Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" жовтня 2016 р.Справа № 922/2763/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання Денькович А.Й.
розглянувши справу
за позовом Комунального підприємства "Харківводоканал", м. Харків 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Харківська міська рада Харківської області, м. Харків
до Акціонерної компанії "Харківобленерго" м. Харків
про зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 за довіреністю №209/810/15 від 19.11.2015
відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю №01-16юр/3210 від 25.04.2016, ОСОБА_3 за довіреністю №01-16юр/3600 від 10.05.2016
третьої особи - не з'явився
17 серпня 2016 року Комунальне підприємство "Харківводоканал" (позивач по справі) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерної компанії "Харківобленерго" (відповідач по справі) в якому просить суд зобов'язати відповідача вчинити певні дії, а саме, погодити дії з обмеження або припинення електропостачання об'єктів системи централізованого водопостачання та водовідведення КП “Харківводоканал” з підстав зазначених в повідомленні про відключення від 04.08.2016 № 357 з Харківською міською радою на виконання повноважень з забезпечення реалізації вимог техногенної та пожежної безпеки на суб'єктах господарювання, що належать до сфери їх управління, які можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.
Ухвалою суду від 18 серпня 2016 року було порушено провадження по справі призначено розгляд справи на 06 вересня 2016 року та залучено до участі у справі у якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Харківську міську раду Харківської області.
Також, до позовної заяви КП “Харківводоканал” було подано заяву про забезпечення позову в якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову до відповідача шляхом тимчасової заборони АК “Харківобленерго” до вирішення справи по суті вчиняти дії по припиненню, обмеженню енергопостачання усіх об'єктів КП “Харківводоканал”. Ухвалою суду від 19 серпня 2016 року було задоволено заяву позивача про забезпечення позову.
19 серпня 2016 року від позивача надійшла уточнена заява про вжиття заходів забезпечення позову (вх. №27548), в задоволенні якої було відмовлено ухвалою суду від 06 вересня 2016 року.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. №28976 від 05.09.2016) в якому проти позову заперечує в повному обсязі, просить суд відмовити в його задоволенні. Вказаний відзив було досліджено судом та долучено до матеріалів справи з доданими до нього документами.
Третьою особою були надані до суду пояснення щодо обставин справи (вх. №28985 від 05.09.2016) відповідно до яких Харківська міська рада вимоги позивача підтримує в повному обсязі. Вказані пояснення було досліджено судом та долучено до матеріалів справи з доданими до них документами.
Крім того, позивач звернувся до суду з заявою про уточнення позовних вимог (вх. №29013 від 05.09.2016) відповідно до якої просить суд зобов'язати АК “Харківобленерго” вчинити певні дії, а саме, погодити дії з обмеження або припинення електропостачання об'єктів системи централізованого водопостачання та водовідведення КП “Харківводоканал” з підстав зазначених в повідомленні про відключення від 04.08.2016 № 357 з Харківською міською радою на виконання повноважень з забезпечення реалізації вимог техногенної та пожежної безпеки на суб'єктах господарювання, що належать до сфери їх управління, які можуть створити реальну загрозу виникнення аварії, зобов'язати поновити електропостачання відключеним об'єктам КП “Харківводоканал”.
Вказані уточнення були прийняті судом ухвалою від 06 вересня 2016 року, у зв'язку з чим, суд продовжив розгляд справи з їх урахуванням.
13 вересня 2016 року позивачем були надані до суду додаткові пояснення (вх. №30181) по справі щодо відключених від електропостачання об'єктів, які були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. №30394 від 15.09.2016) в якому вказує, що заперечує проти позову.
Від позивача надійшло клопотання (вх. №30408 від 15.09.2016) про зупинення провадження по справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи №922/470/16, яка розглядається господарським судом Харківської області.
Також, позивачем надані заперечення на відзив відповідача (вх. №31790 від 27.09.2016) які були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
В судовому засіданні, яке розпочалося 27 вересня 2016 року було оголошено перерву до 03 жовтня 2016 року.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився.
Розглянувши клопотання позивача (вх. №30408 від 15.09.2016) про зупинення провадження по справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи №922/470/16, суд відмовляє в його задоволенні виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Комунальне підприємство "Харківводоканал" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом 17 серпня 2016 року, таким чином, строк розгляду спору по справі №922/2763/16 спливає 17 жовтня 2016 року.
При цьому, слід враховувати, що розгляд справи неодноразово відкладався, тобто, господарський суд створив сторонам всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, крім того, судом вже було розпочато розгляд справи по суті.
Норми ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
За змістом наведеної норми процесуального права підставою для зупинення провадження у господарській справі є сукупність таких складових як розгляд іншої справи іншим судом, пов'язаність цієї іншої судової справи з даною господарською справою та неможливість розгляду останньої до вирішення судом зазначеної іншої справи.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Неможливість же розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.
Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.
