79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
05.10.2016р. Справа№ 914/2288/15
За позовом: Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», м.Львів
до відповідача: Комунального підприємства «Бориславтеплоенерго», м.Борислав
третя особа - 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, м.Львів
третя особа - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Департамент фінансів Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів
третя особа - 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державне підприємство «Енергоринок», м. Київ
про стягнення 56 799, 78 грн.
Головуючий суддя Березяк Н.Є.
Судді - Долінська О.З.
- ОСОБА_1
при секретарі Кравець О.І.
В судове засідання з'явились:
від позивача: ОСОБА_2 - представник
від відповідача : ОСОБА_3 - представник
від третьої особи 1: не з'явився
від третьої особи 2: не з'явився
від третьої особи 3: ОСОБА_4 - представник
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.
Суть спору: Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» до Комунального підприємства «Бориславтеплоенерго», третя особа - 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, третя особа - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Департамент фінансів Львівської обласної державної адміністрації, третя особа - 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державне підприємство «Енергоринок» про стягнення 56 799, 78 грн.
Рішенням господарського суду Львівської області від 29.10.2015 р. (судді Артимович В.М., Гутьєва В.М., Цікало А.І.) позов публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" задоволено частково та стягнуто з комунального підприємства “Бориславтеплоенерго” 8,12 грн. пені, 0,48 грн. трьох процентів річних.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2015р. (судді Бойко С.М., Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.) рішення господарського суду Львівської області від 29.10.2015 р. залишено без зміни.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.02.2016 року Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 року та рішення господарського суду Львівської області від 29.10.2015 року у справі № 914/2288/15 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суд Львівської області.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 14.03.2016 року розгляд справи призначено на 28.03.2016 року.
Ухвалою суду від 30.05.2016 р. призначено колегіальний розгляд справи. Автоматизованим розподілом суду визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Березяк Н.Є., судді Галамай О.З., Долінська О.З.
В подальшому склад колегії мінявся з підстав зазначених в ухвалах суду.
Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях (вх.№16623/16 від 15.04.2016 р.) та просив стягнути 13 026,40 грн. - пені, 952,31 грн. - 3 % річних та 42 821,07 грн. - інфляційних нарахувань. Зокрема, зазначив, що спільні протокольні рішення не є правочинами в розумінні положень ЦК України, спрямованими на зміну умов договору про постачання електроенергії, не вносять жодних змін і доповнень до нього, як це, зокрема, передбачено п.9 Договору. Зі змісту СПР не вбачається волевиявлення обох сторін (чи навіть однієї сторони) щодо внесення змін до Договору стосовно порядку здійснення розрахунків між сторонами, зміни строків оплати поставленої електричної енергії. Як вказує позивач, СПР не змінюють правовідносини сторін за договором та не впливають на права, обов'язки і відповідальність відповідача за договором про постачання електроенергії.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти задоволення позову заперечив з підстав, наведених у поясненні (вх.№16384/16 від 14.04.2016 р.) та усних поясненнях. Зокрема, зазначив, що позивач уклавши спільні протокольні рішення про організацію взаємних розрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду державного бюджету його сторони дійшли згоди про зміну порядку і строків взаєморозрахунків за придбану електричну енергію протягом періоду, у якому виникли спірні правовідносини, а тому відсутні правові підстави передбачені договором, та притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення індексу інфляції, 3 % річних та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за вказаним договором. Також зазначає, що позивачем не висловлено жодних претензій з приводу виконання сторонами своїх зобов'язань згідно протокольних рішень про організацію взаємних розрахунків за електроенергію, включаючи той факт, що відповідач не є стороною протокольних рішень.
Треті особи 1 та 2 явки повноважних представників у судове засідання не забезпечили.
Представник третьої особи 3 підтримав свою позицію викладену у поясненні поданому на адресу суду (вх. 16750/16 від 18.04.2016) та з цих підстав просив задоволити позовні вимоги.
