Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" жовтня 2016 р.Справа № 922/2374/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
при секретарі судового засідання Малихіній М.П.
розглянувши справу
за позовом Комунального підприємства "Теплопостачання міста ОСОБА_1", м. Одеса 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну фінансову інспекцію в Одеській області, м. Одеса
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід-Теплоремонт", м. Харків
простягнення коштів
за участю предстанвиків сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
від 3-ої особи: не з'явився.
Комунальне підприємство "Теплопостачання міста ОСОБА_1" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід-Теплоремонт" (відповідач) про стягнення матеріальних збитків у розмірі 232 584, 02 грн. та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані проведенням Державною фінансовою інспекцією в Одеській області ревізії фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.07.2014 року по 31.07.2015 року, у зв'язку із чим складено акт від 05.11.2015 року № 810/16-20 у якому відображено порушення з боку відповідача, що призвели за завдання матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 232 584, 02 грн.
Ухвалою суду від 19.07.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 01.08.2016 року та залучено до участі у справі у якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну фінансову інспекцію в Одеській області.
У межах строків визначених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.
У судовому засіданні 01.09.2016 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи.
01.08.2016 року 3-я особа через канцелярію суду надала пояснення вх. № 25063 у яких просить суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
01.08.2016 року позивач через канцелярію суду надав довідку вх. № 25066 у якій зазначає, що у провадженнях господарських судів України або інших компетентних органах відсутні справи, пов'язані із розглядом позовних вимог позивача про стягнення із відповідача збитків за договором від 25.10.2011 року № ТМО-361/11 у розмірі 232 584, 02 грн. Також вказує, що раніше справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав у судах не розглядались.
02.08.2016 року позивач через канцелярію суду надав клопотання вх. № 25527 у якому просить суд постановити ухвалу про зупинення провадження у справі № 922/2374/16 до вирішення справи по суті та набрання чинності рішенням у справі № 820/3047/16.
08.08.2016 року 3-я особа через канцелярію суду надала пояснення вх. № 26034 у яких просить суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі із підстав викладених у наданих до суду поясненнях.
22.08.2016 року позивач через канцелярію суду надав додаткові пояснення вх. № 27726 у справі № 922/2374/16.
01.09.2016 року відповідач через канцелярію суду надав відзив вх. № 28568 на позовну заяву у якому просить суд відмовити у позові у повному обсязі.
05.09.2016 року 3-я особа через канцелярію суду надала заяву вх. № 28890 у якій просить суд долучити до матіралів справи обґрунтовані розрахунки щодо заявленої до стягнення суми збитків у розмірі 232 584, 02 грн. за актом № 810-16/20 від 05.11.2015 року.
28.09.2016 року позивач через канцелярію суду надав клопотання (факсограма) вх. № 32043 про зупинення провадження у справі у якому просить суд зупинити провадження у справі № 922/2374/16 до вирішення пов'язаної із нею адміністративної справи № 820/3047/16 про визнання дій незаконними. Також просить суд розглянути дане клопотання у судовому засіданні 03.10.2016 року за відсутності представника позивача. Дане клопотання надійшло 03.10.2016 року до суду за вх. № 32318 в оригіналі.
29.09.2016 року 3-я особа через канцелярію суду надала клопотання (факсограма) вх. № 32118 про зупинення провадження у справі у якому просить суд зупинити провадження у справі № 922/2374/16 до вирішення пов'язаної із нею адміністративної справи № 820/3047/16 про визнання дій незаконними. Також просить суд розглянути дане клопотання у судовому засіданні 03.10.2016 року за відсутності представника позивача.
Судом задоволено клопотання позивача вх. № 32043 від 28.09.2016 року та 3-ї особи вх. № 32118 від 29.09.2016 року у частині розгляду клопотань за відсутності представника позивача.
Щодо заявлених позивачем клопотань вх. № 25527 від 02.08.2016 року та вх. № 32043 від 28.09.2016 року та 3-ї особи вх. № 32118 від 29.09.2016 року до вирішення пов'язаної із нею адміністративної справи № 820/3047/16 про визнання дій незаконними, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі у разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядалися іншим судом.
