03 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
Головуючого - судді ОСОБА_1
Суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
при секретарі ОСОБА_4
за участю: представників позивача - ОСОБА_5, ОСОБА_6 та представника відповідача - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 - ОСОБА_7 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року
У справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про визнання договору недійсним, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, -
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року позов задоволено частково. /а.с. 127-128/
№ справи 753/9067/15-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/5768 /2016
Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_10
Доповідач у суді апеляційної інстанції: ОСОБА_1
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_8 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу на рішення суду посилаючись на його незаконність та необґрунтованість. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що у п. 1 попереднього договору від 03.10.2014 р. зобов'язання з продажу квартири вказано строком не пізніше 03.10.2016 р., та те, що ОСОБА_8 19.06.2013 р. були отримані містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від управління містобудування та архітектури Броварської міської ради Київської області, видача будь-яких дозвільних документів до повноважень управління не входить. Також зазначив, що на даний час житловий будинок фактично побудований та в найближчі місяці буде введений в експлуатацію, тому жодного обману, який позивачем до того ж не доведений, щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні попереднього договору не було, у зв'язку з чим не підлягає задоволенню вимога про визнання вказаного договору недійсним як такого, що вчинений під впливом обману. Також зазначив, що в частині стягнення збитків, судом першої інстанції не враховано, що штрафні санкції напряму передбачені п. 12 попереднього договору - повернення забезпечувального та інших платежів та штраф у розмірі 1500 грн., з чим ОСОБА_9 погодилась, а в разі недійсності правочину застосуванню підлягає ч. 2 ст. 216 ЦК України щодо зобов'язання повернення одержаного на виконання цього правочину. В частині стягнення моральної шкоди, зазначив, що судом першої інстанції не було з'ясовано наявність такої шкоди, факту заподіяння моральних чи фізичних страждань, протиправність діяння її заподіювача та наявність причинно-наслідкового зв'язку. Додатково зазначив, що позивачем не виконано умови попереднього договору в частині внесення грошових коштів, наявна заборгованість у розмірі 24 225 грн., а платежів сплачено на суму 29 000, 00 грн. з 114 000, 00 грн., у зв'язку з чим вона фактично виявила свою відмову від укладення основного договору у зв'язку з чим попередній договір підлягає розірвання у зв'язку з порушенням його умов. З урахуванням викладеного в апеляційній скарзі просив рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, представників, які з'явились у судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що 03.10.2014 року сторони уклали попередній договір, за умовами якого відповідач зобов'язався в строк до 26.08.205 року збудувати та здати в експлуатацію будинок № 45 по вул. Княжицькій в м. Бровари, а позивач зобов'язалась придбати за 228 000 грн. у відповідача квартиру № 10 загальною площею 38 кв.м. або укласти договір купівлі-продажу майнових прав на вказану квартиру, п. 3 Договору.
До підписання договору позивач передала відповідачу забезпечувальний платіж в сумі 114000 грн. Решту суми зобов'язується вносити рівними частинами щомісяця протягом двадцяти чотирьох місяців по 4750 грн., п. 6 Договору.
Частково задовольняючи позовні вимоги та визнаючи вказаний попередній договір недійсним, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідно до наданих доказів, в порядку ст.60 ЦПК України , та вимог ч. 1 ст. 230 ЦК України, правочин визнається недійсним, якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення \ч.1 ст. 229 ЦК України.
Укладаючи попередній договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_9, відповідач ввів останню в оману, щодо цільового призначення земельної ділянки, на якій будується будинок, а саме - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд \присадибна ділянка для будівництва індивідуального житлового будинку, а не будівництво багатоквартирного будинку. Крім того управлінням містобудування та архітектури Броварської міської ради надані містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво індивідуального житлового будинку по вул.. Кніжицька, 45 від 19.06.2013 р. № 41, а не на будівництво багатоквартирного житлового будинку. \а.с. 29-30\ Відповідно до п. 13 містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, виданої управлінням містобудування та архітектури Броварської міської Ради Київської області 19.06.2013 року , основні вимоги - проведення будівництва індивідуального житлового будинку без зміни цільового призначення земельної ділянки та функціонального використання об»єкту містобудування.
Відповідно до Декларації про початок виконання будівельних робіт, за адресою вул.. Княжицька, 45 в м. Бровари Київської області, проектна документація розроблена для будівництва індивідуального житлового будинку. За основними показниками об'єкта будівництва у житловому будинку передбачена одна восьмикімнатна квартира, загальною площею 1387,68 кв.м., житловою 663, 66 кв.м. \а.с. 156-158\ Відповідач же зобов'язувався продати позивачу квартиру № 10, загальною площею 38\тридцять вісім кв.м. \а.с. 16\
Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману, щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому і підстави для їх задоволення відсутні.
В частині доводів апеляційної скарги, щодо безпідставного стягнення , відповідно до ч. 2 ст. 230 ЦК України збитків, в подвійному розмірі, то в цій частині вимоги підлягають до задоволення частково, з наступних підстав.
Пунктом 4 Попереднього договору сторони встановили, що забезпечувальний платіж не є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання, які передбачені ст. 546 ЦК України, тобто не є завдатком, неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підлягає до застосування ч. 1 ст. 216 ЦК України, де у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а не ч. 2 ст. 230 ЦК України, оскільки сторони самі визначили правову природу забезпечувального платежу.
Відповідно до доказів та пояснень сторін, на час підписання договору позивач сплатила відповідачу - 143000 гривень, а останній повернув у вересні-жовтні 2015 року 14 250 грн. \а.с. 97\, тому до стягнення з відповідача підлягає 128 750 \сто двадцять вісім тисяч сімсот п'ятдесят \ гривень.
Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині стягнення збитків, відшкодування моральної шкоди та судового збору підлягає до скасування, та постановлення в цій частині нового рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 128 750 \сто двадцять вісім тисяч сімсот п'ятдесят \ гривень коштів, які вона сплатила відповідачу за договором, який визнано недійсним.
У задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди відмовити, та відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1287 грн. 50 коп.
Керуючись ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 230 ЦК України, ст.ст. 88, 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 - ОСОБА_7 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року в частині - стягнення збитків, відшкодування моральної шкоди та судового збору, скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 128 750 \сто двадцять вісім тисяч сімсот п'ятдесят \ гривень сплачених грошових коштів, та судовий збір у розмірі 1287,50 гривень
У відшкодуванні моральної шкоди відмовити.
В іншій частині, а саме визнання попереднього договору недійсним - рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Судді: