04 жовтня 2016 року Справа № 915/2116/14
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1, довіреність №3/А від 19.01.2016;
за участю представника відповідача - ОСОБА_2 дов. № б/н від 09.09.2014
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_3 УКРАЇНА”, 04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, буд. 16-А
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Зерноприймальний комплекс “ІНТЕРАГРОТРАНС”, 54025, м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, буд. 117
про: стягнення
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_3 УКРАЇНА” звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами (заява про зміну предмету позову б/н від 02.02.2015 року) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Зерноприймальний комплекс “ІНТЕРАГРОТРАНС” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_3 Україна” 37 569 849,60 грн. вартості насіння соняшнику некласного, врожаю 2013 року, що було передано у кількості 5 870,289 тон на зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю “Зерноприймальний комплекс “ІНТЕРАГРОТРАНС” на підставі договору складського зберігання № 105 від 06 серпня 2012 року”.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем договору складського зберігання № 105 від 06.08.2012, відповідно до якого позивачем на зберігання відповідачу, було передано 6 987,949 тон насіння соняшнику некласного, врожаю 2013 року, а відповідач відмовляється повернути вказане зерно позивачеві. Позивач вказує що матеріали кримінального провадження містять інформацію, що може свідчити про відсутність зерна в зерносховищах відповідача, який відповідно до договору з позивачем, був зобов'язаний здійснювати його зберігання. З огляду на вказане позивач зазначає, що повернення йому зерна може бути неможливим, що може мати наслідком відшкодування вартості такого зерна на користь позивача відповідно до положень ст.ст. 1212,1213 ЦК України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечує, посилаючись на наступне:
- договір складського зберігання є діючим і сторони повинні виконувати його умови. Позивач не довів належними та допустимими доказами порушення його права шляхом відмови від видачі на його вимогу переданого на зберігання товару, оскільки належним чином умови договору щодо порядку повернення майна поклажодавцем дотримані не були;
- позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки між сторонами існують договірні відносини, що виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212, ст.1213 ЦК України;
- протокол тимчасового доступу до речей та документів від 19.12.2014, що складений слідчим СВ Центрального РВ ММУ не відображає увесь обсяг фактичної наявності товару, що знаходився на зберіганні відповідача під час огляду у всіх складських приміщеннях відповідача, оскільки у переліку приміщень які були оглянуті слідчим відсутній ангар - літ. “Г” та орендований склад площею 410,2 кв.м.;
- позивачем пред'явлено позовні вимоги стосовно насіння соняшника з якісними показниками, які відмінні від тих, що були передані на зберігання
- визначена позивачем ціна позову є необґрунтованою.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.01.2016 зупинено провадження у справі № 915/2116/14, призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено Миколаївському відділенню Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз. Перед експертами поставлені наступні питання: - чи підтверджується документально нестача товару - насіння соняшнику, нестандартного, врожаю 2013 року - кількістю 5 870,289 тон, що належав ТОВ "АДМ ОСОБА_3 Україна" та був переданий на зберігання ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" на підставі договору складського зберігання № 105 від 06.08.2012, додаткових угод до нього і розміщений за адресою: 54025, м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, 117 станом на 21.11.2014 р. ? - якою є документально підтверджена вартість нестачі товару - насіння соняшнику, нестандартного, врожаю 2013 року - кількістю 5 870,289 тон, що належав ТОВ "АДМ ОСОБА_3 Україна" та був переданий на зберігання ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" на підставі договору складського зберігання № 105 від 06.08.2012, додаткових угод до нього, і розміщений за адресою: 54025, м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, 117 станом на 21.11.2014р. ?
Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою Товариство з обмеженою відповідальністю “Зерноприймальний комплекс “ІНТЕРАГРОТРАНС” оскаржило її до апеляційної інстанції.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.2016, яка залишена без змін постановою Вищого Господарського Суду України від 10.05.2016, ухвала господарського суду Миколаївської області від 27.01.2016 була залишена без змін.
30.03.2016 до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області від експерта МВ ОНДІСЕ МЮ України ОСОБА_4Ю, на підставі ст. 31 ГПК України, ст. 13 Закону України “Про судову експертизу”, п. 2.1, 2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, для проведення судової економічної експертизи надійшло клопотання в якому він просив уточнити питання, які поставлені на вирішення судової економічної експертизи. В редакції уточненій відповідно до вимог п. 1.2 розділу III “Науково - методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень” затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5. Зазначає питання відповідно до вимог п. 1.2 розділу 3 “Науково - методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень”:
- Чи підтверджується документально нестача насіння соняшнику, нестандартного, врожаю 2013 року, встановлена за актом інвентаризації на ТОВ "АДМ ОСОБА_3 Україна", за період роботи (вказується період) матеріально відповідальної особи (П.І.Б) в кількості 5 870,289 тон на суму 37 569 849,60 грн.?
