14 вересня 2016 року м.Житомир справа № 806/953/16
категорія 2.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Капинос О.В.,
секретар судового засідання Недашківська Н.В. ,
за участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Черненка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Командира військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність,
встановив:
01.06.2016 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:
- визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо порушення його прав та ненадання відповіді на звернення від 14.09.2015 та від 31.10.2015.
- визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання речового атестату у строки встановлені нормативно-правовими актами.
В обгрунтування позову зазначає, що від 08.12.2014 був призначений на посаду юрисконсульта військової частини НОМЕР_1 та наказом від 13.01.2015 був прийнятий та зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та поставлений на всі види забезпечення. Відповідно до наказу командира військової частини від 27.08.2015 №170 був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знятий з усіх видів забезпечення. 27.08.2015 передав витяг з наказу начальнику продовольчої та речової сужби військової частини НОМЕР_1 для надання йому атестату на речове майно. Проте, зазначає, що убув до нового місця проходження військової служби без речового атестату. Неодноразові усні звернення його з приводу надання речового атестату були залишені без реагування. Крім того, на письмові звернення від 14.09.2015 та 31.10.2015 також жодної відповіді не отримував.Внаслідок ненадання мені речового атестату, він був змушений придбати форму одягу за власний рахунок. Вважає таку бездіяльність командира військової частини протиправною.
В судовому засіданні позивач позов підтримав, просив задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав, викладених у письмових запереченнях. Зокрема зазначає, що відповідь на звернення ОСОБА_1 була передана представником військової частини НОМЕР_1 особисто ОСОБА_1 . Твердження позивача про неотримання пояснень щодо надання йому відповіді на звернення спростовуються копією відповіді з особистим його підписом. Крім того, атестат був переданий ОСОБА_1 03.12.2015. Отже, військовою частиною здійснювалися всі заходи спрямовані на недопущення порушення прав ОСОБА_2 .
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановлено, що наказом Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 08.12.2014 року № 185 (а.с. 8), позивач був призначений на посаду юрисконсульта військової частини НОМЕР_1 , а відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.01.2015 № 7 (а.с. 7) був прийнятий та зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та поставлений на всі види забезпечення.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.08.2015 № 170 ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв"язку переведенням до нового місця служби у м.Житомир (а.с.10).
Однак, до нового місця служби позивач вибув без речового атестату, оскільки у військовій частині його не видали.
14.09.2015 року позивач звернувся з письмовою заявою на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 в якому, посилаючись на Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР, просив останнього надати відповідь стосовно причин невидачі йому речового атестату та видати відповідний атестат. (а.с.11)
Вподальшому позивач звернувся до відповідача з повторною заявою від 31.10.2015 року щодо видачі речового атестату (а.с. 12), однак відповіді на вказані звернення не отримав.
Речовий атестат ОСОБА_1 отримав 03.12.2015 року.
Внаслідок того, що ОСОБА_1 не було видано речовий атестат на день виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , він не мав можливості стати на речове забезпечення за новим місцем служби та змушений був придбати формений одяг за власний рахунок.
Вважаючи, що бездіяльністю відповідача стосовно ненадання відповіді на звернення та не видачі речового атестату вчасно, порушені його права, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 40 Конституції України всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України "Про звернення громадян", який забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки (ч. 3 ст. 15 Закону України "Про звернення громадян").
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (ч. 4 ст. 15 Закону України "Про звернення громадян").
Отже, чинним законодавством закріплений прямий обов'язок органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників та посадових особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян надати належну обґрунтовану відповідь на звернення громадян.
Обов'язку надання відповіді кореспондує право громадянина одержати письмову відповідь за результати розгляду заяви чи скарги. Таке право закріплене ст. 18 Закону України "Про звернення громадян". Так, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 18 вказаного Закону громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
При цьому, ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Вказані норми кореспондуються зі ст.119 Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України", згідно якої усі пропозиції, заяви чи скарги розглядаються і вирішуються у строк не більше одного місяця з часу їх отримання, а ті, що не потребують додаткового вивчення й перевірки, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів з часу їх надходження. Якщо у місячний строк вирішити порушені у зверненні питання неможливо, командир встановлює новий строк, про що сповіщається військовослужбовець, який подав звернення. При цьому загальний строк розгляду пропозиції, заяви чи скарги не може перевищувати сорока п'яти днів.
Статтею 112 Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" визначено, що військовослужбовці, які подали заяву чи скаргу, мають право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
В свою чергу, наказом Міністерства оборони України від 03 грудня 2005 року № 722, зареєстрованим в Міністерство юстиції України 16 грудня 2005 року за № 1512/11792, затверджено Інструкцію про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, яка встановлює порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, у командуваннях видів Збройних Сил України, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - органи військового управління) та визначає порядок контролю за його дотриманням.
Згідно із п. 1.4 цієї Інструкції, у роботі з письмовими та усними зверненнями громадян потрібно забезпечувати кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний розгляд звернень громадян з метою оперативного розв'язання порушених у них питань, задоволення законних вимог заявників, реального поновлення порушених конституційних прав та запобігання надалі таким порушенням.
Відповідно до п. 3.2 Інструкції, рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах чинного законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.
При цьому, п. 3.5 Інструкції встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
З матеріалів справи вбачається, що звернення позивача від 14.09.2015 отримане військовою частиною 13.10.2015, а звернення від 31.10.2015 отримане 19.11.2015, що підтверджується копіями рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи. (а.с.12,42).
Крім того, факт отримання військовою частиною звернень ОСОБА_1 , представником відповідача в судовому засіданні не заперечувався.
