ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
11 жовтня 2016 р. Справа № 909/726/16
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Булки В.І., секретар судового засідання Бабенецька А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія
"Нафтогаз України",
вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз збут",
вул. Ленкавського, 20, м. Івано-Франківськ, 76010
про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 507 406,83грн., з яких: пені - 392 590,52 грн.; 3% річних - 26 663,99 грн.; інфляційних втрат - 88 152,32 грн.,
за участю:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_1 - представник, (довіреність №04.203-112-0916 від 05.09.16);
встановив: Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз збут" про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 507 406,83грн., з яких: пені - 392 590,52 грн.; 3% річних - 26 663,99 грн.; інфляційних втрат - 88 152,32 грн.
В засіданнях суду 07.09.16 та 20.09.16 оголошувались перерви.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про оголошення перерви, яке знаходиться в матеріалах справи.
Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 (із змінами і доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення позивача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Беручи до уваги той факт, що неявка в засідання суду позивача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд прийшов до висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
Представник позивача в попередніх судових засіданнях позовні вимоги підтримував, просив суд позов задоволити, свої обґрунтування виклав у позовній заяві, при цьому вказував на те, що відповідач свої зобов'язання за договором виконав, однак з простроченням строків передбачених умовами договору. За порушення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу: пені - 392 590,52 грн.; 3% річних - 26 663,99 грн.; інфляційних втрат - 88 152,32 грн.
Представник відповідача проти позову заперечує з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (вх.№12466/16 від 06.09.16), вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Крім того, в засіданні суду представник відповідача зазначила, що основний борг, згідно договору №15-730-Б на купівлю-продаж природного газу від 23.06.15 відповідачем погашено в повному обсязі, а нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання є безпідставним, оскільки позивачем не виконано зустрічний обов'язок щодо повернення підписаних актів приймання - передачі природного газу на адресу ТОВ"ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ ЗБУТ", які згідно п.3.4 договору є підставою для підтвердження обсягу отриманого природного газу саме від ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", а не інших постачальників газу та остаточних розрахунків між сторонами. В обґрунтування заперечень представник відповідача наголосив, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 - числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання-передачі.
До суду від позивача поступило заперечення на відзив (вх.№12970/16 від 20.09.16) в яких зазначено, що умови поставки та оплати природного газу врегульовано умовами договору, який укладений між сторонами.
Розглянувши матеріали справи, враховуючи вимоги чинного законодавства та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
23.06.15 між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ ЗБУТ" (покупецем) укладено Договір № 15-730-Б на купівлю-продаж природного газу.
Відповідно до п.1.1 вказаного вище договору, продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець - прийняти та оплатити газ на умовах договору.
Відповідно до п.3.3 договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Представник позивача в попередніх судових засіданнях зазначав, що на виконання договору продавець з липня по жовтень 2015 року передав, а покупець отримав природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.07.2015р., 31.08.15р., 30.09.15р., від 31.10.15р.; відповідно до п.6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа, наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання передачі. Звертав увагу суду на те, що відповідачем невчасно проведено розрахунки за поставлений природний газ, чим порушено умови договору в частині оплати отриманого природного газу, за що п.7.2. договору, передбачено відповідальність, у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У зв'язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, відповідач також повинен сплатити три проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати, відповідно до ст. 625 ЦК України. На думку позивача, відповідач зобов'язаний сплатити Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» пені- 392 590,52 грн, 3% річних- 26 663,99грн.; інфляційних втрат- 88 152, 32 грн., що загалом становить 507 406,83 грн. За твердженням позивача, закон передбачає оплату товару після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Це узгоджується з принципом свободи договору, закріпленим у ст.627 Цивільного кодексу України. Таким чином, відповідач зобов'язаний оплатити поставлений природний газ протягом місця поставки та здійснити остаточний розрахунок: до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу.
