Справа №: 400/489/16-ц
Провадження № 2/400/124/16
10 жовтня 2016 року
Петрівський районний суд Кіровоградської області
в складі: головуючого судді - Колесник С. І.
при секретарі - Проценко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петрове справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" від імені якого діє ОСОБА_1, до ОСОБА_2 про стягнення заборгованності, -
Представник позивача звернувся з позовом до суду, мотивуючи тим, що 23 грудня 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір № б/н, згідно якого відповідачка отримала кредит у розмірі 4900 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідачка не виконує покладені на неї договором зобов'язання щодо своєчасності погашення кредиту та сплати нарахованих відсотків за користування кредитом. Внаслідок чого станом на 31 січня 2016 року утворилася заборгованість по кредитному договору в сумі 11466 гривень 88 копійок, в зв'язку з чим представник позивача змушений звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та сплаченого судового збору.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак надав суду додаткові пояснення до позовної заяви, в яких вказав, що розрахунок заборгованості не є доказом за своєю природою, а є інформаційною довідкою по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунку кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу, крім того даний розрахунок повністю відповідає умовам укладеного договору, які сторони узгодили на момент укладення правочину. Що стосується збільшення відсоткової ставки позивач вказав на їх правомірність та на те, що зазначені зміни повністю узгоджуються з Умовами та правилами надання банківських послуг і відповідачку було ознайомлено із їх змістом, однак заяв про дострокове розірвання договору вона не подавала, що свідчить про її згоду зі змінами тарифів. Крім того відповідачкою були вчинені дії, що свідчать про визнання нею свого боргу перед позивачем, так згідно виписки з розрахунку вона неодноразово здійснювала погашення заборгованості, останнє з яких було внесено 07 лютого 2013 року. Твердження відповідачки стосовно застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню, адже строк дії картки до січня 2017 року, а дата останнього щомісячного платежу 07 лютого 2013 року, отже позовна давність подана в межах строків позовної давності, а позивач звернувся з позовом до суду 23 лютого 2016 року, тобто до спливу строку позовної давності. Підстав для застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені також немає, оскільки порушення зобов'язання триває, відсутня можливість встановити початок перебігу позовної давності, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, однак письмовою заявою просила суд слухати справу без її участі, крім того надіслала до суду додаткові пояснення та письмові заперечення проти задоволення позову з підстав необґрунтованості вимог позивача щодо спливу строку позовної давності, оскільки позивач з незрозумілих причин зазначив, що доданий ним до позовної заяви розрахунок не є доказом по справі, не зазначивши при цьому, яким же документом підтверджується заборгованість за кредитним договором та нарахована по кредитному договору неустойка. Що стосується збільшення відсоткової ставки, відповідачка вказує на її неправомірність, оскільки збільшення в односторонньому порядку процентної ставки за договором не допускається. Також позивачем при зверненні до суду не було вказано дату останнього платежу здійсненого нею по кредитному договору, однак в наданих суду додаткових поясненнях позивач вказує, що нею було здійснено останній платіж 07 лютого 2013 року. Загальна позовна давність застосовується тривалість у три роки, а до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік. Таким чином початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, а тому початок позовної давності для стягнення платежів необхідно обчислювати з дня невиконання позичальником кожного із зобов'язань, тобто, з дати несплати нею чергового платежу - 25 березня 2013 року. Щодо зазначених позивачем обставин про відмову в застосуванні загальної позовної давності, то незрозуміло чому позивач їх вказує, так як дана вимога нею не заявлялась.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 60 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.58 ЦПК України - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Як зазначено у позовній заяві, 23 грудня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № б/н, згідно якого відповідачка отримала кредит у розмірі 4900 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Але як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір був укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 15 січня 2009 року, що підтверджується заявою позичальника від цієї дати (а.с.6).
Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором №б/н від 23 грудня 2008 року станом на 31 січня 2016 року не може бути прийнято судом як належний доказ, так як в позовній заяві зазначається, що ОСОБА_2 отримано кредит в розмірі 4900,00 гривень, однак з розрахунку заборгованості вбачається, що нею отримано кредит в розмірі 249,60 гривень, і не 23 грудня 2008, а лише 15 січня 2009 року(а.с.3-5).
Також не є належним доказом по справі і додана копія Умов та правил надання банківських послуг і Правил користування платіжною карткою, оскільки немає жодного реквізиту щодо їх прийняття, а саме: дата прийняття та номер розпорядчого документу, на підтвердження їх дії в часі та визначення кола осіб, які мають їх застосовувати, у зв'язку з чим неможливо встановити, в який саме період діяли вказані Умови та правила надання банківських послуг і Правила користування платіжною карткою, а також чи підлягали вони застосуванню на момент укладення договору (а.с.7-12).
Крім того позивачем надано суду копії наказів банку №СП-11-2014-6915682 від 18 серпня 2014 року та № СП-2015-6552838 від 18 лютого 2015 року, згідно з якими були внесені зміни до тарифів по кредитним карткам (а.с.73-79).
Однак кредитний договір був укладений до внесення вищезазначених змін наказами банку від 18 серпня 2014 року та від 18 лютого 2015 року, а тому у відповідності з ч.5 ЦК України - де зазначається, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, тому накази банку не можуть бути застосовані до кредитного договору укладеного 23 грудня 2008 року.
Крім того, слід зауважити, що збільшення в односторонньому порядку процентної ставки за договором - 01 вересня 2014 року з 30% на 34,80%, а у квітні 2015 року з 34,80% на 43,20%, суперечить вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року, яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Таким чином, вказані обставини свідчать про необґрунтованість вимог позивача, а тому в задоволені позову слід відмовити.
Що стосується застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), то вона у даному випадку застосуванню не підлягає, так як у позові слід відмовити за необґрунтованістю позовних вимог.
На підставі викладеного суд вважає, що позивачем не було доведено в судовому засіданні заявлені позовні вимоги, а тому позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.213,214,215,224 ЦПК України, -
В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" від імені якого діє ОСОБА_1, до ОСОБА_2 про стягнення заборгованності - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через Петрівський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя (підпис)
З оригіналом вірно
Суддя Петрівського районного суду С.Колесник