В судовому засіданні 05.10.2016 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Між ПАТ “Львівобленерго” (надалі постачальник) та Комунальним підприємством “Бориславтеплоенерго” (надалі споживач) 07.12.2006 р. було укладено договір про постачання електричної енергії № 90337 (надалі договір), відповідно до п. 1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку № 9 “Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії”, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору.
Згідно п. п. 2.3.3, 2.3.4 договору споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 2 “Порядок розрахунків” та № 9 “Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії”, здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з додатком № 7а “Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії”.
Відповідно до п. 4 додатку № 2 до договору остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ.
Відповідно до п. 2.1 договору під час виконання умов цього договору, а також вирішення питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (далі ПКЕЕ).
Пунктом 2.1.2 договору передбачено, що у випадку зміни чинного законодавства України, зокрема нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини, що виникають з приводу постачання електричної енергії та стосуються предмету цього договору; зобов'язань, прав, обов'язків та відповідальності сторін; порядку визначення та узгодження договірних величин споживання електричної енергії та потужності; порядку обмеження та припинення електропостачання; обліку електричної енергії та порядку розрахунків; відносин із третьою стороною та інших правовідносин, які випливають з приводу постачання електричної енергії, застосовуються положення цих нормативно-правових актів, які мають перевагу перед положеннями цього договору. Сторони зобов'язуються керуватися вимогами цих нормативно-правових актів з дня набрання ними чинності незалежно від внесення змін до цього договору.
Як вбачається з представлених суду доказів та не заперечується представниками сторін, на виконання умов договору протягом січня-травня 2015 р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято активну електроенергію загальною вартістю 764221,50 грн., зокрема, за січень в сумі 216565,81 грн.; лютий в сумі 217979,90 грн.; березень в сумі 199785,10 грн.; квітень в сумі 125001,10 грн.; травень в сумі 4889,59 грн., а також реактивну електроенергію загальною вартістю 17848,98 грн., зокрема, за січень 2015 р. в сумі 4795,78 грн.; лютий в сумі 4736,00 грн.; березень в сумі 4209,97 грн.; квітень в сумі 3457,13 грн.; травень в сумі 650,10 грн.
Підставою звернення позивача з позовом до господарського суду є несвоєчасність здійснення відповідачем розрахунків за поставлену активну електричну енергію за період з січня по травень 2015 р. та за реактивну електроенергію за березень 2015 р., що стало підставою нарахування позивачем 13026,40 грн. пені на підставі п. 4.2.1 договору та 42821,07 грн. інфляційних нарахувань і 952,31 грн. трьох процентів річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. На підтвердження позовних вимог позивачем долучено копії рахунків на оплату електроенергії за спірний період та розрахунки боргу, інфляційних нарахувань, трьох процентів річних та пені.
Відповідач проти позовних вимог заперечує повністю, зазначаючи, що розрахунки за спірний період проводились на підставі спільних протокольних рішень, посилаючись при цьому на правову позицію Вищого господарського суду України, яку викладено в постановах у справах № 917/398/15 від 20.10.2015 р.; № 922/2280/15 від 22.10.2015 р.; № 922/364/15 від 15.10.2015 р. Відповідач зазначив, що внаслідок підписання позивачем спільних протокольних рішень, сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків відповідно до договору про постачання електричної енергії № 90337 від 07.12.2006 р.
Крім цього, відповідач посилається на постанову Верховного суду України № 3-105гс 14 від 09.09.2014 р. в якій встановлено відсутність підстав для стягнення пені, передбаченої умовами договору поставки природного газу, та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, оскільки уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу.
Також відповідач наголошує і на тому, що кошти з державного бюджету на надання пільг, субсидій та компенсацій не проходять через казначейські рахунки теплопостачальних підприємств, а зараховуються в рахунок оплат відповідних бюджетів і по контрагенту ПАТ “Львівобленерго”, тому будь-яким чином впливати на вирішення проблем з фінансування даних програм комунальне підприємство не в змозі.
В обґрунтування свого заперечення відповідачем долучено копії повідомлень про списання боргів підприємства за спожиту електричну енергію перед ПАТ “Львівобленерго” на суми з послуг теплопостачання по пільгах і субсидіях населенню згідно спільних протокольних рішень та платіжне доручення № 211 від 30.01.2015 р. про оплату за активну електроенергію за січень 2015 р. на суму 1565,81 грн.