Саме по собі зазначення про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи зазначені вище положення, суд прийшов до висновку, що позивачем не було доведено, що предмет спору у справі №922/470/16, є таким, що унеможливлює розгляд даної справи, надання оцінки зібраним у даній справі доказам в межах позовних вимог і предмета позову, з'ясування та дослідження усіх обставин спору в межах даної справи.
Відтак, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в судові засідання з'являлися повноважні представники сторін та третьої особи, які надавали письмові пояснення та заперечення, докази на підтвердження власних правових позицій, внаслідок чого справа може бути розглянута за результатами повного та всебічного розгляду спору.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову виходячи з наступного.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Аналогічним чином способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання викладені у ст. 20 Господарського кодексу України, якою, зокрема встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
В своїй позовній заяві, з урахуванням уточнень від 05.09.2016, позивач просить суд зобов'язати акціонерну компанію «Харківобленерго» вчинити певні дії, а саме, погодити дії з обмеження або припинення електропостачання об'єктів системи централізованого водопостачання та водовідведення КП «Харківводоканал» з підстав зазначених в повідомленні про відключення від 04.08.2016 № 357 з Харківською міською радою на виконання повноважень з забезпечення реалізації вимог техногенної та пожежної безпеки на суб'єктах господарювання, що належать до сфери їх управління, які можуть створити реальну загрозу виникнення аварії, зобов'язати поновити електропостачання відключеним об'єктам КП «Харківводоканал».
В обґрунтування вимог, позивач зазначає, що АК «Харківобленерго» в своїх діях щодо припинення електропостачання керується виключно Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ від 31.07.1996 р. (далі Правила), дії «Харківобленерго» здійснюються без врахування Кодексу цивільного захисту України та законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та «Про охорону навколишнього природного середовища», які мають вищу юридичну силу за Правила.
Однак, суд не може погодитись з такими висновками позивача, оскільки, якбуло встановлено під час розгляду справи, АК «Харківобленерго» вирішуючи питання щодо припинення постачання електричної енергії Позивачу керується насамперед Цивільним Кодексом України, зокрема 629 цього кодексу щодо обов'язковості виконання сторонами умов договору та ст. 714 цього кодексу щодо обов'язковості передбаченого договором режиму використання електричної енергії.
Таким чином, відповідач виконує положення укладених між позивачем та відповідачем договорів про постачання електричної енергії №1,01 від 03.01.2008 р. та №4 від 07.05.2004 р.
Також, ст. ст. 24, 26 Закону України «Про електроенергетику» передбачено право енергопостачальника на обмеження та припинення енергопостачання боржника та покладають відповідальність за наслідки на споживача.
Відповідно до п. 1.1 Правил, їх дія поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, а п. 7.5. Правил передбачено обов'язок енергопостачальника припинити постачання електроенергії та визначено порядок відключення та перелік випадків у яких воно повинно бути застосованим.
Також, позивач посилається на Кодекс цивільного захисту України та наводить його принципи визначені ст. 7, зокрема принцип відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за дотримання вимог законодавства з питань цивільного захисту. Однак суд вважає, що положення цих норм не можуть бути застосовані до позовних вимог. Так, ст. 6 Кодексу цивільного захисту визначено суб'єктний склад цивільного захисту до якого не належить Відповідач по справі. Щодо одного з принципів здійснення цивільного захисту стосовно відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, звертаємо увагу що повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту визначено ст. 17 Кодексу цивільного захисту. Перелік повноважень визначений зазначеною нормою має 54 пункти, він вичерпаний та жодним чином не стосується узгодження органами виконавчої влади відключень об'єктів водопостачальних організацій.
На відміну від чітких імперативних норм Закону України «Про електроенергетику» та прийнятих на їх виконання «Правил користування електричною енергією», «заборона відключення об'єктів питного водопостачання від системи енергопостачання як об'єктів життєзабезпечення і стратегічного значення», згідно з п. 17 ст. 6 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», є одним із принципів державної політики у сфері питної води та питного водопостачання, а не конкретною вказівкою енергопостачальним компаніям про заборону припинення постачання електроенергії підприємствам водопостачання та водовідведення, які мають заборгованість за спожиту електроенергію.
Сферу дії Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» визначено у ст. 2: дія цього Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води. АК «Харківобленерго», як електропостачальна організація, до цього переліку не належить, і сфера дії закону на неї не поширюється.
Більш того, саме КП «Харківводоканал» (позивач по справі) відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що регулюють зобов'язальні відносини, повинен нести відповідальність перед власними контрагентами - споживачами води та перед державою - за таке ведення господарської діяльності, що призводить до відключення від енергопостачання підприємства питного водопостачання, порушення прав громадян на водопостачання, створення передумов для виникнення епідемій, порушення нормального санітарного стану.
