іменем України
03.10.2016 Справа № 905/2305/16
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба", с.Рубці, Лиманський район, Донецька область
до Лиманської міської ради, м.Лиман, Донецька область
про визнання права власності.
Суддя Говорун О.В.
Представники:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився.
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Дружба" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Лиманської міської ради (далі-відповідач) про визнання права власності.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного з Колективним сільськогосподарським підприємством "Дружба" (яке на час пред'явлення позову ліквідовано), саме позивач є власником спірного нерухомого майна. Відповідач, на думку позивача, може стати власником майна, на яке позивач просить визнати право власності, а отже позивач вважає, що відповідач оспорює та не визнає право власності позивача, у зв'язку з чим, на підставі статті 392 ЦК України, останній звернувся до суду з означеними позовними вимогами.
Відповідач у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву в якій, не заперечуючи проти задоволення позовних вимог, просив розглянути справу за відсутності свого представника та ухвалити рішення згідно вимогами чинного законодавства.
Позивачем було надано клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації", а також про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Лиманської міської ради.
Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши письмові докази у судовому засіданні, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.
23.05.2000 між позивачем та Колективним сільськогосподарським підприємством «Дружба» був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна №52/1 (далі - договір) (а.с.35-36).
Відповідно до п.1 договору, продавець продає, а покупець приймає у володіння належне продавцю приміщення "Бригадний будинок", загальною площею 40кв.м., яке знаходиться за адресою, Донецька область, Краснолиманський район, село Яцьке.
Згідно з п.2 договору, вартість майна складає 1200грн.
Відповідно до п.6 договору, встановлено, що договір вважається дійсним з моменту підписання обома сторонами та діє до повного його виконання.
Продавець передав, а позивач прийняв нерухоме майно загальною площею 40кв.м., про що сторонами складений акт приймання передачі від 23.05.2000 (а.с.37).
Відповідно до довідки виконавчого комітету Яцьківської сільської ради Краснолиманського району Донецької області від 30.03.2011 №137, зазначено, що бригадному будинку, який згідно договору купівлі-продажу від 23.05.2000 належить сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Дружба" присвоєно поштову адресу, село Яцьківка, вул.Леніна, 63 (а.с.38).
Згідно з рішенням Яцьківської сільської ради Донецької області "Про перейменування вулиць і провулків населених пунктів Яцьківської сільської ради Краснолиманського району Донецької області, назви яких містять символіку комуністичного режиму" від 30.10.2015 №VI/65-452, вулицю Леніна перейменовано на вулицю Миру (а.с.89-91).
29.06.2011 комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації" виготовлено, станом на 29.06.2011, технічний паспорт на нерухоме майно, яке розташовано за адресою: Донецька область, Краснолиманський район, село Яцьківка, вул. Леніна, 63 (а.с.39-44).
Згідно зазначеного технічного паспорту, загальна площа нерухомого майна становить 75,1 кв.м.
Відповідно до довідки Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" від 19.07.2016 № 1822-18/0.46/01, станом на 29.10.2013 об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля - бригадний будинок, розташований за адресою Донецька область, село Яцьківка, вул.Миру (Леніна), буд.63, загальна площа складає 75,1кв.м. Враховуючи дані первинної інвентаризації, що проводилась у липні 2000 року, станом на 29.10.2013, змін, реконструкцій, переобладнань на об'єкті не проводилося (а.с.45).
23.09.2015 позивач надіслав запити до Державної реєстраційної служби України та відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, в яких просив повідомити, зокрема, чи можливо відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за позивачем право власності на будівлю "Бригадного будинку", загальною площею 40кв.м., яке виникло за договором купівлі-продажу 52/1 від 23.05.2000(а.с.46-48, 50-52).
23.10.2015 Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області було надано відповідь № 3-16-1028, відповідно до якої позивачу роз'яснено право звернення до органу держаної реєстрації прав за місцем знаходження об'єкту нерухомого майна та можливості оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (а.с.53-58).