Підтримуючи позовну заяву та не погоджуюючись із запереченнями відповідача, позивач наголошує на тому, що правова позиція Верховного суду України не може братися до уваги у даній справі, оскільки договори про організацію взаєморозрахунків підписували і позивач, і відповідач, а у даній справі відповідач не був учасником спільних протокольних рішень. Також, позивач виходить з того, що відповідач повинен був звернутися до нього з пропозицією внести зміни в договір про постачання електричної енергії № 90337 від 07.12.2006 р. щодо нарахування пені, інфляційних та річних на субвенційні кошти, а оскільки такі зміни не внесено, то відповідач прострочив виконання основного зобов'язання, що робить позов правомірним та підставним.
Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до часткового задоволення з огляду на наступне.
Згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що на виконання укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії № 90337 від 07.12.2006 р. позивачем здійснено поставку електроенергії відповідачу за період січня 2015 р. по травень 2015 р. на загальну суму 764221,50 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що в порушення умов договору №90337 від 07.12.2006р. відповідач не проводив вчасної оплати поставленої електричної енергії.
Пунктом 2.1.2 договору передбачено, що у випадку зміни чинного законодавства України, зокрема нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини, що виникають з приводу постачання електричної енергії та стосуються предмету цього договору; зобов'язань, прав, обов'язків та відповідальності сторін; порядку визначення та узгодження договірних величин споживання електричної енергії та потужності; порядку обмеження та припинення електропостачання; обліку електричної енергії та порядку розрахунків; відносин із третьою стороною та інших правовідносин, які випливають з приводу постачання електричної енергії, застосовуються положення цих нормативно-правових актів, які мають перевагу перед положеннями цього договору. Сторони зобов'язуються керуватися вимогами цих нормативно-правових актів з дня набрання ними чинності незалежно від внесення змін до цього договору.
Судом при розгляді справи надано оцінку спільним протокольним рішення, що були укладенні відповідно до п. 2.1.2 договору та встановлено наступне:
У спірному періоді відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20 “Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій” Головним управлінням Державної казначейської служби України (сторона № 1), Департаментом фінансів Львівської обласної державної адміністрації (сторона № 2), енергопостачальною компанією ПАТ “Львівобленерго” (сторона № 3) та ДП “Енергоринок” (сторона остання) було підписано чотири спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду державного бюджету з бюджетної заборгованості перед підприємствами ЖКГ з одночасним погашенням заборгованості за спожиту електроенергію перед ПАТ "Львівобленерго" від 19.01.2015 р. (№ 20/150 на суму 215 000,00 грн.); від 17.02.2015 р. (№ 20/629 на суму 240000,00 грн.), від 18.03.2015 р. (№ 20/1010 на суму 222000,00 грн.) та від 17.04.2015 р. (№ 20/1477 на суму 106000,00 грн.) на загальну суму 768700,00 грн.
Механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату електроенергії, визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою КМУ № 20 від 11.01.2005р.
Взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, головними фінансовими управліннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", ДП "Енергоринок" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, що проводяться відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою КМУ № 20 від 11.01.2005 р., визначені Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженим наказом Міністерства палива та енергетики, НАК "Нафтогаз України", Державного казначейства України № 55/57/43 від 03.02.2009 р., який був чинним станом на березень 2015 р. (п. 1.1 Порядку).
Відповідно до п. 1.2. Порядку № 55/57/43 від 03.02.2009 р. розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього Порядку, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) та спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, форма якого наведена у додатку 1, спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2.