- Чи підтверджується документально нестача насіння соняшнику, нестандартного, врожаю 2013 року, встановлена за актом інвентаризації на ТОВ “Зерноприймальний комплекс “ІНТЕРАГРОТРАНС”, за період роботи (вказується період) матеріально відповідальної особи (П.І.Б) в кількості 5 870,289 тон на суму 37 569 849,60 грн.?
Після повернення матеріалів справи № 915/2116/14 з Вищого господарського суду України, ухвалою господарського суду Миколаївської області від 23.05.2016 з метою розгляду клопотання судового експерта, провадження у справі на підставі ст. 79 господарського процесуального кодексу України було поновлено та призначено справу до розгляду на 08.06.2016 об 11 год. 00 хв.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 08.06.2016 клопотання судового експерта було відхилено та питання поставлені на вирішення судової економічної експертизи залишені в редакції визначеній в ухвалі господарського суду Миколаївської області від 27.01.2016 у справі № 915/2116/14.
04.07.2016 до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області від експерта МВ ОНДІСЕ МЮ України ОСОБА_4Ю, на підставі ст. 31 ГПК України, ст. 13 Закону України “Про судову експертизу”, п. 2.1, 2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, для проведення судової економічної експертизи надійшло клопотання в якому він просив надати:
- наказ про проведення інвентаризації, інвентаризаційні опис товарно - матеріальних цінностей (насіння соняшнику, нестандартного, врожаю 2013 року, що був переданий на зберігання на підставі договору складського зберігання № 105 від 06.08.2012), відомості результатів інвентаризації, протоколи, первинні бухгалтерські документи, що підтверджують надходження та вибуття ТМЦ, облікові регістри (головна книга, журнали - ордери, оборотні відомості, картки рахунків ,на яких обліковується вказана ТМЦ) по ТОВ “Зерноприймальний комплекс “ІНТЕРАГРОТРАНС” станом на 21.11.2014.;
- матеріали попередньої інвентаризації по ТОВ “Зерноприймальний комплекс “ІНТЕРАГРОТРАНС”: інвентаризаційні опис товарно - матеріальних цінностей (насіння соняшнику, нестандартного, врожаю 2013 року, що був переданий на зберігання на підставі договору складського зберігання № 105 від 06.08.2012), відомості результатів інвентаризації, протоколи;
- інші офіційні документи, що мають значення для проведення експертизи.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 19.07.2016 суд запропонував судовому експерту (за можливості) провести експертизу та надати відповіді на поставлені в ухвалі господарського суду Миколаївської області від 27.01.2016 у справі № 915/2116/14 запитання на підставі наявних у справі документів.
Cправа № 915/2116/14 повернулась до Господарського суду Миколаївської області разом з повідомленням експерта № 548/549 від 28.07.2016 в якому зазначено, що за наданими документами висновок судової економічної експертизи надати не може.
У відповідності до вимог ст. 77 ГПК України у судовому засіданні 03.02.2015 оголошувалась перерва.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
06.08.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю “АДМ ОСОБА_3 Україна” (поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Зерноприймальний комплекс “Інтерагротранс” ( зерновий склад) було укладено Договір №105 складського зберігання (надалі - Договір №105) (т.1 а.с.31-36).
Згідно розділу 1 Договору №105 (з урахуванням Додаткової угоди № 2 від 15.10.2013), поклажодавець передає соняшник урожаю 2012 року та урожаю 2013 по якості не більше обмежувальних показників якості діючої нормативної документації на відповідний вид продукції та показників, визначених у п. 2.1 даного Договору, а зерновий склад приймає на оплатне відокремлене зберігання, забезпечує переоформлення та зобов'язується повернути зерно поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством. Кількість та якість продукції, що приймається на зберігання, визначається зерновим складом та зазначається у складському документі. Продукція зберігається за адресою: м.Миколаїв, пр.Героїв Сталінграду, 117.
Строк зберігання зерна сторони визначили у п.8.1 Договору №105 - до 31.12.2014 з урахуванням Додаткової угоди № 2 від 15.10.2013 (а.с. 37).
