17.10.16р. Справа № 904/8461/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Містокомбуд" (м. Дніпро)
до Комунального підприємства "Жилсервіс-2" Дніпропетровської міської ради (м. Дніпро)
про стягнення суми пені та 3% річних у загальному розмірі 63 252 грн. 41 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 08.04.2016);
від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 3/687 від 10.10.2016)
Товариство з обмеженою відповідальністю "Містокомбуд" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства "Жилсервіс-2" Дніпропетровської міської ради (далі - відповідач) суму пені та 3% річних у загальному розмірі 63 252 грн. 41 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 57 729 грн. 74 коп. - пеня;
- 5 522 грн. 67 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем під час виконання умов договору 81.10.1 (45330000-9) на виконання робіт з технічного обслуговування внутрішньо будинкових систем теплопостачання, холодного, гарячого водопостачання та водовідведення та з ліквідації аварій на внутрішньо квартирних мережах № 2016/01/01/о від 06.04.2016 було допущено порушення його умов в частині своєчасного та повного розрахунку за надані в період з квітня по липень 2016 року послуги. У зв'язку з викладеним, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 4.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 19.08.2016 по 11.09.2016 в сумі 57 729 грн. 74 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 19.08.2016 по 11.09.2016 у сумі 5 522 грн. 67 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 17.10.2016.
Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 59237/16 від 27.09.2016), в якому він просить долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду від 26.09.2016 документи.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 63574/16 від 17.10.2016), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що виникнення заборгованості за спірним договором зумовлене тим, що протягом терміну виконання робіт відповідно до умов договору та після їх виконання, жодних вимог щодо сплати за виконані роботи позивачем відповідачу не заявлялось. Крім того, після виконання робіт відповідачем для належного обслуговування житлового фонду було укладено низку договорів з іншими підрядниками, за яким контрагенти вимагали своєчасної оплати за виконані роботи, тому відповідач здійснював оплату саме за вказаними договорами. Відповідач також зазначає, що стягнення з відповідача спірної заборгованості може негативно вплинути на стан розрахункової дисципліни з іншими контрагентами, які на даний час здійснюють виконання поточних ремонтів та технічне обслуговування житлового фонду підприємства. У відзиві на позов відповідач просить суд врахувати наведені обставини та ухвалити рішення у справі відповідно до вимог чинного законодавства, та в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 63571/16 від 17.10.2016), в якому він просить долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду від 26.09.2016 документи, а саме: акт звірки, підписаний позивачем та відповідачем.
У судове засідання 17.10.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні 17.10.2016 виклав та обґрунтував позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 17.10.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 06.04.2016 між Комунальним підприємством "Жилсервіс-2" Дніпропетровської міської ради (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Містокомбуд" (далі - виконавець, учасник, позивач) було укладено договір 81.10.1 (45330000-9) на виконання робіт з технічного обслуговування внутрішньо будинкових систем теплопостачання, холодного, гарячого водопостачання та водовідведення та з ліквідації аварій на внутрішньо квартирних мережах № 2016/01/01/о (далі - договір, а.с.15-16) відповідно до умов якого учасник зобов'язується у 2016 році надавати замовникові послуги згідно ДК 016:2010 код 81.10.1 (45330000-9) - Послуги допоміжні комбіновані щодо різних об'єктів/послуги з технічного обслуговування внутрішньо будинкових систем теплопостачання, холодного та гарячого водопостачання та водовідведення та з ліквідації аварій на внутрішньо квартирних мережах у житловому фонді згідно переліку (додаток № 1 до договору).
Замовник доручає, а учасник приймає на себе зобов'язання безпосередньо або шляхом залучення на договірних засадах фізичних та юридичних осіб з надання послуг з технічного обслуговування внутрішньо будинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, центрального опалення і зливової каналізації та з ліквідації аварій у внутрішньо квартирних мережах площею 19615786,2 кв. м., в будинках житлового фонду згідно додатку 2, що є невід'ємною частиною договору (пункти 1.1. та 1.2. договору).
У пункті 6.1. договору сторони визначили, що договір складено в двох примірниках по одному для кожної зі сторін та діє протягом 2016 року.
Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Так, у розділі 2 договору сторонами була визначена, зокрема, вартість робіт, а саме: місячна вартість надання послуг договору вказується сторонами в договорі на умовах пропозиції конкурсних торгів. Загальна вартість надання послуг за договором - 9 450 000 грн. 00 коп. з ПДВ, в тому числі ПДВ 1 575 000 грн. 00 коп. Вартість послуг на місяць становить 1 050 000 грн. 00 коп. з ПДВ, в тому числі ПДВ 175 000 грн. 00 коп. (пункт 2.1. договору).