Зокрема, згідно рахунку ПАТ "Львівобленерго" за січень 2015 р. відповідачу нараховано 216565.81 грн. за активну електроенергію та 4795,78 грн. за реактивну енергію. Строк оплати визначено до 27.01.2015 р. Відповідач 30.01.2015 р. здійснив оплату на суму 1565,81 грн. грн. Сума 215000,00 грн. підлягала оплаті згідно протокольного рішення. Згідно рахунку за лютий 2015 р. позивачем нараховано 217979,90 грн. Строк оплати до 20.03.2015 р. Сума 217979,90 грн. підлягала погашенню згідно протокольного рішення. Згідно рахунку за березень 2015 р. позивачем нараховано 199785,10 грн. Строк оплати до 27.03.2015 р. Сума 199785,10 грн. підлягала погашенню згідно спільного протокольного рішення. Згідно рахунку за квітень 2015 р. позивачем нараховано 125001,10 грн. Строк оплати до 27.04.2015 р. Сума 125001,10 грн. підлягала погашенню згідно протокольного рішення. Згідно рахунку за травень 2015 р. нараховано 4899,59 грн. Строк оплати до 27.05.2015 р. і вказана сума підлягала погашенню з переплачених коштів згідно зазначених вище протокольних рішень.
В пунктах 4, 5 вказаних Спільних протокольних рішень сторони передбачили порядок та строки проведення взаєморозрахунків, зокрема визначили, що усі учасники розрахунків не пізніше наступного дня після зарахування коштів на їх рахунок перераховують кошти наступному учаснику розрахунків.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вказані спільні протокольні рішення про організацію взаємних розрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду державного бюджету передбачають перерахування з Державного бюджету України відповідачу заборгованості по компенсації коштів по пільгам і субсидіям за спірний період 2015 р.
Відтак, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаємних розрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, які, в силу положень п.2.1.2 договору про постачання електричної енергії №90337 від 07.12.2006р., мають перевагу перед положеннями цього договору, їх сторони, в тому числі позивач, погодили порядок і строки погашення заборгованості споживачів перед постачальником електроенергії - ПАТ “Львівобленерго”, а тому безпідставним є твердження позивача про порушення відповідачем строків оплати отриманої електричної енергії, що передбачені договором, та притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення інфляційних втрат, процентів річних та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за вказаним договором.
Заперечення позивача стосовного того, що відповідач не є учасником спільних протокольних рішень і відповідно їх дія не може поширюватися на договірні правовідносини, не може бути взята судом до уваги, оскільки підписуючи спільні протокольні рішення позивач погодився на порядок і механізм отримання коштів за поставлену, в тому числі і відповідачу, електроенергію.
У спільних протокольних рішеннях сторони визначили, що воно вважається укладеним у разі, якщо воно підписане сторонами без розбіжностей та інших додаткових умов. Як вбачається з представлених суду доказів, ПАТ “Львівобленерго” підписало спільні протокольні рішення без жодних зауважень, чим погодилось на визначений порядок розрахунків без участі відповідача.
Також у п. п. 6, 8 сторони спільних протокольних рішень узгодили те, що несуть відповідальність за недотримання вимог постанови КМУ від 11.01.2005 р. та Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію (зі змінами) і невиконання своїх зобов'язань за цим спільним протокольним рішенням відповідно до чинного законодавства. А усі спірні питання, пов'язані із виконанням спільного протокольного рішення, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.
Таким чином, підписуючи СПР, позивач поінформований про особливості здійснення розрахунків.
Також, суд наголошує і на тому, що спільні протокольні рішення укладались на загальну суму, у склад якої входила і сума заборгованості відповідача перед позивачем, визначена зведеними реєстрами, які є додатком до кожного протокольного рішення і погоджені його сторонами та скріплені мокрими печатками сторін.
Відповідно оплата була здійснена на суму спільних протокольних рішень, зокрема, розрахунки по спільному протокольному рішенні від 19.01.2015 р. проводились на загальну суму 12070400,00 грн. Оплата була здійснена 28.01.2015 р. на суму 12070400,00 грн. платіжним дорученням № 348.
Розрахунки по спільному протокольному рішенні від 17.02.2015 р. проводились на загальну суму 11792000,00 грн. Оплата була здійснена 01.04.2015 р. на суму 11792000,00 грн. платіжним дорученням № 353.
