійти висновку, що таким чином порушується переважне право позивача звернення на стягнення заставного майна.
За таких підстав, суд вважає, що право іпотеки виникло у позивача як правонаступника банку, отже позивач набув переважне право звернення стягнення на майно.
Таким чином, суд дійшов висновку, що постанова про відкриття виконавчого провадження № 2446631 від 31.01.2011 року, винесена Відділом державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції, якою накладено арешт на майно, а саме: житловий будинок, який знаходиться за адресою: Харківська область, м. Ізюм, провулок Перемоги, буд. 6, прийнята з порушенням вимог чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 71, 94, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Керуючись ст.ст. 94, 160-163, 167, 254 КАС України, суд
Адміністративний позов - задовольнити.
Скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 2446631 від 31.01.2011 року, винесену Відділом державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції, якою накладено арешт на майно, а саме: житловий будинок, який знаходиться за адресою: Харківська область, м. Ізюм, провулок Перемоги, буд. 6.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.
Суддя А.В. Зінченко