Суд також вважає безпідставним посилання Позивача на ст. 18 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки у цій нормі зазначено, що виробничій контроль за якістю питної води в процесі її добування, обробки та у розподільних мережах здійснюють підприємства водопостачання, яким не є відповідач по справі. Стаття 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» чітко визначає що, місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території в межах своєї компетенції. Перелік повноважень місцевих рад в розумінні даного закону також має вичерпний перелік, який не стосується предмету позову.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» на яку посилається сам Позивач відповідальність за дотримання вимог техногенної, санітарно - епідемілогічної та екологічної безпеки несе КП «Харківводоканал». А статтею 5 зазначеного закону встановлені повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, які мають чіткий та вичерпаний перелік і не стосуються предмету позову.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач посилається на положення про порядок відключення споживачів від джерел енергопостачання затверджене постановою КМУ №705 до якого внесені зміни постановою КМУ №93 від 28.01.2004 р.
Але в п. 2 зазначеної Постанови встановлено, що одночасно про обмеження інформуються місцеві органи державної виконавчої влади. Як вбачається з наданих відповідачем доказів, вказана норма виконується останнім в повному обсязі. При цьому, узгодження або інша форма відповіді на інформування органів державної влади чинним законодавством не передбачена.
Слід зазначити, що пункт 4 Постанови КМУ №705 покладає обов'язок по виконанню комплексу заходів, спрямованих на запобігання травматизму, загибелі тварин, пошкодженню обладнання, негативним екологічним наслідкам на споживача. Енергопостачальна організація, якщо вона виконала передбачені законодавством та договором умови запровадження обмежень або відключення боржника від джерел енергопостачання, не несе відповідальності за можливі у зв'язку з цим наслідки. А відповідно до п. 5 Постанови на керівників підприємств, установ та організацій - споживачів електричної і теплової енергії покладається персональна відповідальність за наслідки, пов'язані з частковим або повним припиненням подачі енергії за несвоєчасну оплату.
Крім того, позивач посилається також на Закон України «Про місцеве самоврядування», однак, суд зазначає, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень наданих органам місцевого самоврядування законом. Отже, будь-які договірні відносини які покладають обов'язок узгодження обмеження або припинення електропостачання між відповідачем та 3-ю особою відсутні.
А відповідно до ст. 10 Закону України «Про електроенергетику» до повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у відносинах із суб'єктами електроенергетики належать: погодження питань розміщення на підпорядкованій їм території об'єктів електроенергетики виходячи з інтересів територіальної громади; участь у розробці комплексних планів постачання енергії споживачам на підпорядкованій їм території; участь у розробці реалізації системи заходів щодо роботи об'єктів електроенергетики у надзвичайних умовах; регулювання тарифів на теплову енергію відповідно до Закону; сприяння розвитку енергетики в регіоні. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативне регулювання режимів споживання електричної та теплової енергії. Отже перелік повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у відносинах із суб'єктами енергетики є вичерпаним, розширеному тлумаченню не підлягає та жодним чином не стосується позовних вимог. А у відповідності до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, слід зазначити, що звернувшись до суду з позовом про зобов'язання відповідача вчинити дії по погодженню обмеження або припинення електропостачання об'єктів системи централізованого водопостачання та водовідведення КП «Харківводоканал» з підстав зазначених в повідомленні про відключення від 04.08.2016 № 357 з Харківською міською радою, позивач фактично виступає в інтересах третьої особи.
Також, суд приймає до уваги, що предметом судового розгляду по справі №15/286-10 вже було визнання недійсними абзацу 4-7 пункту 6.3.1. Договору №1,01 від 03.01.2008 р. яким передбачено право АК «Харківобленерго» на відключення КП «ВТП «Вода» від електропостачання в певних випадках передбачених законом. Рішенням Господарського суду Харківської області по справі №15/286-10 від 12 листопада 2010 р. в позові відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 15 березня 2011 р. рішення Господарського суду Харківської області від 12 листопада 2010 р. залишено в силі. В постанові ВГСУ зазначено, що позовні вимоги спрямовані на унеможливлення припинення чи обмеження електропостачання споживача у випадку його неналежної оплати спожитої електроенергії, незалежно від причин такої неоплати та призначення об'єктів щодо яких може бути здійснено припинення чи обмеження електропостачання; спірні положення договору є не відступом, а викладенням обов'язкових для сторін актів законодавства у сфері електропостачання.
Дослідивши вищевказані норми та застосувавши їх до виниклих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що у суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову.
Як вже було зазначено вище, ухвалою суду від 19 серпня 2016 року було задоволено заяву позивача про забезпечення позову. Оскільки, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, підстави для забезпечення позову відпали, а тому, згідно ст. 68 Господарського процесуального кодексу України, вжиті судом ухвалою від 19 серпня 2016 року слід скасувати.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 34, 43, 44-49, 68, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Після набрання рішенням законної сили, скасувати заходи по забезпеченню позову вжиті ухвалою господарського суду Харківської області від 19 серпня 2016 року по справі №922/2763/16.
Повне рішення складено 10.10.2016 р.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Суддя ОСОБА_4