Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" жовтня 2016 р.Справа № 922/2562/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання Деньковичу А.Й.
розглянувши справу
за позовом Публічне акціонерне товариство "НАК "Нафтогаз України" м. Київ
до Публічне Акціонерне товариство "Харківміськгаз", м. Харків
про стягнення 10285231,99 грн.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_2 за довіреністю №14-137 від 13.05.2014
відповідача - ОСОБА_3 за довіреністю №03/1710 від 01.08.2016 (після перерви не з'явився)
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз" в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 6 634386,36грн., пеню у розмірі 2 934026,54 грн., суму на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 507097,02 грн. та три відсотки річних у розмірі 209722,07 грн., загалом 10 285 231,99 грн.
В обґрунтування своїх вимог, позивач вказує на те, що відповідач не виконав свої обов'язки щодо повної та своєчасної оплати природного газу, який було поставлено йому згідно договору №13-183-ВТВ від 04.01.2013.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. №27434 від 18.08.2016) в якому проти позовних вимог заперечує в повному обсязі.
Представник позивача, заявив клопотання (вх. №30428 від 15.09.2016) в якому просить суд долучити до матеріалів справи додаткові докази, а також, відкласти розгляд справи.
Розгляд справи було відкладено на 27 вересня 2016 року.
Позивачем 27 вересня 2016 року було надано до суду клопотання (вх. №31849 від 27.09.2016) про відкладення розгляду справи та продовження строків розгляду спору та клопотання (вх. №112 від 27.09.16) в якому він просить суд здійснювати розгляд справи №922/2562/16 колегіально.
Для вирішення клопотання позивача, в судовому засіданні, яке розпочалося 27 вересня 2016 року було оголошено перерву до 03 жовтня 2016 року.
Ухвалою суду від 30 вересня 2016 року в задоволенні клопотання позивача про колегіальний розгляд справи було відмовлено.
Представник відповідача в судове засідання 03 жовтня 2016 року після перерви не з'явився.
Норми ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в судові засідання з'являлися повноважні представники сторін які надавали письмові пояснення та заперечення, докази на підтвердження власних правових позицій, внаслідок чого у суду відсутні підстави для продовження строків вирішення спору та відкладення розгляду справи, а тому, справа може бути розглянута за результатами повного та всебічного розгляду спору.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
04 січня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Продавець, позивач по справі) та Публічним акціонерним товариство «Харківміськгаз» (Покупець, відповідач по справі) було укладено договір №13-183-ВТВ купівлі-продажу природного газу (Договір).
Відповідно до п.1.1 Договору Продавець зобов'язався поставити Покупцеві імпортований природний газ, виключно для виробничо - технологічних витрат та нормованих втрат Покупця, а Покупець зобов'язався прийняти та оплачувати газ на умовах цього Договору.
На виконання п. 1.1 Договору Позивач поставив протягом січня 2013 - грудень 2015 року, а Відповідач прийняв природний газ на загальну суму 329 758 021,61 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу, копії яких було надано позивачем до матеріалів справи.
Як вказує позивач, відповідач не здійснив повної та своєчасної оплати за спожитий природний газ, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію обставинам спору, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Предметом позовних вимог є стягнення основного боргу в сумі 6 634 386,36 грн., пені в сумі 2 934 026,54грн. за зобов'язаннями листопада-грудня 2015р., 3% річних в сумі 209 722,07грн., інфляційних - 507 097,02грн. за надані послуги з постачання природного газу по договору №13-183-ВТВ від 04.01.201Зр.
Згідно п. 6.1 Договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання передачі. За час дії договору до нього було підписана низка додаткових угод.
22.12.2014р. сторони підписали Додаткову угоду №11 до договору №13-183-ВТВ від 04.01.2013р., якою було змінено порядок та умови проведення розрахунків, а саме:
Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2 Договору.
Остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється Покупцем після отримання повних розрахунків за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими Продавцю в попередньому місяці, відповідно до договорів на розподіл природного газу, укладеними між Продавцем і Покупцем.
У разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки природного газу за цим договором Продавець повністю розрахувався за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими Продавцю в попередньому місяці, остаточний розрахунок за використаний природний газ здійснюється Покупцем на підставі акту приймання передачі до 20 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
У будь якому випадку остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється Покупцем не пізніше 20 числа місяця наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині поставки газу.
Також була змінена ст. 11 Договору «Строк дії Договору» -
«Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склались між Сторонами з 01.01.13р. і діє в частині реалізації газу до 31.12.15р., а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2016р. по справі №922/5376/15 вимоги ПАТ «Харківміськгаз» були задоволені в повному обсязі, а саме внесені зміни до договору купівлі - продажу природного газу від 04.01.2013ор. №13-183- ВТВ, укладеного між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Харківміськгаз» та викладено в новій редакції:
Пункт 6.1 статті 6 «Порядок та умови проведення розрахунків»
Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2 Договору.
Остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється Покупцем після отримання повних розрахунків за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими Продавцю в попередньому місяці, відповідно до договорів на розподіл природного газу, укладеними між Продавцем і Покупцем.
У разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки природного газу за цим договором Продавець повністю розрахувався за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими Продавцю в попередньому місяці, остаточний розрахунок за використаний природний газ здійснюється Покупцем на підставі акту приймання передачі до 20 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
У будь якому випадку остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється Покупцем не пізніше 01.07.2017 року.
Статтю 11 Договору «Строк дії Договору», а саме
"Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склались між Сторонами з 04.01.13 р. і діє в частині реалізації газу до 31.12.15р., а в частині проведення розрахунків за газ - до 01.07.2017р.".
Відповідно до ч. 1 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
Згідно з положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ч. 5 цієї статті у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Згідно зі ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, які кореспондуються із способами цивільного захисту, зазначеними у статті 16 Цивільного кодексу України, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку. Разом з цим, під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Підставу позову становлять фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Позивачем в позові чітко встановлено його підставу - укладення між сторонами Договору від 04.01.2013р. № 13-183-ВТВ та несвоєчасне виконання Відповідачем умов саме вказаного договору.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як було зазначено вище, Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 по справі №922/5376/15 було припинено попереднє зобов'язання за п. 6.1 ст. 6 договору в попередній редакції (додаткова угода №11 до Договору) новою редакцією, змінивши порядок розрахунків, а саме остаточний розрахунок за надані послуги з постачання природного газу по спірному Договору ПАТ «Харківміськгаз» повинно провести до 01.07.2017 року.
Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
У відповідності до п. 2.5. Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наприклад, чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевезення вантажу, встановлено перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу. Отже, ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, враховуючи пояснення сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно п. 4, 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13 р. № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має виходити, зокрема, з такого. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача.
Таким чином, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 4, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 10.10.2016 р.
Суддя ОСОБА_1