При цьому, стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На виконання умов договору в період з квітня по липень 2016 року позивачем були виконані роботи з технічного обслуговування внутрішньо будинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, центрального опалення і зливової каналізації та з ліквідації аварій у внутрішньо квартирних мережах в будинках житлового фонду на загальну суму 3 862 098 грн. 90 коп., що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), які наявні в матеріалах справи (а.с.17-20).
Заперечення відповідача щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи відсутні.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Так, у пункті 2.2. договору сторони визначили умови щодо розрахунків між сторонами, а саме:
- до 05-го числа місяця, наступного за звітним виконавець дає замовнику акти виконаних робіт і рахунок на оплату. Замовник підписує акти, засвідчує підпис печаткою і у 3-денний термін повертає один примірник актів виконавцю. На підставі підписаних актів та рахунку виконавця, замовник здійснює остаточний розрахунок за виконані роботи протягом десяти днів з дати підписання.
У разі мотивованої відмови замовника прийняти виконані роботи, сторонами у 3-денний термін складається рекламаційний акт з переліком претензій замовника, які учасник має усунути в розумні строки та за власний рахунок (пункт 2.3. договору).
В цей же час, у строки, визначені пунктом 2.2. договору, оплата виконаних позивачем робіт у повному обсязі здійснена відповідачем не була, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 131 208 грн. 19 коп. Наявність вказаної заборгованості відповідачем не заперечується та додатково підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 12.10.2016, який підписаний та скріплений печатками обох сторін.
Отже, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо вчасної оплати виконаних робіт, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у сумі 131 208 грн. 19 коп., що стало підставою для нарахування позивачем пені та 3% річних. Вказане і є причиною спору.
Судом встановлено, що роботи виконані за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за період з квітня по липень 2016 року у повній мірі відповідають роботам, що визначені умовами договору, та за обсягом та вартістю узгоджується із його умовам.
Отже, позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв у спірний період на загальну суму 3 862 098 грн. 90 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (надання послуг), які підписані та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень.
Слід зауважити, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за спірний період підписані відповідачем та скріплені його печаткою без будь-яких претензій та зауважень; в актах вказано, що замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.
Крім того, в матеріалах справи також відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно строків, якості та об'єму надання послуг. Так, з вищезазначених актів вбачається, що акти підписані без заперечень.
Суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.
Враховуючи вказане, з огляду на положення пункту 2.2. договору, строк оплати виконаних позивачем робіт є таким, що настав. При цьому, відповідач, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, виконані позивачем в спірний період роботи у повному обсязі у встановлені в договорі строки не оплатив.
З приводу обов'язку надання рахунку суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати виконаної роботи, який у розумінні статті 903 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту її остаточної здачі (прийняття відповідачем).
Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.
При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити виконані роботи (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).
Крім того, з приводу викладених у відзиві на позов заперечень щодо відсутності вимоги позивача щодо погашення боргу, а також негативного впливу стягнення заборгованості у даній справі на платоспроможність відповідача щодо інших його контрагентів, суд зазначає таке.
Вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 по справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.
При цьому, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Крім того, наявність фінансових зобов'язань відповідача перед третіми особами, а також негативний вплив примусового стягнення заборгованості у даній справи на своєчасність розрахунків з іншими контрагентами відповідача не може бути підставою для невиконання зобов'язань перед позивачем щодо оплати виконаних ним у період з квітня по липень 2016 року робіт.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 4.2. договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки та відшкодовує заподіяні збитки.
На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення з 19.08.2016 по 11.09.2016 у розмірі 57 729 грн. 74 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та порушень під час його проведення не виявлено. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач також вказує, що розрахунки позивача є вірними, а заявлені суми пені та 3% річних є обґрунтованими.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 57 729 грн. 74 коп.
Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення 3% річних за загальний період прострочення з 19.08.2016 по 11.09.2016 у сумі 5 522 грн. 67 коп.
Так, господарським судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем порушень допущено не було, отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 5 522 грн. 67 коп.
Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Комунального підприємства "Жилсервіс-2" Дніпропетровської міської ради (49040, м. Дніпро, Запорізьке Шосе, будинок 68; ідентифікаційний код 32350310) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Містокомбуд" (49099, м. Дніпро, бульвар Рубіновий, будинок 14; ідентифікаційний код 39397553) - 57 729 грн. 74 коп. - пені, 5 522 грн. 67 коп. - 3% річних, 1 378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя ОСОБА_3