Справа № 520/3418/15-ц
Провадження № 2/520/674/16
03.10.2016 року
Київський районний суд м. Одеси у складі:
Головуючого - судді Луняченка В.О. ,
при секретарі - Нефедової Г.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя,-
До Київського районного суду м. Одеси 13.03.2015 року звернулась ОСОБА_3 ( яка в період розгляду справи змінила прізвище на ОСОБА_1 (а/с 134) з позовними вимогами до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя - квартири та транспортного засобу. Згідно заяви про уточнення позовних вимог від 10.12.2015 року ( а/с 133) позивач просить суд визнати за нею права власності на ? частину квартири №31 в будинку№3-А по вул. маршала Жукова, в місті Одесі, а також стягнути з відповідача ? вартості автомобіля марки « Hyundai I30», 2011 року випуску, д/н НОМЕР_1 і судові витрати.
У судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_4 підтримав заявлений позов та наполягав на його задоволенні, обґрунтовуючи вимоги тим, що квартира та транспортний засіб були набуті відповідачем у власність за час перерубування у шлюбі з позивачкою, а тому у розумінні ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю, яка підлягає розподілу у рівних частках в силу вимог ст. 70 СК України.
Відповідач, та його представник - ОСОБА_5, надали письмові заперечення проти позову (а/с 15,46), і в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, стверджуючи, що спірне майно не є спільною власністю, так як квартира була придбана до шлюбу, а автомобіль придбаний за власні кошти відповідача.
Тривалість розгляду справу обумовлена виконанням ухвал про витребування доказів за клопотанням сторін та проведенням експертного дослідження вартості транспортного засобу.
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу у судовому засіданні та проаналізувавши надані сторонами докази, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав:
Як встановлено у судовому засіданні 28 лютого 2009 року сторони уклали шлюб, який зареєстрований в Київському відділі реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції ( свідоцтво про шлюб а/с 6). Сторони не заперечували проти ствердження у позові про те, що з січня 2015 року шлюбні відносини припинились що у відповідності до ч.1 ст. 61 ЦПК України, є обставинами, які не потребують додаткового доказування.
Згідно свідоцтва про право власності від 21 квітня 2010 року ( а/с 25) ОСОБА_2 належить на праві власності квартира №31/9 по проспекту Маршала Жукова, 3-А у м. Одесі. Свідоцтво на право власності видано на підставі договору №21 про інвестування у будівництво громадсько-житлового комплексу у мікрорайоні «А»-«Б» Таїрова на перехресті вулиць 25-ї Чапаєвської дивізії та проспекту Маршала Жукова, в м. Одесі від 14.03.2005 року, додаткової угоди від 12.07.2005 року, акту прийому-передачі від 29.02.2009 року.
У відповідності до договору №21 інвестування від 14.03.2005 року ( з додатковою згодою від 12.07.2005 року), який укладений між Будівельним управлінням №363 ТОВ « Черноморгідробут» і ОСОБА_2 , загальна вартість інвестування у будівництво квартири визначена сторонами у розмірі 155283 грн.,(а/с 109,110 ), а згідно довідки Будівельного управління №363 ТОВ « Черноморгідробут» від 24.03.2015 року станом на 31.03.2007 року була повністю погашена сума 156968,00 грн. у відповідності до договору №21 від 14.03.2005 року (а/с 17).
06.12.2011 року ОСОБА_6 зареєстрував право власності на транспортний засіб - автомобіль марки « Hyundai I30», 2011 року випуску, д/н НОМЕР_1 (а/с 8), ринкова вартість якого, згідно висновку №25 судової автотоварознавчої експертизи від 25.04.2016 року, визначена експертами у розмірі 242894 гривні ( а/с 160). Транспортний засіб був придбаний за кошті, по кредитному договору №1/1140531 від 14.12.2011 року ПАТ « Креді ОСОБА_7». Кредит повіність погашений, станом на 19.03.2015 року ( довідка банку а/с 20).
Правовідносини, яки виникли між сторонами, та пов'язані в визначенням спільної сумісної власності подружжя, і її розподілом, врегульована Сімейним Кодексом України ( далі СК).
