пр. № 6/759/444/16
ун. № 759/8771/15-ц
28 вересня 2016 року Святошинський раойнний суд м.Києва у складі :
головуючого-судді - Борденюка В.В.,
при секретарі - Трегубенку М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні подання головного державного виконавця Святошинського РВДВС м.Київ ГТУЮ у м. Києві про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України,
Головний державний виконавець Святошинського РВДВС м.Київ ГТУЮ у м. Києві звернувся до суду із поданням про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання нею судового рішення у процесі виконавчого провадження.
Державний виконавець у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання,був повідомлений належним чином.
Стягувач і боржник в судове засідання не з'явилися, про дату та місце судового засідання повідомлялись належним чином.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного клопотання, виходячи із такого.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ст. 377-1 ЦПК України вирішення питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
Згідно п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» громадянинові України, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо діють неврегульовані невиконані зобов'язання, а також якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов'язань.
Судом встановлено, що на примусовому виконанні у Святошинському РВДВС м.Київ ГТУЮ у м. Києві перебуває зведене виконавче провадження по виконанню виконавчих листів про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.
Згідно Узагальнення Верховного Суду України «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» від 01.02.2013 року з погляду значення словосполучення «ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII та у п. 18 ч. 3 ст.11 Закону № 606-XIV, означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Відповідно до положення ч. 2 ст. 10 ЦПК наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання».
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, який вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
У зв'язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону № 606-XIV, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Під поняттям "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Подання державного виконавця не містить жодного посилання на належні і допустимі докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 ухилявся від виконання рішень суду. Відтак у даному разі відсутні передбачені законодавством підстави для обмеження права боржника у реалізації його конституційного права на свободу пересування і вільний виїзд за межі України, що встановлене статтею 33 Основного Закону.
За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні подання.
Керуючись п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 377-1, 303, 304, 307, 312-315 ЦПК України, суд,
відмовити у задоволенні подання головного державного виконавця Святошинського РВДВС м.Київ ГТУЮ у м. Києві про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня отримання її копії.