Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" жовтня 2016 р.Справа № 922/2785/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання Денькович А.Й.
розглянувши справу
за позовом Публічне акціонерне товариство "ПроКредит Банк"
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків
про стягнення 2903097,35 грн.
за участю представників:
позивача - Хоміч А.А. за довіреністю від 03.11.2015
відповідача - ОСОБА_2 особисто (після перерви не з'явився)
Публічне акціонерне товариство "ПроКредит Банк" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 заборгованості за Договором про надання траншу №207.42338/FW207.18 від 18.11.2011р. в розмірі 2903097,35 грн. (з яких капітал - в сумі 1363114,65 грн., проценти в сумі 28204,06 грн., проценти за неправомірне користування кредитом в сумі 349985,22 грн. та пеня в сумі 1161793,41 грн.
Ухвалою суду від 22 серпня 2016 року було порушено провадження по справі та призначено розгляд справи на 08 вересня 2016 року.
Відповідач звернувся до суду з заявою (вх. №29391 від 08.09.2016) про відкладення розгляду справи для підготовки заперечень. Також, повідомляє суд про те, що в провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова знаходиться справа №638/3742/14ц за позовом ПАТ "ПроКредит Банк" до відповідача про стягнення заборгованості за Договором про надання траншу №207.42338/FW207.18 від 18.11.2011р.
Ухвалою суду від 08 вересня 216 року було відкладено розгляд справи на 27 вересня 2016 року в порядку задоволення клопотання відповідача.
Представник позивача, в судовому засіданні, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач звернувся до суду з наступними клопотаннями:
- вх. № 31789 від 27.09.2016 в якому просить суд відмовити в прийнятті позовної заяви на підставі ст. 62 ГПК України;
- вх. №31791 від 27.09.2016 про зобов'язання позивача надати документи;
- вх. 31793 від 27.09.2016 про зобов'язання позивача оригінал кредитної справи;
- вх. №31794 від 27.09.2016 про призначення по справі судової економічної експертизи;
- вх. №31788 від 27.09.2016 про зупинення провадження по справі до розгляду іншої пов'язаної з нею справи.
Також відповідачем було подано до суду клопотання (вх. №31792 від 27.09.2016) про застосування строків позовної давності.
В судовому засіданні, яке розпочалося 27 вересня 2016 року було оголошено перерву до 03 жовтня 2016 року для надання сторонами додаткових доказів по справі, надання відповідачем доказів в обґрунтування заявлених клопотань та надання позивачем пояснень стосовно заявлених відповідачем клопотань.
Відповідач після перерви в судове засідання не з'явився, звернувся до суду з клопотанням (вх. №32290 від 30.09.2016) про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки в судове засідання.
Представник позивача проти відкладення розгляду справи заперечує.
Вирішуючи вказане клопотання відповідача, суд виходить з того, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до ч. 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Позовна заява надійшла до суду 19 серпня 2016 року.
Враховуючи, що розгляд справи триває значний час, а строки встановлені для розгляду спору закінчуються, суд відмовляє в задоволенні вказаного клопотання відповідача.
Розглянувши клопотання відповідача вх. № 31789 від 27.09.2016 в якому просить суд відмовити в прийнятті позовної заяви на підставі ст. 62 ГПК України, вх. №31791 від 27.09.2016 про зобов'язання позивача надати документи, вх. 31793 від 27.09.2016 про зобов'язання позивача оригінал кредитної справи; вх. №31794 від 27.09.2016 про призначення по справі судової економічної експертизи та вх. №31788 від 27.09.2016 про зупинення провадження по справі до розгляду іншої пов'язаної з нею справи, суд відмовляє в їх задоволенні виходячи з наступного.
Згідно ст. 32, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Ст. 38 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.
У клопотанні повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується;
2) обставини, що перешкоджають його наданню;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;
4) обставини, які може підтвердити цей доказ.
У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
Відповідачем, в порушення вимог ст. 38 Господарського процесуального кодексу України не обґрунтовано які саме обставини справи повинні бути підтверджені витребуваними документами та, що ці обставини не можуть бути підтверджені суду іншими засобами доказування, не обґрунтовано обставин, що перешкоджають наданню цих документів. Крім того, позивачем до позовної заяви надані до суду розрахунок позовних вимог, які є предметом дослідження судом та належним чином засвідчені документи, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідно до статті 1 Закону України Про судову експертизу, судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 Господарського процесуального кодексу України, експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012 року господарським судам було роз'яснено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Недопустимим є порушення перед експертом питань, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі (п. 9 Постанови).
Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" № 4 від 23.03.2012р. господарським судам необхідно також враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
В даному випадку питання, які відносяться до предмету позовних вимог - стягнення заборгованості за договором кредитування та штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань, не потребують застосування спеціальних знань експертом, оскільки чітко визначені договірними зобов'язаннями, а залучення експерта є недоцільним, оскільки спірні питання досліджуються та оцінюються судом безпосередньо на підставі представлених документів.