Також позивач звертався з запитом до відділу Державної реєстрації Лиманської міської ради Донецької області щодо надання інформації про можливість зареєструвати за позивачем майно, на яке він просить визнати право власності, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до відповіді Відділу Державної реєстрації виконавчого комітету Лиманської міської ради від 05.07.2016 №17-25/144, зареєструвати право власності на спірне майно, на підставі договору, який не зареєстрований в БТІ, неможливо (а.с.122-123).
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 29.09.2016, відносно нерухомого майна, розташованого за адресою: Донецька область, Краснолиманський район, село Яцьківка, вул.Леніна, буд.63, відомості відсутні (а.с.159).
Відповідно до пункту 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України (далі-ЦК України), який набрав чинності 01.01.2004, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Як було зазначено вище, договір купівлі-продажу був укладений 23.05.2000.
Статтею 4 ЦК УРСР передбачено, що цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.128 ЦК УРСР, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частиною 1 статті 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Статтею 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначена система органів та суб'єкти, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав. Згідно з ч.2 зазначеної статті, виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.
Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Згідно з ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належить право володіння, користування та розпорядження майном (ст.317 ЦК України).
Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Як вбачається з позовної заяви та письмових пояснень, відповідач, не перебуваючи з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, стосовно якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право.
Передумовою захисту права власності особи на підставі ст.392 ЦК України, є наявність факту оспорювання чи невизнання іншою особою права власності особи на майно чи втрата документа. Ймовірне набуття будь-якою особою в майбутньому прав на майно, не може свідчити про оспорювання чи невизнання прав власника та, відповідно, про наявність спору відносно цього майна на час пред'явлення позову до суду.
Також, неможливість зареєструвати особою своє право власності не свідчить про наявність спору між сторонами у справі щодо самого права та не свідчить про посягання відповідача на права позивача як власника.
Не є оспорюванням права власності на об'єкт нерухомого майна і відмова органу державної реєстрації прав в оформленні права власності на об'єкт нерухомого майна у зв'язку з ненаданням необхідних документів для оформлення такого права.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 12.09.2011 у справі №6/315 та постанові від 20.06.2011 у справі № 3-55гс11.
Також, суд зазначає, що за наслідками розгляду господарської справи, відповідно до ст.49 ГПК України, судом повинно бути вирішено питання щодо розподілу господарських витрат. В разі задоволення позову про визнання права власності з підстав невизнання або оспорювання права власності позивача відповідачем, на користь позивача за рахунок коштів відповідача (органу місцевого самоврядування) міг бути стягнутий судовий збір, що потягло б за собою додаткові витрати місцевого бюджету.
Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор самостійно приймає рішення.
Як вбачається з відповідей органів у сфері державної реєстрації прав, позивач не звертався до державного реєстратора з заявою про державну реєстрацію прав, жодних рішень про відмову позивачу в реєстрації його прав на майно, які б могли бути оскаржені в судовому порядку, державним реєстратором не приймалось. Всі звернення позивача до органів державної реєстрації прав були щодо надання відповідної інформації. Крім того, як було зазначено вище, 23.10.2015 Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області було надано відповідь № 3-16-1028, відповідно до якої позивачу роз'яснено право звернення до органу держаної реєстрації прав за місцем знаходження об'єкту нерухомого майна та можливості оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Також, судом прийнято до уваги, що відповідно до договору купівлі-продажу від 23.05.2000 було позивачем придбано нерухоме майно, загальною площею 40 кв.м., однак позивач просить визнати право власності на нерухоме майно загальною площею 75,1кв.м.
Позивачем не обґрунтовано наявність розбіжності у площі придбаного майна (майже в два рази) з площею приміщення, на яке позивач просить визнати право власності.
Відповідно до ст.27 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї сторін.
Суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та відповідача, оскільки позивачем не доведено яким чином рішення з господарського спору може вплинути на права або обов'язки третьої особи, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення в даній справі наділено її новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Водночас, судом зазначається, що на підставі ст.38 ГПК України, господарський суд витребовує докази за наявності відповідного клопотання, у разі неможливості самостійно надати докази сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Господарські витрати розподілити відповідно до ст.49 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 82-85 ГПК України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, через господарський суд, який розглянув справу.
Повне рішення складено 10 жовтня 2016 року.
Суддя О.В. Говорун