Відповідно до пункту 3.16. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року, роз'яснено, що пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини 2-4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України).
В обґрунтування наданих клопотань позивач та 3-я особа зазначають, що прийняття рішення судом у справі № 820/3047/16 щодо оскарження неправомірних дій та спростування відомостей, викладених у акті № 810/16-20 від 05.11.2015 року має визначальне значення для вирішення даного господарського спору в рамках справи № 922/2374/16, а від так існує об'єктивна необхідність зупинення справи № 922/2374/16 да набрання законної сили рішенням в адміністративній справі № 820/3047/16.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів в обґрунтування заявленої заяви щодо пов'язаності справ.
Суд зазначає, що пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.
Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: - невідповідності; - обмеженості предметом позову; - неможливості розгляду тотожної справи; - певної черговості розгляду вимог.
Проте, додані позивачем та 3-ю особою до клопотань документи не містять доказів, які б свідчили про пов'язаність справ та неможливість розгляду справи № 922/2374/16 до вирішення справи № 820/3047/16/16.
Суд дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що вище заявлені клопотання позивача та 3-ї особи не підлягають задоволенню.
Суд звертає увагу відповідача на те, що зупинення провадження у справі передбачене статтею 79 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком суду.
Також суд, враховуючи вищевикладене в сукупності та з огляду на те, що усі заявлені клопотання представників позивача та 3-ї особи були фактично направленні на затягування судового процесу, враховуючи повну необґрунтованість зазначених клопотань, які фактично є спробою представника відповідача затягнути вирішення даного спору та є зловживанням останнім своїми процесуальними правами що суперечить зокрема вимогам статті 22 Господарського процесуального кодексу України, оскільки сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повару до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, а також подача позивачем вищезазначених клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, що суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Представник позивача у призначене судове засідання не з'явився, витребувані судом документи не надав, про причину неявки на час розгляду справи суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали суду, яке долучено до матеріалів справи.
Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився, витребувані судом документи не надав, про причину неявки на час розгляду справи суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали суду, яке долучено до матеріалів справи.
Представник 3-ї особи у призначене судове засідання не з'явився, витребувані судом документи не надав, про причину неявки на час розгляду справи суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали суду, яке долучено до матеріалів справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Ухвалами господарського суду Харківської області від 19.07.2016 року; 01.08.2016 року; 30.08.2016 року; 01.09.2016 року та 19.09.2016 року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи викладене, а також достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частиною 3 статті 129 Конституції України, статті 4-3 та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.
Таким чином, за висновками суду, в матеріалах господарської справи № 922/2374/16 достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення.
Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 03.10.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 25.10.2011 року між Комунальним підприємством "Таплопостачання міста ОСОБА_1" (далі позивач, замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Схід-Теплоремонт", (далі-відповідач, виконавець) було укладено договір № ТГО-361/11 (т. 1, а.с. 20-21).
Відповідно до пункту 11.1, договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами та діє до 31.12. 2011 року а в частині розрахунків - до повного їх закінчення.
Пунктом 1.1. договору сторони погодили, що виконавець за даним договором переймає на себе зобов'язання по виконанню робіт: "Роботи з проектування, монтажу та пуско-налагоджування вузлів обліку теплової енергії на об'єктах Комунального підприємства "Таплопостачання міста ОСОБА_1", в м. Одеса, в обумовлений даним договором строк, а замовник зобов'язується прийняти і оплачувати належним чином виконані роботи, в порядку та на умовах даного договору.
Відповідно до пункту 3.1. договору, ціна цього договору становить 8 869 192, 63 грн. у тому числі ПДВ 20 відсотків.
Термін та дата початку виконання робіт, за даним договором, встановлюється згідно з графіком виконання робіт, який є невід'ємною частиною цього договору (пункт 5.1. договору).
Державною фінансовою інспекцією України за період з 06.08.2016 року по 29.10.2015 року було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.07.2014 року по 31.07.2015 року, за результатами якої складено акт № 810/16-20 від 05.11.2015 року.
