17.10.16р. Справа № 904/7961/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліас-Компані" (м. Дніпро)
до Комунального підприємства "Жилсервіс-2" Дніпропетровської міської ради (м. Дніпро)
про стягнення суми пені, інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 41 386 грн. 61 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 20.07.2016);
від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 3/685 від 10.10.2016)
Товариство з обмеженою відповідальністю "Аліас-Компані" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства "Жилсервіс-2" Дніпропетровської міської ради (далі - відповідач) суму пені, інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 41 386 грн. 61 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 36 398 грн. 22 коп. - пеня;
- 1 765 грн. 68 коп. - інфляційні втрати;
- 3 222 грн. 71 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем під час виконання умов договору на виконання робіт з технічного обслуговування внутрішньо будинкових електричних мереж № 2016/01/01/о від 31.12.2015 було допущено порушення його умов в частині своєчасного та повного розрахунку за надані в період з лютого по червень 2016 року послуги. У зв'язку з викладеним, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 4.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 21.04.2016 по 08.09.2016 в сумі 36 398 грн. 22 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з квітня по серпень 2016 року у сумі 1 765 грн. 68 коп. та 3% річних за період прострочення з 22.03.2016 по 08.09.2016 у сумі 3 222 грн. 71 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2016 (суддя Дубінін І.Ю.) порушено провадження у справі та призначено її розгляд в засіданні на 27.09.2016.
У зв'язку із поданням заяви про відставку, суддю Дубініна І.Ю. постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 "Про звільнення суддів" звільнено з посади судді, отже, на підставі пункту 2.3.50. Положення про автоматизовану систему документообігу суду розпорядженням керівника апарату № 743 від 26.09.2016 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 904/7961/16.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2016 вказану справу передано на розгляд судді Фещенко Ю.В.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2016 вказану справу прийнято до провадження та призначено її розгляду в засіданні на 17.10.2016.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 63517/16 від 17.10.2016), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що виникнення заборгованості за спірним договором зумовлене тим, що протягом терміну виконання робіт відповідно до умов договору та після їх виконання, жодних вимог щодо сплати за виконані роботи позивачем відповідачу не заявлялось. Крім того, після виконання робіт відповідачем для належного обслуговування житлового фонду було укладено низку договорів з іншими підрядниками, за яким контрагенти вимагали своєчасної оплати за виконані роботи, тому відповідач здійснював оплату саме за вказаними договорами. Відповідач також зазначає, що стягнення з відповідача спірної заборгованості може негативно вплинути на стан розрахункової дисципліни з іншими контрагентами, які на даний час здійснюють виконання поточних ремонтів та технічне обслуговування житлового фонду підприємства. У відзиві на позов відповідач просить суд врахувати наведені обставини та ухвалити рішення у справі відповідно до вимог чинного законодавства, та в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
У судове засідання 17.10.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні 17.10.2016 виклав та обґрунтував позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 17.10.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 31.12.2015 між Комунальним підприємством "Жилсервіс-2" Дніпропетровської міської ради (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аліас-Компані" (далі - підрядник, позивач) було укладено договір на виконання робіт з технічного обслуговування внутрішньо будинкових електричних мереж № 2016/01/01/о (далі - договір, а.с.10-11) відповідно до умов якого замовник доручає та зобов'язується оплатити виконавцю, а виконавець приймає на себе зобов'язання безпосередньо або шляхом залучення на договірних засадах фізичних та юридичних осіб організувати і виконувати технічне обслуговування електричних мереж в будинках житлового фонду згідно переліку робіт/послуг (додаток № 1) та згідно дислокації обслуговуючих будинків (додаток № 2) у відповідності до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу від 17.05.2005 № 76 та Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу від 10.08.2004 № 150 (пункт 1.1. договору).
До договору сторонами було підписано, зокрема, додаток № 1 - Перелік житлових будинків Бабушкінського району м. Дніпропетровська (а.с.12-32).
В подальшому, додатковими угодами від 01.03.2016 та від 01.04.2016 до договору сторони вносили зміни до вказаного переліку та підписували додаток № 1 - Перелік житлових будинків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у новій редакції (а.с.34-53, 55-96).
У пункті 6.1. договору сторони визначили, що договір складено в двох примірниках по одному для кожної зі сторін та діє з 31.12.2015 по 31.01.2017.
Доказів розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Так, у розділі 2 договору сторонами була визначена, зокрема, вартість робіт, а саме: вартість робіт за договором визначається по статтях витрат на технічне обслуговування електричних мереж, згідно переліку робіт/послуг та їх вартості в межах діючого тарифу (пункт 2.1. договору).
При цьому, стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На виконання умов договору в період з січня по липень 2016 року позивачем були виконані роботи з технічного обслуговування електричних мереж в будинках житлового фонду на загальну суму 536 808 грн. 41 коп., що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), які наявні в матеріалах справи (а.с.97-103).
Заперечення відповідача щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи також відсутні.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Так, у пункті 2.2. договору сторони визначили умови щодо розрахунків між сторонами, а саме:
- оплата проводиться шляхом перерахування грошових коштів кожного банківського дня, починаючи з 1 числа місяця, наступного за звітним, від фактично отриманих замовником на свій поточний рахунок платежів за утримання будинків, споруд та прибудинкових територій. До 05-го числа місяця, наступного за звітним виконавець дає замовнику акти виконаних робіт і рахунок на оплату. Замовник підписує акти, засвідчує підпис печаткою і у 3-денний термін повертає один примірник актів виконавцю. На підставі підписаних актів та рахунку виконавця, замовник здійснює остаточний розрахунок за виконані роботи протягом двадцяти днів з дати підписання.
