Справа: № 810/1652/16 Головуючий у 1-й інстанції:Щавінський В.Р. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.
Іменем України
11 жовтня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Чаку Є.В.
При секретарі Закревській І.Л.
розглянувши у відкритому судовому засідані апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області, Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Аніка" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення (лист) ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 09 жовтня 2015 року вих. №11538/10/10-13-11-02-10;
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у Київській області від 14 грудня 2015 року вих.№32558/10/10-36-11-01-10 про результати розгляду скарги;
- визнати протиправним та скасувати рішення ДФС України від 12 березня 2016 року про результати розгляду скарги;
- зобов'язати ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області включити відомості з поданої ТОВ «АНІКА» податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць вересень 2015 р., доповнення та додатків до цієї декларації, до облікових даних щодо цього товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2016 року вказаний адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення (лист) Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 09 жовтня 2015 року вих. №11538/10/10-13-11-02-10.
Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області включити відомості з поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "АНІКА" податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2015 року, доповнення та додатків до цієї декларації, до облікових даних щодо цього товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України.
Стягнуто судовий збір у розмірі 2 756 (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) грн. 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АНІКА" за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області
У решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аніка" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аніка» зареєстроване як юридична особа 18 серпня 2004 року, як платник податків, зборів та обов'язкових платежів перебуває на податковому обліку в податковому органі.
Позивач 09 жовтня 2015 року подав до ДПІ податкову декларацію з ПДВ за звітний період календарний місяць вересень 2015 року з додатками №2, 3, 4 та 5 та доповненнями до податкової декларації з ПДІВ за вересень 2015 року.
ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області листом від 09 жовтня 2015 року №11538/10/10-13-11-02-10 "Про відмову у прийнятті податкової звітності" повідомила позивача про те, що податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2015 року разом із додатками до неї визнані не прийнятими (не вважаються податковою звітністю) у зв'язку з порушенням вимог п. 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, яким визначено, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Вважаючи прийняте ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області рішення протиправним, позивач оскаржив його в адміністративному порядку.
Рішенням ГУ ДФС у Київській області про результати розгляду скарги від 14 грудня 2015 року №3258/10/10-36-11-01-10 рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області 09 жовтня 2015 року №11538/10/10-13-11-02-10 "Про відмову у прийнятті податкової звітності" залишено без змін, а скаргу позивача залишено без задоволення.
Позивач оскаржив спірне рішення до Державної фіскальної служби України.
Рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 12 березня 2016 року №5268/6/99-99-11-02-02-15 залишено без змін рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 09 жовтня 2015 року №11538/10/10-13-11-02-10 "Про відмову у прийнятті податкової звітності" та рішення Головного управління ДФС у Київській області від 14 грудня 2015 року №3258/10/10-36-11-01-10, а скаргу позивача залишено без задоволення.
Вважаючи відмову відповідача у прийнятті податкової звітності з ПДВ за вересень 2015 року протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п. 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов'язань. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.
Пунктом 49.3 статті 49 ПК України визначено, що податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:
а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;
б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Підпунктом 49.12.2 пункту 49.12 статті 49 ПК України передбачено, що у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації платник податків має право оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.
Судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ "Аніка" 09 жовтня 2015 року поштою було направлено до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДВС і Київській області податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2015 року.
Відповідно до п. 49.4. статті 49 ПК України податкова звітність з податку на додану вартість подається до контролюючого органу всіма платниками в електронній формі з дотриманням умов щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
З аналізу листа ДПІ вбачається, що на думку контролюючого органу, подана позивачем декларація не може вважатися податковою звітністю, оскільки подана з порушенням податкового законодавства, тобто не в електронному вигляді.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такою позицією податкової інспекції з огляду на таке.
Пунктом 49.8 статті 49 ПК України визначено, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Тобто, податковий орган не має права не прийняти фактично отриману декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених пунктом 49.3 статті 49 Податкового кодексу України.