Згідно п.9.1 Договору №105, договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що згідно Договору №105 було передано на зберігання відповідачу 6 987,949 тон насіння соняшнику некласного, врожаю 2013 року, що підтверджується відповідними складськими квитанціями на зерно (т.1 а.с.41-107). Відповідач в судовому засіданні 03.02.2015 підтвердив факт прийняття на зберігання насіння соняшнику нестандартного врожаю 2013 року згідно складських квитанцій.
Пунктами 3.4-3.6 Договору №105 визначено, що зерновий склад може зберігати продукцію до пред'явлення поклажедавцем вимоги про його повернення, але у будь-якому разі не пізніше терміну - 31.12.2014 року. Про намір забрати продукцію із зберігання поклажодавець письмово повідомляє зерновий склад не пізніше ніж за один банківський день до моменту отримання продукції. Відвантаження продукції із зберігання або переоформлення від поклажодавця іншому власнику проводиться відповідно до наказу про відпуск, на підставі письмової заяви поклажодавця, скріпленої підписом та печаткою поклажодавця, в його присутності або в присутності його уповноваженого представника, при умові надання першого оригіналу складського документу на зерно та довіреності на отримання ТМЦ. Сторони домовились, що особа, зазначена у довіреності на отримання ТМЦ, виданої поклажодавцем, має повноваження на отримання документів, які зерновий склад видає у відповідності до даного договору.
Відповідно до п.4.1.4 Договору №105, зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцю відповідну кількість продукції у фізичній вазі, згідно з “актом-розрахуноком обсягу зерна, побічних продуктів і відходів які належать власнику”, виходячи з якості, визначеної при прийманні та відвантажені, природного убутку та механічних втрат при зберіганні, убутку від очищення та сушіння. Клас зерна, що відпускається повинен відповідати класу, за яким воно було прийнято на зберігання. У момент відвантаження партії зерна зерновий склад зобов'язаний видати поклажодавцеві акт-розрахунок, згідно Наказу Міністерства аграрної політики №228 від 15.06.2004 року, в якому проводить розрахунок кількості зерна, яке належить поклажодавцеві, вираховує втрати та зменшення згідно з нормами. Зерновий склад зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця відвантажити продукцію, навіть якщо строк його зберігання не закінчився, з урахування технічних можливостей обладнання та норм відвантаження зернового складу, попередивши зерновий склад в строк, обумовлений п.3.5 договору (п.4.1.6 Договору № 105). Зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі (п.4.1.9 Договору № 105).
До позовної заяви додана заявка позивача №14/11/14-4 від 14.11.2014 про відвантаження соняшника некласного у кількості 6 987,949 тон врожаю 2013 року починаючи з 15.11.2014, за довіреністю №5096 від 14.11.2014 через ОСОБА_5 Оплату послуг з відвантаження позивач гарантував (т.1 а.с.192). Листом від 17.11.2014 позивач запропонував для пришвидшення процесу відвантаження зерна допустити на відвантаження додатковий автонавантажувач. Позивач гарантував оплату послуг автонавантажувача за власні кошти(т.1 а.с.193).
Позивача зазначає, що 20 листопада 2014 року відповідач частково відвантажив насіння соняшнику некласного, урожаю 2013 року у кількості 1117,66 тон на загальну суму 7 153 024 грн., що підтверджується товарно - транспортними накладними (т. 1 а.с. 206 - 208).
Факт часткового відвантаження насіння соняшнику некласного, урожаю 2013 року у кількості 1117,66 тон підтверджено представником відповідача в судовому засіданні 03.02.2015.
Також, позивач вказує, що відповідач відмовився від завантаження зерна на надані позивачем транспортні засоби в кількості 5 870,289 тон, в підтвердження чого надає лист №1410-1650 від 21.11.2014 фірми “SGS” в якому зазначено, що 20.11.2014 о 17:00 термінал ТОВ “Зерноприймальний комплекс “Інтерагротранс” відмовився загружати автомашину НОМЕР_1. 21.11.2014 по вказівці директора термінала погрузла була відмінена. Машини виставлені за ворота термінала. Представник відповідача ОСОБА_6 від підпису відмовився, що засвідчено підписом менеджера позивача ОСОБА_7 (т.1 а.с.209).