Відповідно до акту про результати ревізії фінансово-господарської діяльності позивача зокрема, було також встановлено безпідставне завищення вартості виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Схід-Теплоремонт" проектних робіт за договором №ТГО-361/11 від 25.10.2011 року на загальну суму 477 179,81 грн., що призвело до матеріальної шкоди (збитків) позивача на суму 232 584,02 грн.
Як зазначає позивач, зазначені у акті Державною фінансовою інспекцією в Одеській області порушення відбулися у зв'язку з тим, що відповідачем при складанні договірної ціни в порушення вимог "Правил визначення вартості проектно-вишукувальних робіт та експертизи проектної документації на будівництво" ДСТУ БД. 1.1-7:2013 (прийнятих наказом Мінрегіонбуду № 374 від 08.08.2013 року) були невірно застосовані норми та розцінки, які б відповідали роботам, що фактично планувалися. Так, зокрема, ревізійна група Державної фінансової інспекції в Одеській області, яка склала акт № 810/16-20 від 05.11.2015 року, зазначає, що відповідно до пункту 4.4 ДСТУ БД. 1.1-7:2013 при застосуванні проекту повторного використання, в залежності від обсягу перепроектування, вартість проектних робіт обчислюється від вартості проектування такого об'єкта в одну стадію "Робочий проект" у таких розмірах: до 15% - для окремого будинку, будівлі, споруди без перепроектування наземної частини; від 15% до 25% - в особливих обґрунтованих випадках (складні гідрогеологічні умови, рельєфність території тощо); до 50% - при перепроектуванні наземної частини будинку, будівлі, споруди, але при збереженні основних архітектурно-планувальних і конструктивних рішень.
09.12.2015 року Держаною фінансовою інспекцією в Одеській області направлено позивачеві вимогу № 15-06-23-14/11499 щодо усунення порушень законодавства що відображені в акті ревізії від 05.11.2015 року за № 810/16-20 (т. 1, а.с. 27).
За твердженнями позивача вищезазначену вимогу Держаної фінансової інспекції в Одеській області отримано 21.12.2015 року № 01-10-1501 (т. 1, а.с. 27).
23.12.2015 року позивачем на адресу відповідача з метою досудового врегулювання спору направлено претензію № 02/01-01-856 щодо сплати надмірно виплачених коштів у розмірі 232 584, 02 грн. (т. 1, а.с. 30).
03.03.2016 року відповідачем було надано відповідь № 01/10-781 у якій відповідач відмовив позивачу у задоволенні вимог претензії та вважає пред'явлений акт звіряння необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню (т. 1, а.с. 31).
Оскільки відповідач грошові кошти не повернув, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід-Теплоремонт" суми матеріальних збитків у розмірі 232 584, 02 грн. на підставі статті 224 Господарського кодексу України.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до приписів статей 837, 843, 845 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо фактичні витрати підрядника виявилися меншими від тих, які передбачалися при визначенні ціни (кошторису), підрядник має право на оплату роботи за ціною, встановленою договором підряду, якщо замовник не доведе, що отримане підрядником заощадження зумовило погіршення якості роботи.
Статтею 632 Цивільного кодексу України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пунктів 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно пунктів 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Відповідно до частин 1-3 статті 844 Цивільного кодексу України ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін.
Статтею 853 Цивільного кодексу України встановлено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Згідно з частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем вищезазначені виконані роботи прийняти та підписані без жодних заперечень та зауважень.
Отже, сторонами зобов'язання за договором № ТГП-361/11 від 25.10.20111 року виконані, прийняті та оплачені за цінами, узгодженими сторонами у повному обсязі.
В матеріалах справи відсутні заперечення позивача що послуги, передбачені договором, були надані відповідачем не у повному обсязі і не у встановлені строки, також у матеріалах справи відсутні претензії позивача щодо обсягу і якості виконаних робіт та повністю здійснено розрахунок вартості наданих послуг, яка була визначена сторонами. Також сторонами у справі не було надано вищезазначених заперечень.
В матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним договорів в частині визначення ціни із підстав її завищення, чи про внесення відповідних зміни. Позивачем також не надано доказів на підтвердження перевищення кошторису.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Позивач, просить стягнути із відповідача матеріальні збитки, а саме суму у розмірі 232584,02 грн. вартості завищення виконаних робіт.
В обґрунтування позивач посилається на проведення Державною фінансовою інспекцією України ревізії фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.07.2014 року по 31.07.2015 року, у зв'язку із чим було складено акт від 05.11.2015 року № 810/16-20 у якому відображено про порушення з боку відповідача, що призвели за завдання позивачеві матеріальної шкоди (збитків) на вищезазначену суму.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України. Відповідно до її положень майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
У роз'ясненні Вищого господарського суду України N 02-5/215 від 01.04.94 року "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" зазначається, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків (відшкодування шкоди), господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.
Відповідно до частини 1 пункту 8 статті 16 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.
Згідно частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками відповідно до пункту 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.
Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.
Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.
Відповідно до частини 1 статті 22, частини 1 статті 623 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.
Згідно частини 1 та 2 статті 226 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів запобігання збитків та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.
Вимоги про стягнення збитків можуть бути задоволені лише у випадку якщо буде доведено кожний з елементів складу правопорушення. Недоведення хоч би одного з них виключає можливість задоволення вимоги про стягнення збитків.
Відповідно до статті 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору і її зміна у відповідності до частини 3 статті 632 Цивільного кодексу України, після виконання договору не допускається. Про зменшення ціни роботи, в разі встановлення відступів від умов договору, сторонами має бути досягнута згода або спір з цього приводу може бути вирішеним у встановленому законом порядку.
Як вбачається із матеріалів справи, сторони виконали умови вищезазначених договорів, належним чином, без жодних претензій та зауважень. Вищезазначене не заперечується сторонами.
Згідно з пунктом 3 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 550 від 20.04.2006 року (із змін. і доп.), акт ревізії - це документ, який складається посадовими особами контролюючого органу, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.
Відповідно до пункту 50 вказаного Порядку за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, в тому числі, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.
Статтею 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» № 2939-XII від 26.01.1993 року (із змін. і доп.) окрім іншого передбачено, що законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єкту, що ревізується.
Довідка контрольно-ревізійного управління чи акт перевірки може бути підставою для вчинення відповідних процесуальних дій посадовими особами (зокрема - пред'явлення відповідного позову до суду), однак це не позбавляє відповідну особу процесуального обов'язку доводити свої вимоги належними та допустимими доказами.
Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати.
У той же час виявлення вказаних порушень може бути підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством порядку.
Обґрунтовуючи свої доводи, позивач зазначає, що через неправомірне завищення вартості робіт, що було виявлено під час здійснення перевірки Державною фінансовою інспекцією, у відповідача виникло зобов'язання відшкодувати позивачеві суму матеріальних збитків у розмірі 232 584, 02 грн.
Таким чином, посилання позивача на виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати. Отже, складений державною фінансовою інспекцією України акт ревізії від 05.11.2015 року № 810/16-20 не може слугувати безумовним доказом на підтвердження вищезазначених порушень.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що акт ревізії не може бути належним доказом порушення відповідачем зобов'язань за договором та спричинення збитків позивачеві, оскільки він не є ані первинним документом, ані експертним висновком, в розумінні статей 42 Господарського процесуального кодексу України, який би на підставі проведених досліджень встановлював достеменні факти завищення вартості робіт та порушення ДБН, а тому не є підставою для притягнення відповідача до відповідальності. Тому суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено факту понесення ним додаткових, не передбачених договором витрат із вини відповідача та не доведено завдання збитків протиправними діями відповідача.
З огляду на вищевикладене, дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені докази, суд вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, господарський суд, всебічно повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи та подані сторонами докази, дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача щодо стягнення матеріальних збитків у сумі 232 584, 02 грн. не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено, жодного з елементів складу правопорушення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати по сплаті судового збору покладаються в даному разі на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 10.10.2016 р.
Суддя ОСОБА_1