У разі мотивованої відмови замовника прийняти виконані роботи, сторонами у 3-денний термін складається рекламаційний акт з переліком претензій замовника, які виконавець має усунути в розумні строки (пункт 2.3. договору).
В цей же час, у строки, визначені пунктом 2.2. договору, оплата виконаних позивачем робіт у повному обсязі здійснена відповідачем не була, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 439 017 грн. 36 коп. Наявність вказаної заборгованості відповідачем не заперечується та додатково підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.08.2016, який підписаний та скріплений печатками обох сторін (а.с.104).
Отже, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо вчасної оплати виконаних робіт, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у сумі 439 017 грн. 36 коп., що стало підставою для нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3% річних. Вказане і є причиною спору.
Судом встановлено, що роботи виконані за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за період з січня по липень 2016 року у повній мірі відповідають роботам, що визначені умовами договору, та за обсягом та вартістю узгоджується із його умовам.
Отже, позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв у спірний період на загальну суму 536 808 грн. 41 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (надання послуг), які підписані та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень.
Слід зауважити, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за спірний період підписані відповідачем та скріплені його печаткою без будь-яких претензій та зауважень; в актах вказано, що замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.
Крім того, в матеріалах справи також відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно строків, якості та об'єму надання послуг. Так, з вищезазначених актів вбачається, що акти підписані без заперечень.
Суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.
Враховуючи вказане, з огляду на положення пункту 2.2. договору, строк оплати виконаних позивачем робіт на залишкову суму 439 017 грн. 36 коп. є таким, що настав. При цьому, відповідач, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, виконані позивачем в спірний період роботи у повному обсязі у встановлені в договорі строки не оплатив.
Слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідачем не заперечується. Крім того, у долученому позивачем до матеріалів справи акті звірки станом на 31.08.2016, підписаному та скріпленому печатками обох сторін, містяться дані щодо наявності у відповідача заборгованості за виконані в період з січня по серпень 2016 року роботи в сумі 511 870 грн. 90 коп., з якої за спірний період заборгованість складає 439 017 грн. 36 коп.
При цьому, з приводу викладених у відзиві на позов заперечень щодо відсутності вимоги позивача щодо погашення боргу, а також негативного впливу стягнення заборгованості у даній справі на платоспроможність відповідача щодо інших його контрагентів, суд зазначає таке.
Вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 по справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.
При цьому, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Крім того, наявність фінансових зобов'язань відповідача перед третіми особами, а також негативний вплив примусового стягнення заборгованості у даній справи на своєчасність розрахунків з іншими контрагентами відповідача не може бути підставою для невиконання зобов'язань перед позивачем щодо оплати виконаних ним у період з січня по липень 2016 року робіт.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 4.2. договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки та відшкодовує заподіяні збитки.
На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за період прострочення з 21.04.2016 по 08.09.2016 у розмірі 36 398 грн. 22 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано те, що останній день строку для оплати виконаних у травні 2016 року робіт (акт № 85 від 31.05.2016) припадає на вихідний день, отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку для її сплати є перший за ним робочий день, а саме: 21.06.2016. В іншій частині розрахунок проведено вірно.
Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи в частині нарахування пені за порушення строків оплати робіт, виконаних за актом від 31.05.2016, в іншій частині - визнається обґрунтованим та вірним.
Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання в сумі 75 151 грн. 96 коп., застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за період з 22.06.2016 по 08.09.2016, судом було встановлено що пеня за вказаний період складає 5 192 грн. 88 коп. Отже, обґрунтованим та правомірним є загальний розмір пені в сумі 36 324 грн. 30 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 36 324 грн. 30 коп.
Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з квітня по серпень 2016 року у сумі 1 765 грн. 68 коп. та 3% річних за період прострочення з 22.03.2016 по 08.09.2016 у сумі 3 222 грн. 71 коп.
За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.
Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.
Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.
Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).
Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було враховано вищевказані вимоги, отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 1 765 грн. 68 коп.
Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано те, що останній день строку для оплати виконаних у травні 2016 року робіт (акт № 85 від 31.05.2016) припадає на вихідний день, отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку для її сплати є перший за ним робочий день, а саме: 21.06.2016. В іншій частині розрахунок проведено вірно.
Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи в частині нарахування пені за порушення строків оплати робіт, виконаних за актом від 31.05.2016, в іншій частині - визнається обґрунтованим та вірним.
Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання в сумі 75 151 грн. 96 коп., застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за період з 22.06.2016 по 08.09.2016, судом було встановлено що 3% річних за вказаний період складають 486 грн. 64 коп. Отже, обґрунтованим та правомірним є загальний розмір 3% річних в сумі 3 216 грн. 55 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 3 216 грн. 55 коп.
Слід також зазначити, що за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі 6-42цс11).
Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "Жилсервіс-2" Дніпропетровської міської ради (49040, м. Дніпро, Запорізьке Шосе, будинок 68; ідентифікаційний код 32350310) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліас-Компані" (49107, м. Дніпро, вулиця Шинна, будинок 22; ідентифікаційний код 39323999) - 36 324 грн. 30 коп. - пені, 1 765 грн. 68 коп. - інфляційних втрат, 3 216 грн. 55 коп. - 3% річних, 1 375 грн. 33 коп. частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя ОСОБА_3