Розрахунки по спільному протокольному рішенні від 18.03.2015 р. проводились на загальну суму 3398900,00 грн. Оплата була здійснена 17.04.2015 року на суму 3298900,00 грн. платіжним дорученням № 414.
Розрахунки по спільному протокольному рішенні від 17.04.2015 р. проводились на загальну суму 2438100,00 грн. Оплата була здійснена 07.05.2015 р. на суму 2438100,00 грн. платіжним дорученням № 451.
У графі «призначення платежу» вищезазначених платіжних доручень зазначено ПКМУ № 20, а платником виступає Департамент фінансів Львівської ОДА, що є доказом того, що оплата була здійснена не відповідачем і не на виконання укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії № 90337 від 07.12.2006 р. В матеріалах справи відсутні докази про неприйняття чи повернення коштів, сплачених Департаментом фінансів Львівської ОДА на виконання спільних протокольних рішень в рахунок погашення заборгованості КП “Бориславтеплоенерго” перед енергопостачальною організацією.
Відтак, відповідно до спільних протокольних рішень, заборгованість відповідача за спожиту електроенергію (активну) перед ПАТ “Львівобленерго” погашено за рахунок коштів загального фонду державного бюджету.
Суд також враховує, що з огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність у цій сфері, відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за електроенергію, у зв'язку з чим вина Комунального підприємства “Бориславтеплоенерго” у простроченні платежів за договором на підставі спільних протокольних рішень відсутня, а отже і відсутній склад правопорушення, що згідно ст. 614 ЦК України позбавляє позивача права застосовувати до боржника заходи відповідальності, передбачені п. 4.2.1 договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Порушенням зобов'язання відповідно до статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання.
За змістом приписів статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
З аналізу матеріалів справи суд встановив, що позивачем отримано грошові кошти за поставлену відповідачу в спірному періоді електроенергію, що охоплюється спільними протокольними рішеннями.
Позивач не висловив жодних претензій з приводу виконання сторонами своїх зобов'язань згідно СПР про організацію взаємних розрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду державного бюджету в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 N 20 (зі змінами).
Тобто, з матеріалів справи не вбачається вини відповідача у несвоєчасному виконанні спірних зобов'язань, оскільки такий хоч і не був стороною СПР, проте був поінформований за особливості здійснення розрахунків.
Разом з тим, твердження позивача про те, що відповідач не є учасником спільних протокольних рішень і їх дія не може поширюватись на спірні договірні правовідносини, є необґрунтованим з огляду на положення п.2.1.2 укладеного між ним та КП “Бориславтеплоенерго” договору про постачання електричної енергії №90337 від 07.12.2006р. Підписавши спільні протокольні рішення, позивач погодився на визначений ними порядок і механізм отримання коштів за поставлену відповідачу електроенергію.
Отже, позовні вимоги, які стосуються виконання зобов'язань по оплаті за спожиту електроенергію в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 N 20 (зі змінами) та спільними протокольними рішеннями про організацію взаємних розрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, стороною яких є позивач, не підлягають до задоволення.
Поряд з цим, судом встановлено прострочення договірного зобов'язання відповідачем, яке було допущено поза межами спільних протокольних рішень, з приводу цього вважає за потрібне зазначити наступне:
Оплата за активну електроенергію згідно рахунку за січень в сумі 1565,81 грн. платіжним дорученням № 211 від 30.01.2015 р. та оплата за реактивну електроенергію згідно рахунку за березень 2015 р. на суму 4209,97 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Стосовно розміру пені, судом здійснено перерахунок розміру пені, взято до уваги заперечення представника відповідача та встановлено, що стягненню за прострочення виконання зобов'язання з відповідача підлягає 8,12 грн. пені за прострочення договірного зобов'язання відповідачем, яке було допущено поза межами спільних протокольних рішень, а не 13026,40 грн., як зазначав позивач.