У відповідності до ч.1,2 ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 СК закріплено принцип рівності прав чоловіка та дружини на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК закріплено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором ( ч.1 ст. 70 СК).
Згідно частини першої статті 57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
У відповідності до вимог ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень
Враховуючи вищенаведене судом встановлене, що квартира №31 в будинку№3-А по вул. Маршала Жукова, в місті Одесі, незважаючи на той факт, що право власності відповідачем отримано в період шлюбу, не є сумісною власністю подружжя у зв'язку із тим, що до укладення шлюбу ОСОБА_2 виконав свої грошові зобов'язання за інвестиційною угодою, повністю сплативши вартість об'єкта будівництва (стовідсоткову передоплату), тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт. Тому у розумінні вимог Сімейного Кодексу України, дана квартира є особистою приватною власністю чоловіка, який набув її до шлюбу, і не підлягає розділу як спільне сумісне майно подружжя.
У судовому засіданні не доведене з боку позивачки та її представника ствердження, що зазначена квартири купувалась за гроші батька відповідача, які були отримані шляхом кредитних зобов'язань, які в подальшому виконувались саме ОСОБА_2 вже в період шлюбу. Надані в якості доказів копії кредитного договору №1697-08 ПОУ П від 01.08.2006 року (а/с 78), із додатками не містять інформацію, по наявність відношення до інвестування у спірну квартиру. Згідно листа ПАТ « УкрСиббанк» від 08.09.2011 року після смерті ОСОБА_8 ( батька відповідача) 21.06.2009 року відповідач як спадкоємець ( сумісно з сестрою ОСОБА_9В.) задовольнив вимоги банку по вищезазначеному кредиту у загальному розмірі 2150 доларів США (а/с 48), однак, якщо позивач вважає, що у погашення зазначених зобов'язань були витрачені спільні сімейні кошти, це є іншою правовою підставою звернення до суду з окремими вимогами.
Що стосується транспортного засобу, якій в даний час експлуатується відповідачем, то судом, враховуючи факт придбання автомобіля в період шлюбу, визнається дане майно спільним сумісним, та задовольняється вимоги, про стягнення половини його вартості у розмірі 121447 гривень.
У судовому засіданні відповідачем та його представником не спростовані зазначені вимоги. Посилання на те, що автомобіль придбане за власні кошти відповідача, спростовуються доказами по справі, а заява про погашення кредиту за допомогою коштів батьків відповідача не доведено у судовому засіданні належними доказами. Крім того, якщо матір відповідача також має право захисту свої прав, шляхом звернення до суду з відповідними вимогами.
Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якою ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати ( до яких відноситься, зокрема, сплата судового збору відповідно до ч.1 ст. 79 ЦПК України). Якщо позов задоволений частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених вимог.
В даному випадку відповідачем вимог, про присудження судових витрат не заявлялось.
У матеріалах справи (а/с 1) наявне документальне підтвердження сплати позивачем судового збору, за обидві вимоги, в загальному розмірі 3654 грн. Суд, враховуючи, що задоволенню підлягає лише одна вимога, пов'язана із стягненням коштів, присуджує стягнення на користь позивача з відповідача мінімальний розмір судового збору, встановлений ЗУ « Про судовий збір» до вимог майнового характеру у розмірі 1450 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.3, 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212-215, 223, 294 ЦПК України, суд
Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (27.11.1987 р.н.) ? вартості автомобіля марки « Hyundai I30», 2011 року випуску, д/н НОМЕР_1, у розмірі 121447 ( сто двадцять одна тисяча чотириста сорок сім) гривень.
Відмовити ОСОБА_1 у позовних вимогах стосовно визнання права власності на ? частину квартири №31 в будинку№3-А по вул. маршала Жукова, в місті Одесі.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (27.11.1987 р.н.) судові витрати пропорційно задоволених вимог, у розмірі 1450 ( одна тисяча чотириста п'ятдесят) гривень.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області через Київський районний суд м. Одеси шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Луняченко В. О.