Суд зазначає, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Суд вважає, що питання, які просить поставити на вирішення експерта відповідач, не є такими, для вирішення яких необхідні спеціальні знання, дані питання зводяться до оцінки доказів, що надані сторонами до матеріалів справи, що не входить до компетенції експерта. Відтак, суд не вбачає підстав для призначення по справі судової економічної експертизи
Норми ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
За змістом наведеної норми процесуального права підставою для зупинення провадження у господарській справі є сукупність таких складових як розгляд іншої справи іншим судом, пов'язаність цієї іншої судової справи з даною господарською справою та неможливість розгляду останньої до вирішення судом зазначеної іншої справи. Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість же розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи. Саме по собі зазначення про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи зазначені вище положення та предмет спору у справі №922/2785/16, а також те, що з наданого відповідачем в обґрунтування свого клопотання, витягу з офіційного веб - порталу Судова влада України, не вбачається, що справа №638/15418/16-ц, до розгляду якої відповідач просить суд зупинити провадження по справі №922/2785/16, не вбачається, що вона пов'язана зі справою, що розглядається господарським судом та є такою, що унеможливлює розгляд даної справи, надання оцінки зібраним у даній справі доказам в межах позовних вимог і предмета позову, з'ясування та дослідження усіх обставин спору в межах господарської справи.
Таким чином, відповідачем не доведено об'єктивної неможливості розгляду даної справи, а відтак, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
Стосовно заявленого відповідачем клопотання вх. № 31789 від 27.09.2016 в якому просить останній просить суд відмовити в прийнятті позовної заяви на підставі ст. 62 ГПК України, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 61 Господарського процесуального кодексу України, питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею, якому вона була передана у порядку, встановленому частиною третьою статті 2-1 цього Кодексу. Ухвалою суду від 22 серпня 2016 року було порушено провадження по справі №922/2785/16 за матеріалами позовної заяви ПАТ "ПроКредит Банк", оскільки такі матеріали визнано судом достатніми для прийняття до розгляду, а нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості відмовити в прийнятті позовної заяви після порушення провадження по справі.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач відзив на позов не надав.
Приймаючи до уваги, що відповідач, з урахуванням приписів п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18, був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі, в зв'язку з чим справа розглядається відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, - за наявними в ній матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
20 грудня 2007 року між ПАТ «ПроКредит Банк» (позивач по справі) та ФОП ОСОБА_2 (відповідач по справі) було укладено рамкову угоду № 6478, відповідно до якої банк зобов'язувався здійснювати кредитування ФОП ОСОБА_2 у межах ліміту, що еквівалентно 300 000 доларів США, ліміт строку кредитування - 120 місяців з максимальним розміром процентів 40% річних.
На підставі та на умовах рамкової угоди між ПАТ «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_2 укладений договір про надання траншу № 207.42338/FW207.18 від 18 листопада 2011 року, у подальшому змінений договором від 27 червня 2013 року, на суму 85 000 доларів США, строком 54 місяці зі сплатою 13% річних, 2% комісії і 1% - за дострокове погашення кредиту.
Графік повернення кредиту та сплати відсотків за договором про надання траншу сторони визначили у додатку № 1 до договору від 18 листопада 2011 року, за яким ФОП ОСОБА_2 повинен сплатити ПАТ «ПроКредит Банк» 85 000 доларів США тіла кредиту, 16 421,78 доларів США - відсотків за користування кредитом, а всього - 101 421,78 доларів США періодичними платежами, останній з яких припадав на 19 травня 2014 року.
Графік погашення платежів сторонами договору змінювався. Згідно редакції від 27.06.2013 сторони визначили у додатку № 1 до договору від 18 листопада 2011 року, що ФОП ОСОБА_2 повинен сплатити ПАТ «ПроКредит Банк» 85 000 доларів США тіла кредиту, 27407,46 доларів США - відсотків за користування кредитом, а всього - 112407,46 доларів США періодичними платежами, останній з яких припадав на 30 травня 2016 року.
Відповідно до умов Кредитних договорів (п.2.1. та п. 9.2.2.) Відповідач 1 як Позичальник зобов'язався здійснювати своєчасне погашення кредиту та сплачувати усі інші, передбачені цим договором платежі в порядку, визначеному Кредитними договорами.
Як стверджує позивач в позовній заяві, свої зобов'язання за договором Банк виконав в повному обсязі, надавши Відповідачу кредитний ліміт в розмірі 85000 дол. США (виписка по рахунку за 18.11.2011) однак останній прострочив виконання своїх зобов'язань за даним договором, і у нього перед позивачем виникла заборгованість, і станом на момент звернення позивачем із даним позовом до суду не сплачена.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Статтями 536, 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, а кредитор має право на їх отримання.
Згідно з ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1056-1 Цивільного кодексу України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (статті 611 Цивільного кодексу України).
Правові основи господарської діяльності суб'єктів господарювання регулюються Господарським кодексом України, статтею 230 якого встановлено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені).