Сторони в договорі визначили взаємні права та обов'язки. Обов'язком відповідача було надати підписані та скріплені печаткою акти приймання-передачі природного газу, а обов'язок позивача полягав у поверненні підписаних зі своєї сторони актів наданих відповідачем або наданням письмової відмови від підписання акта.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ ЗБУТ" на виконання п. 3.4. договору надіслано на адресу позивача підписані уповноваженою особою та скріплені печаткою Товариство з обмеженою відповідальністю "ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ ЗБУТ" акти приймання-передачі природного газу.
Відповідач звертає увагу суду на те, що підписані двома сторонами акти приймання-передачі природного газу долучені позивачем до позовної заяви, що підтверджує факт їх отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ ЗБУТ" . Проте, вищезазначені примірники підписаних актів НАК "Нафтогаз України" за жоден місяць не повернув.
За твердженням відповідача у журналі обліку вхідної кореспонденції відсутні записи про надходження до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ ЗБУТ" примірників оригіналів актів приймання-передачі газу по Договору №15-730-Б на купівлю-продаж природного газу від 23.06.2015 року.
Згідно п. 1.7 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 (із змінами і доповненнями) "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. При цьому, подання кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України.
Тому, за твердженням відповідача, факт подання позовної заяви в суд із долученням підписаних актів приймання-передачі природного газу не є підтвердженням їх повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ ЗБУТ", що стало б підставою для проведення остаточних розрахунків.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Крім того, ст. 613 ЦК України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
У зв'язку з невиконанням позивачем свого обов'язку за договором щодо повернення підписаних актів приймання-передачі природного газу, у нього не виникло право вимоги виконання зустрічного зобов'язання - здійснення відповідачем остаточного розрахунку за фактично переданий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, оскільки такий здійснюється на підставі підписаного Сторонами акту приймання-передачі газу, якого позивач не повернув відповідачеві.
Беручи до уваги викладене вище суд вважає за доцільне відмовити в задоволенні позову та виходить з наступних підстав.
За змістом ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір. Аналогічні положення закріплено у ст.174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення закріплено і у статті 712 Цивільного кодексу України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Приписами ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Факт приймання-передачі природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які, на виконання п. 3.4 договору, підписані уповноваженою особою та скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ ЗБУТ" та надіслані на адресу позивача.
Обов'язок провести остаточний розрахунок виникає не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним за умови, що до цього часу Товариство отримає підписані обома сторонами акти приймання-передачі природного газу.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)- ст.610 ЦК України.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
У зв'язку з невиконанням позивачем свого обов'язку за договором щодо повернення підписаних актів приймання-передачі природного газу, у нього не виникло право вимоги виконання зустрічного зобов'язання - здійснення відповідачем остаточного розрахунку за фактично переданий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, оскільки такий здійснюється на підставі підписаного Сторонами акту приймання-передачі газу, якого позивач не повернув відповідачеві. За обставин ненастання строку виконання відповідачем зобов'язань по зазначених актах приймання-передачі, вимоги позивача є безпідставними
Дане питання було предметом розгляду у Верховному Суді України, про що свідчить Постанова від 19.04.16 у справі № 816/11081/14, в якій зазначено, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV). Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення. Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.
Крім того, у постанові Вищого господарського суду від 02.04.2013 року у справі № 33/5005/7554/2012 (реєстраційний номер рішення 30436403) суд встановив, що у зв'язку з невиконанням позивачем свого обов'язку за договором щодо виставлення (направлення) рахунків, у нього не виникло право вимоги виконання зустрічного зобов'язання - здійснення відповідачем оплати у розмірі 50% від вартості окремої партії продукції у період 3-х банківських днів з моменту повідомлення готовності такої партії продукції до відвантаження, на підставі рахунку-фактури.
В даному випадку мова йде про неповернення підписаних позивачем актів приймання-передачі природного газу на підставі яких, відповідно до п. 6.1. Договору, здійснюється остаточний розрахунок.