Відтак, судом вірно не прийнято до уваги доводи відповідачів про те, що у зв'язку з внесенням змін до Податкового кодексу України з 01 січня 2015 року до подачі декларацій з податку на додану вартість ТОВ «Аніка» має застосовуватись виключно п. 49.4 статті 49 ПК України, а не п. 49.3 статті 49 ПК України, оскільки норми п. 49.3 статті 49 ПК України не було скасовано.
Крім того, згідно п. 56.21 статті 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
При цьому, відповідно до п.п. 48.5.1 статті 48 ПК України достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.
Таким чином, не подання податкової звітності в електронній формі не є порушенням п. 48.3 та п. 48.4 статті 48 ПК України.
Відтак, податкова звітність, подана засобами поштового зв'язку, не може бути причиною для відмови в реєстрації такої податкової декларації.
З огляду на викладене, відмова ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2015 року з підстав невідповідності поданої податкової звітності нормам п. 49.4 статті 49 ПК України є протиправною, тому відповідне рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 49.13 статті 49 ПК України, у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.
Відтак, задоволення судом позовних вимог щодо визнання протиправною відмови прийняти податкову декларацію означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі пункту 49.13 статті 49 ПК України. Отже, обов'язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином, а його порушені права цілком відновленими.
Оскільки, судом було встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом у прийнятті декларацій з ПДВ за вересень 2015 року, суд дійшов висновку, що така податкова декларація з додатками до неї вважається поданою у момент її фактичного отримання ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області.
Як вже було зазначено вище, позивач оскаржив рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 09 жовтня 2015 року №11538/10/10-13-11-02-10 в адміністративному порядку. Проте, скарга була залишена без задоволення.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, оскаржуючи рішення ГУ ДФС у Київській області та ДФС України про результати розгляду скарг, ТОВ «Аніка» фактично не погоджується зі змістом даних рішень по суті та з результатами розгляду скарг.
Позивач, зокрема, на обґрунтування протиправності оскаржуваних рішень ГУ ДФС у Київській області та ДФС України про результати розгляду скарг, посилається на їх невмотивованість та необґрунтованість, оскільки вважає, що скарги мали бути задоволені.
Відповідно до пункту 56.18 статті 56 ПК України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.
Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Проте, суд не наділений правом оцінювати повноту дослідження контролюючим органом обставин, викладених платником податків у скарзі на рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області про відмову у прийнятті податкової звітності.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження ГУ ДФС у Київській області та ДФС України щодо прийняття рішень за результатами розгляду скарг платника податків є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноважених органів.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Отже, суд не може оцінювати повноту розгляду ГУ ДФС у Київській області та ДФС України скарг позивача та вмотивованість і обґрунтованість рішень про результати їх розгляду.
Слід наголосити на тому, що наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача. У разі незгоди з діями чи рішенням контролюючого органу вимога щодо скасування рішення про результати розгляду скарги не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача.
Вказане рішення, прийняте за результатами вирішення податкового спору у порядку досудового врегулювання, не покладає на платника податків будь-якого обов'язку. Відповідно, не порушує жодних його прав.
Аналогічна правова позиція викладена в судових рішеннях Вищого адміністративного суду України від 27 жовтня 2014 року №К/9991/59435/12, від 27 жовтня 2014 року №К/800/281/14, 27 жовтня 2014 року №К/800/60766/13.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДФС у Київській області від 14 грудня 2015 року вих.№32558/10/10-36-11-01-10 про результати розгляду скарги; визнання протиправним та скасування рішення ДФС України від 12 березня 2016 року про результати розгляду скарги є необґрунтованими та не відповідають нормам права.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи або неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Враховуючи зазначене, правомірним є рішення суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову частково.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.
Головуючий суддя
Судді Головуючий суддя Файдюк В.В.
Судді: Мєзєнцев Є.І.
Чаку Є.В.