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Умовами вищезазначеного Кредитного договору: п.8.2.1 передбачено, що Кредитор вправі вимагати дострокового погашення кредиту у разі прострочення погашення грошових зобов'язань за цим Договором тривалістю більш ніж 3 (три) банківські дні. Згідно з ч. 2. ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Водночас умовами зазначеного Кредитного договору: (п.8.6. та п. 8.7.) передбачено, що при прострочені погашення грошових зобов'язань за цим Договором тривалістю більш ніж 30 (тридцять) календарних днів Позичальник зобов'язаний повністю достроково погасити кредит не пізніше ніж через 3 банківські дні з дати настання тридцятого дня прострочення незалежно від того, чи Кредитор пред'явив йому Вимогу, якщо інше не буде погоджено з Кредитором. При цьому Кредитор вправі самостійно та без повідомлення Позичальника приймати рішення про збільшення строку прострочення, необхідного для такого дострокового погашення чи строку, в який має бути здійснено таке погашення.
Як вбачається з наданих суду доказів, відповідачем свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування цими коштами належним чином виконані не були. Відповідач не надав суду будь - яких доказів, що б спростовували обставини на які посилається позивач в своїй позовній заяві. Також відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором.
Залишок неповернутого кредиту становить 53555,92 дол. США., що за офіційним курсом НБУ станом на 16.05.2016 становить 1363114,65 грн. Заборгованість відповідача по сплаті процентів за користування кредитними коштами перед позивачем становить 1108,12 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 16.05.2016 становить 28204,06 грн.
Заборгованість відповідача по сплаті процентів за неправомірне користування кредитом (донарахованих процентів відповідно до п.8.6. та п. 8.7), перед позивачем становить 13757,28 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 16.05.2016 становить 349985,22 грн.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому ст.ст. 32, 33 ГПК України порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, відзив на позов не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення 1161793,41 грн. пені, суд встановив наступне.
Ст. 549 Цивільного кодексу України, вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За таких обставин, суд, прийшов до висновку, що штрафні санкції, які встановлені договором, є пенєю.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Ст. 3 цього ж закону передбачено, що розмір пені, передбачений ст. 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення штрафних санкцій (штрафу, пені) застосовується скорочений строк позовної давності в один рік.
Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті у термін, встановлений договором, позивачем була нарахована та заявлена до стягнення пеня в сумі 1161793,41 грн. за період з 07 березня 2016 року по 16 травня 2016 року.
Положеннями рамкової угоди (п. 10.2.), на які позивач посилається як на підставу стягнення пені, сторони передбачили що нарахування штрафних санкцій здійснюється на суму непогашеної заборгованості.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, нарахування пені ним було здійснено на всю суму неповернутих кредитних коштів - 53555,92 дол. США. починаючи з 07.03.2014, при цьому, позивачем не було враховано, що останньої редакції (від 27.06.2013) додатку №1 до договору про надання траншу № 207.42338/FW207.18 від 18 листопада 2011 року, сторони узгодили остаточним строком повернення кредиту - 30 травня 2016 року.
Відповідно п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору.
Судом, під час порушення провадження по справі було зобов'язано позивача надати докладний і обґрунтований розрахунок суми позову, яка включає в себе в тому числі й штрафні санкції у вигляді пені. Вказана вимога суду позивачем виконана не була.
Таким чином, за наявності спору між сторонами, та враховуючи, що позивачем при нарахуванні штрафних санкцій не було враховано графік повернення кредитних коштів, наданий позивачем розрахунок здійснено без урахування вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ст. 258 Цивільного кодексу України, за наявності спору між сторонами, суд вважає за необхідне залишити позовні вимоги в цій частині без розгляду.
При цьому, суд звертає увагу, що після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з даними вимогами до господарського суду в загальному порядку.
Стосовно заявленого відповідачем клопотання щодо застосування наслідків пропущення строків позовної давності, суд не приймає його до уваги та вважає, що воно є безпідставним, виходячи з наступного
Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, при цьому, статтею 264 цього ж кодексу визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Як вбачається з наданих суду доказів, останній платіж було здійснено відповідачем в березні 2015 року, що свідчить про визнання ним свого боргу або іншого обов'язку.
Статтею 264 Цивільного кодексу України встановлено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Таким чином, у суду відсутні підстави для застосування до вимог позивача наслідків пропущення строків позовної давності.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору слід покласти на сторін пропорційно задоволених вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 4, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 77, п. 5 ч. 1 статті 81, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (код НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» (03115, м. Київ, пр. Перемоги, 107 «А», код 21677333) заборгованість за Договором про надання траншу №207.42338/FW207.18 від 18.11.2011 в розмірі 1363114,65 грн., заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами в розмірі 28204,06 грн., проценти за неправомірне користування кредитом в розмірі 349985,22 грн. та 26119,56 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Позовні вимоги в частині стягнення 1161793,41 грн. пені залишити без розгляду.
Повне рішення складено 10.10.2016 р.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Суддя С.А. Прохоров