Відповідач проти вказаної позиції позивача заперечує, посилаючись на те, що позивач разом із заявкою на відвантаження зерна №14/11/14-4 від 14.11.2014 не надав довіреність №5096 від 14.11.2014 на ОСОБА_5, на підставі якої можуть бути отримані товарно-матеріальні цінності із зберігання та не надав оригінали складських документів. Вказує, що компанія “SGS”, як господарюючий суб'єкт не є стороною укладеного Договору № 105, а його умовами не передбачено залучення 3-х осіб до виконання договору, тому акт №1410-1650 від 21.11.2014 не є належним доказом відмови від завантаження автомашин. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не вказано, на підставі яких саме документів діяв нібито уповноважений представник відповідача ОСОБА_6 та менеджер позивача ОСОБА_8 повноваження якого для складання акту не підтверджено та в листі №14/11/14-4 від 14.11.2014 ОСОБА_8 не зазначений як особа на отримання товарно-матеріальних цінностей та не вказана його довіреність. Відповідач повідомляє, що в списках працівників відповідача відсутній працівник ОСОБА_6 та довіреність на представництво інтересів відповідача йому не надавалась.
У відповідності до п.4.1.11, 4.1.12 Договору №105, зерновий склад зобов'язаний забезпечити доступ позивачеві та/або уповноваженій ним особі до зерна для проведення огляду протягом строку його зберігання. Щомісяця та/або запитом позивача проводити звірку наявності продукції та підписувати двосторонні акти звірки ТМЦ.
Позивач посилається на те, що відповідач після проведення співробітниками позивача 03.11.2014 візуального контролю наявності ТМЦ на зерновому складі(т.2 а.с.946, не надає доступу представникам позивача до складів, що не дає можливості самостійно пересвідчитись у наявності зерна, що було передано на зберігання. При цьому, доказів звернення до відповідача з такою вимогою позивач суду не надав.
Під час розгляду справи у суді позивач повідомив, що 19.12.2014, у межах кримінального провадження №12014150020006499, слідчим було складено протокол тимчасового доступу до речей і документів та опис, відповідно якого, два з чотирьох зерносховищ відповідача приміщення “ 4/А”, “Ж1” були порожні, в інших двох приміщеннях “ 2/Л”, “ 5/А1” знаходилась біомаса та макуха, іншої продукції під час огляду виявлено не було(т.2 а.с.14-29).
Позивач вказує що матеріали кримінального провадження містять інформацію, що може свідчити про відсутність зерна в зерносховищах відповідача, який відповідно до договору з позивачем, був зобов'язаний здійснювати його зберігання. З огляду на вказане позивач зазначає, що повернення йому зерна може бути неможливим, що може мати наслідком відшкодування вартості такого зерна на користь позивача відповідно до положень ст.ст. 1212,1213 ЦК України.
Згідно розрахунку позивача (т.2 а.с.50) розмір вартості зерна, переданого позивачем відповідачу на зберігання і неповернутого позивачеві, ним визначено у сумі 37 569 849,60 грн., що становить ринкову вартість переданого на зберігання, але не повернутого та втраченого зерна, виходячи із середніх цін на сільськогосподарські товари в Україні станом на 8-10 грудня 2014 , в підтвердження чого надано довідку ТОВ “Центр “Украгроконсалтинг” (т.2 а.с.50).
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Згідно матеріалів справи, відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою зберігання. Сторони перебувають у договірних відносинах.
Доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання позивачем суду не надано.
Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 України.
Слід зазначити, що такої правової позиції (неможливість застосування приписів ст. ст. 1212 і 1213 ЦК України у разі наявності договірних відносин) притримується Верховний суд України у своїх постановах по конкретним справам по спорам пов'язаним зі застосуванням вказаних правових норм (ст.ст.1212 і 1213 ЦК України), зокрема у постанові від 14.10.2014р. у справі №3-129гс14, і ця правова позиція є обов'язковою для застосування всіма судами України, з огляду на таке.
Відповідно до приписів частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Обов'язковість рішень Верховного Суду України для судів які розглядають спори зі застосуванням тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, також передбачена статтею 82 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно приписів ч.1 ст.4 ГПК України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 6 “Про судове рішення” роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).”
Позивач в письмових поясненнях від 22.09.2016, замість зазначених позивачем правових норм, а саме ст. ст. 1212 і 1213 ЦК України в заяві про зміну предмету позову від 02.02.2015, посилається на інші правові норми ст. ст. 950, 951 ЦК України, які регулюють зобов'язальне право, що фактично призводить до зміни матеріально-правових підстав позову, що як зазначало вище є не допустимим.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт безпідставного набуття майна Товариством з обмеженою відповідальністю “Зерноприймальний комплекс “ІНТЕРАГРОТРАНС”, оскільки правовідносини сторін виникли на підставі Договору складського зберігання № 105 від 06.08.2012, який є діючим.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 77, 82, 82-1, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 10.10.2016
Суддя Н.О. Семенчук