Крім того, згідно зі ст. 1 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Тобто, первинний документ, у даному випадку акт приймання-передачі природного газу, має підтверджувати факт здійснення господарської операції отримання природного газу за місяць. У зв'язку із цим, на актах приймання-передачі природного газу зазначено дату останнього дня місяця, в якому здійснювалось отримання природного газу.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України у своїх Постановах від 08.08.16 справа № 911/33/16 та 11.08.16 справа № 906/12/16. У постанові ВГСУ від 08.08.16 зазначено, що у зв'язку з невиконанням позивачем свого обов'язку за договором щодо повернення актів приймання-передачі природного газу, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов до правильного висновку, що у позивача не виникло право вимоги виконання зустрічного зобов'язання - здійснення відповідачем остаточного розрахунку за фактично переданий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, оскільки остаточний розрахунок здійснюється на підставі підписаного сторонами акта.
Відповідно до ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора. У Постановi ВГСУ від 11.08.16 у справі № 906/12/16 вказано, що згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Положення пунктів 3.4., 6.1. договору свідчить, що розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу. Встановлюючи такий порядок розрахунків, сторони визначили взаємні права та обов'язки: відповідач зобов'язаний був надати підписані та скріплені печаткою акти приймання-передачі природного газу, а позивач - підписати та повернути зазначені акти, або надати письмову відмову від їх підписання. Доказів направлення (вручення, передачі) відповідачу підписаних актів приймання-передачі газу для здійснення розрахунків позивач не надав. Таким чином, аналіз змісту п.6.1 договору дає підстави стверджувати, що питання кінцевого строку оплати фактично залишилось відкритим. Факт оплати відповідачем коштів за отриманий газ не свідчить про настання строку оплати, а є виконанням його зобов'язань у відповідності з п.6.1 договору. За обставин ненастання строку виконання відповідачем зобов'язань по зазначених актах приймання-передачі, вимоги позивача є безпідставними.
У Постановi ВГСУ від 13.12.12 справа № 5011-69/7138-2012 зазначено, що враховуючи, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження факту надіслання відповідачу рахунків-фактур за Договором на суму, що є предметом спору у даній справі, то судами зроблено висновок, що визначити фактичний період прострочення відповідачем зобов'язань за Договором (що є необхідною умовою для здійснення розрахунку штрафних санкцій до стягненню з відповідача) не вбачається за можливе. Відтак суди дійшли висновку про необґрунтованість вимог про стягнення 3% річних, втрат від інфляції та пені тощо. Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками, оскільки з врахуванням вимог ст. ст. 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, суди зробили вірний висновок, що для визначення періоду нарахування штрафних санкцій необхідним є встановлення моменту порушення зобов'язання відповідачем. Пункт 4.1 договору пов'язує момент виникнення зобов'язання оплати з фактом підписання акту приймання-передачі. Тому, з врахуванням вимог ст. 33 ГПК України, позивач повинен надати докази, які б підтверджували момент виникнення у відповідача зобов'язання платити, так як саме він вимагає стягнення штрафних санкцій.
У Постановi ВГСУ 20.04.16 у справі № 914/3780/15 зазначено, що оскільки відсутність вчасно підписаних актів за вказані місяці не давала можливості визначення реального обсягу поставленого газу та його вартості, що унеможливлює визначення 3% річних нарахування неустойки за вказаний період.
З огляду на вимоги ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Аналізуючи викладені вище правові норми судом встановлено, що у договорі сторони визначили Акт приймання-передачі газу істотним елементом встановлених між ними правовідносин, то договір як джерело матеріального права підлягає застосуванню у повному обсязі згідно зі ст.ст.6, 11 ЦК України. Враховуючи, що позивачем не представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги заперечив та спростував, суд прийшов до висновку, що позов не є обґрунтованим та не підлягає до задоволення.
Судові витрати, відповідно до ст.49 Господарського кодексу України, залишити за позивачем.
Керуючись ст.124 Конституції України, ст.ст.11,509,526,538,549,610,611,612,613, 655,712 Цивільного кодексу України, ст.ст.173,179,193,320,231,265 Господарського кодексу України, ст.33,34,43,49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд
в позові Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ ЗБУТ" про стягнення заборгованості в розмірі 507 406,83грн., з яких: пені - 392 590,52 грн.; 3% річних - 26 663,99 грн.; інфляційних втрат - 88 152,32 грн. -відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем, Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 12.10.16
Суддя Булка В.І.