06 жовтня 2016 р.Справа № 816/307/16
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Чалого І.С.
Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.
за участю секретаря судового засідання Городової А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_3 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2016р. по справі № 816/307/16
за позовом ОСОБА_2
до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_3, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_2 (надалі - позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_3 (надалі - відповідач), третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд) , просила:
- визнати незаконними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_3 стосовно неправильного визначення розрахункової суми відшкодування коштів за вкладом ОСОБА_2 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
- зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_3 подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно збільшення суми гарантованого відшкодування за вкладом ОСОБА_2 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на суму 20 290,50 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2016 р. адміністративний позов ОСОБА_2 - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_3 стосовно не включення суми відшкодування коштів за вкладом ОСОБА_2 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відсотків на суму 15 781, 50 грн.
Зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_3 подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно збільшення суми гарантованого відшкодування за вкладом ОСОБА_2 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на суму 15 781, 50 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
На адресу суду повернувся конверт з судовою повісткою направленою на адресу позивача, який не є вручений адресату з незалежних від суду причин, в зв'язку з чим відповідно до ст. 35 КАС України вважається, що вказана повістка є врученою.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання 06.10.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи і зібрані по справі докази в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що 07.02.2014 між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_2 укладений Договір-заява НОМЕР_1 про банківський строковий вклад (депозит) "Пенсійний" на 370 днів в національній валюті. За п. 1 умов договору Вкладник вносить, а Банк приймає грошові кошти в національній валюті на вкладний рахунок НОМЕР_2 у сумі 150 000 грн. на строк з 07 лютого 2014 року по 12 лютого 2015 року/ а.с. 35/.
Відповідно до пунктів 3, 4 зазначеного Договору Вкладник має право отримувати суми процентів, нараховані на Вклад, протягом строку, визначеного п. 1 цього ж Договору щомісячно, у порядку та строки, передбачені п.п. 4.2, 4.3.2 Основних умов.
Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01.12.2015 у справі № 524/8526/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "Банк "Фінанси і Кредит" вирішено стягнути на користь позивача тіло депозиту в розмірі 150 000,00 грн. відсотки за період з 01.03.2015 по 30.09.2015 в сумі 15 781,50 грн. 3 % річних в сумі 2872,60 грн. 44 415,00 інфляційних втрат /а.с.12-14, 50-54/.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 № 612 "Про віднесення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.09.2015 № 171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" згідно з яким у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18.09.2015 по 17.12.2015 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_3 строком на три місяці з 18.09.2015 по 17.12.2015 включно /а.с. 55-56/.
Постановою Правління Національного банку України від 17.12.2015 № 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" у зв'язку з чим виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18.12.2015 № 230 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку" заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_3 строком на два роки з 18.12.2015 по 17.12.2017 включно.
Позивач, звернувшись до банку агента - АТ "Ощадбанку", отримала 13.01.2016 гарантовану суму відшкодування в розмірі 158 405,12 грн. з яких відповідно 150 000,00 грн. (тіло депозиту) та 8 405,12 грн. пенсія, що знаходилася на картковому рахунку позивача. Фактичне отримання вказаних коштів не заперечується позивачем.
Позивач не погодилася із діями щодо не включення до суми відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відсотків на суму 20 290,50 грн., в тому числі сума відсотків в розмірі 15 781,50 грн., нарахованих заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01.12.2015 у справі № 524/8526/15-ц за період із 01.03.2015 по 30.09.2015, а також самостійно обраховані позивачем відсотки за період жовтень-листопад 2015 року в сумі 4 509,00 грн. (із вирахуванням розміру обов'язкових платежів - 15% податку з доходів фізичних осіб та 1,5 % - військовий збір).
Позивач, не погоджуючись із вказаними діями, звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що не включення даних сум є порушенням прав позивача на отримання належних їй коштів, та є неправомірною бездіяльністю відповідача
В свою чергу, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
В свою чергу, під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження у рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя.
Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акта індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта /суб'єктів/, дотримання якого забезпечується правовими механізмами.
Дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.
Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Колегія суддів зазначає, що спір у даній справі фактично виник у зв'язку зі здійсненням процедури ліквідації (банкрутства) банку.
Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Відповідно до частин 1, 3 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
У свою чергу, статтею 1 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.
В пункті 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
При цьому абзацом другим частини другої статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 ГПК України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верхового Суду України, яка викладена в постанові від 15.06.2016 р. по справі №826/20410/14.
В силу ч.2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги положення діючого законодавства та правові висновки Верховного Суду України, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з {… питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів {…. З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Відповідно до частини 1 статті 203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і провадження у справі закривається з підстав, встановлених статтею 157 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування постанови суду першої інстанції із ухваленням рішення про закриття провадження у справі, та одночасно роз'яснює позивачеві право звернутись із позовом до суду в порядку господарського судочинства.
Керуючись п. 1 ст. 157, ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 4 ст. 198, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2016р. по справі № 816/307/16 скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_3 третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії закрити.
Роз'яснити сторонам, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Чалий І.С.
Судді Зеленський В.В. П'янова Я.В.
Повний текст ухвали виготовлений 11.10.2016 р.