Разом з тим, жодних доказів того, що у законодавчо визначені строки та порядку заяви позивача від 14.09.2015 та від 31.10.2015 були розглянуті командиром військової частини НОМЕР_1 , та на них надано письмову відповідь в матеріалах справи не міститься. Відтак, доказів, які б спростовували вимоги позивача відповідачем не надано.
Що стосується доводів представника відповідача щодо того, що відповідь на звернення передана ОСОБА_1 особисто 03.12.2015, що підтверджується копією відповіді з особистим підписом ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Так, до матеріалів справи представником відповідача надано копію відповіді ОСОБА_1 , згідно якої вбачається, що останньому видано атестат на речове майно.(а.с.41)
Разом з тим, суд критично оцінює даний доказ, як відповідь на звернення у розумінні Закону України "Про звернення громадян".
Зокрема, у тексті відповіді відсутня дата та дані щодо її реєстрації у встановленому порядку. Також у тексті відсутня інформація щодо того, на яке саме із звернень позивача ця відповідь надається. Крім того, під текстом відсутній підпис уповноваженої особи, яка надає відповідь на звернення.
Таким чином, вказана відповідь не містить визначених реквізитів документа, а саме обов'язкових даних у документі, без яких він не може бути підставою для обліку та не має юридичної сили, з огляду на що суд приходить до висновку, що надана відповідь командира військової частини НОМЕР_1 не може бути належним доказом у справі у розумінні вимог ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, отже, судом до уваги не береться.
За наведених обставин, суд вважає, що командиром військової частини НОМЕР_1 не надано у встановлені строки відповіді на звернення ОСОБА_1 від 14.09.2015 та від 31.10.2015, що має наслідком протиправну бездіяльність відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо порушення його прав та ненадання відповіді на звернення від 14.09.2015 та від 31.10.2015 підлягає задоволенню.
Що стосується позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання речового атестату у строки встановлені нормативно-правовими актами, суд зазначає наступне.
Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що внаслідок того, що йому не було видано речовий атестат у день виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , він не мав можливості стати на речове забезпечення за новим місцем служби та змушений був придбати формений одяг за власний рахунок. Отже, бездіяльністю відповідача йому завдано матеріальної шкоди.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних сил України та інших формувань у мирний час" від 28.10.2004 №1444 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та наказу Міністра оборони України "Про заходи щодо виконання постанови Кабінету міністрів України від 28.10.2004 №1444" від 31.01.2006 №45 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі вибуття зі складу військової частини з"єднання, ОК (СВ, ВМС) окремим військовослужбовцям, командам, підрозділам, військовим частинам, з"єднанням видається атестат на речове майно, який є основним документом для зарахування на речове забезпечення за новим місцем служби (дислокації). В атестаті відображається забезпеченість речовим майном, а також вказується номер і дата видачі атестата на льотно-технічне обмундирування, якщо воно було видане військовослужбовцю (команді, підрозділу, військовій частині, з'єднанню).
Атестати видаються:
окремим військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються в запас (відставку), командам і підрозділам - начальником речової служби військової частини;
військовим частинам, які входять до складу з'єднань, а також військовим частинам, які прикріплені до них на забезпечення, - заступником командира з'єднання з тилу;
окремим військовим частинам, які не входять до складу з'єднань, але прикріплені на речове забезпечення до ОК (СВ, ВМС), - начальником речової служби ОК (СВ, ВМС
Згідно п.2.19, 2.21 Наказу №45 підставою для зарахування на речове забезпечення з'єднань, військових частин, передислокованих (перебазованих) з одного пункту до іншого, є: наказ (директива) вищого командування про передислокацію (перебазування); атестат на речове майно, виданий постачальним органом за попереднім місцем дислокації (базування); копія останньої звіт-заявки, завірена постачальним органом.
Підставою для зарахування на речове забезпечення підрозділів, окремих команд та окремих військовослужбовців є атестат і наказ командира військової частини.
Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що у разі вибуття зі складу військової частини з"єднання, ОК (СВ, ВМС), у разі переведення військовослужбовців до іншої військової частини, підставою для зарахування на речове забезпечення цієї військової частини є атестат на речове майно, який видається військовослужбовцю постачальним органом за попереднім місцем дислокаці (базування), а саме начальником речової служби.
Таким чином, ОСОБА_1 мав право на отримання атестату на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 про його вибуття.
В судовому засіданні підтверджено, що й не заперечувалось самим позивачем, що атестат на речове ним отримано особисто 03.12.2015.
Разом з тим, вирішуючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими. При цьому під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, право на судовий захист передбачає конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи, що позивачем речовий атестат отримано ще до звернення з даним позовом до суду, тому вимога про визнання бездіяльності командира військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання речового атестату у строки встановлені нормативно-правовими актами є безпідставною, оскільки не призводить до реального поновлення прав позивача.
Суд вважає, що позивачем при зверненні з даною вимогою до суду не вірно обрано спосіб захисту порушеного права.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога про визнання протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання речового атестату у строки встановлені нормативно-правовими актами, задоволенню не підлягає.
Частиною 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до ст. 162 КАС України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі викладеного, з огляду на встановлену судом протиправну бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 в частині ненадання відповіді на звернення позивача від 14.09.2015 та від 31.10.2015, з метою досягнення мети правосуддя - забезпечення ефективного поновлення та захисту порушеного права, - суд вважає за необхідне зобов"язати командира військової частини НОМЕР_1 розглянути та надати ОСОБА_1 відповіді на звернення від 14.09.2015 та 31.10.2015.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 11,86,94,158-162,185,254 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 відповіді на звернення від 14.09.2015 та 31.10.2015.
Зобов"язати командира військової частини НОМЕР_1 розглянути та надати відповіді ОСОБА_1 на звернення від 14.09.2015 та 31.10.2015
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.В. Капинос
Повний текст постанови виготовлено: 19 вересня 2016 р.