Як вказано позивачем, ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. На підставі даного положення позивач заявляє до стягнення з відповідача 42821,07 грн. інфляційних втрат, 952,31 грн. трьох процентів річних.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. № 14 розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Суд, враховуючи вищенаведене, взявши до уваги відзив представника відповідача, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних та їх підставність, вважає за необхідне задоволити вимогу позивача частково щодо стягнення трьох процентів річних та стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 0,48 грн., а у задоволенні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат відмовити.
Із врахуванням викладеного, позов підлягає частковому задовленню і з відповідача підлягає стягненню 8,12 грн. пені та 0,48 грн. трьох процентів річних.
Беручи до уваги позицію, висловлену в постанові касаційної інстанції, суд зазначає таке.
Щодо правової природи СПР, то дійсно відповідач (комунальне підприємство, статус якого перевірено згідно реєстраційних даних у ЄДРПОУ) не був стороною договору, а призначення такого СПР є визначення джерела та порядку фінансування оплати отриманої електричної енергії. Проте, Договір № 90337 між сторонами передбачав умову, за якої сторони відходять від його умов, виконуючи приписи нормативно-правових актів, які можуть бути застосовані у майбутньому. Таким чином, диспозитивне застереження у Договорі про таку умову (зокрема, розрахунки за СПР) надає сторонам усвідомлення про можливість відступлення у цій частині від умов Договору.
Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право на справедливий суд, зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (“Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод”) та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Відповідно до ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Ураховуючи практику Європейського Суду з прав людини при з'ясуванні питання щодо порушення положень ст. 1 Протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід з'ясовувати наступні питання: 1) чи є в справі власність або володіння майном у розумінні ст. 1 Протоколу Конвенції ? 2) Чи мало місце втручання у право мирного володіння майном ? Чи здійснене втручання в "інтересах суспільства" ? Чи відповідає втручання принципу правової визначеності? Чи дотримано "справедливий баланс" між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном?
В аспекті питань, що необхідно з'ясувати з наведеного вище, суд дійшов висновку, що у справі має місце законна вимога позивача про очікувану сатисфакцію від відповідача в контексті оплати штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язання. Суд звертає увагу, що штрафна санкція, інфляційні нарахування, три відсотки річних стосуються періоду погашення заборгованості по яких відповідач прострочив, не враховуючи періоду погашення заборгованості третьою стороною.
У питанні чи є власністю позивача грошова сума із позовних вимог, що підлягають задоволенню, слід виходити із усталеної практики органів Конвенції, де власність в сенсі статті 1 Протоколу № 1 може становити існуючу власність (див. рішення від 23.11.1983 року у справі „Ван дер Мюссель проти Бельгії”, ОСОБА_2 А № 70, стор. 23, п. 48) чи майно, включаючи скарги, щодо яких заявник може стверджувати, що він має щонайменше законні сподівання на отримання та ефективне використання майнових прав (див. рішення від 29.11.1991 року у справі „ОСОБА_5 Девелопментс Лтд. та інші проти Ірландії”, ОСОБА_2 А № 222, стор. 23, п. 51).
Проте, відшкодування вартості заборгованості третьою стороною здійснене в інтересах суспільства, оскільки сам факт СПР передбачає відшкодування державою коштів і містить соціальні складову та призначення.
Тому, принцип правової визначеності в цих обставинах не порушений, оскільки сам позивач підписав СПР, тим самим усвідомлюючи про настання можливих несприятливих обставин щодо нього.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судові витрати слід віднести на відповідача в порядку ст. 49 ГПК України.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 3,4,41,42,43,44;45,46,12,32,33, 34,35,36,43,49,75, 82, 83,84,85 ГПК України, суд, -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Бориславтеплоенерго» (82300, Львівська область, м. Борислав, вул. Коваліва. 52а, ідентифікаційний код 13809128) на користь Публічного акціонерного товариства „Львівобленерго» (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 3, ідентифікаційний код 00131587) 8,12 грн. пені, 0,48 грн. трьох процентів річних та 0,28 грн. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати відповідно до вимог ст.ст. 116, 117 ГПК України після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91-93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 06.10.2016 року.
Головуючий суддя Березяк Н.Є.
Суддя Долінська О.З.
Суддя Яворський Б.І.