ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.10.2016Справа №910/14398/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРІ УКРАЇНА»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ»
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фізична особа - підприємець ОСОБА_2
про стягнення збитків в розмірі 420 807 грн.
Суддя Спичак О.М.
Представники сторін:
від позивача: Руденко Є.Д. - по дов.
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «КАРІ УКРАЇНА» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ» про стягнення 420 807,00 грн. збитків, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору № 030614-АК від 03.06.2014р. про надання транспортно-експедиційних послуг.
Ухвалою суду від 08.08.2016 було порушено провадження по справі № 910/14398/16, розгляд справи призначено на 29.08.2016р.
У судовому засіданні 29.08.2016р. представником позивача було подано письмове клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке судом розглянуто та задоволено.
Також представником позивача також було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом було розглянуто та задоволено.
Крім того, представником позивача були подані три клопотання про витребування документів, необхідних для розгляду справи, які судом розглянуті та задоволені.
Разом з тим, судом відхилено клопотання позивача в частині уповноваження представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРІ УКРАЇНА» на отримання у Бориспільського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області матеріалів перевірки ЄО № 3345 від 04.03.2016.
Також представником позивача було подано клопотання про виклик у судове засідання для надання пояснень водія автомобільного перевізника Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ» громадянина ОСОБА_4, яке судом розглянуто та задоволено.
Крім того, ухвалою від 29.08.2016р. суд з власної ініціативи залучив до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2.
У зв'язку з залученням до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та необхідністю витребування додаткових доказів по справі, ухвалою суду від 29.08.2016р. розгляд справи відкладено на 16.09.2016р.
В судовому засіданні 16.09.2016р. представник відповідача подав письмові пояснення по справі.
Представником позивача в судовому засіданні 16.09.2016р. подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.
Крім того, представник позивача в судовому засіданні підтримав, подане через канцелярію суду, клопотання про витребування доказів, а саме, витребування у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 належним чином завірених копій: довіреності, журналу видачі довіреностей, розпоряджень, наказів, відряджень, маршрутних листів або інших актів Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, якими було уповноважено ОСОБА_4 на здійснення господарської операції - перевезення 03.03.2016р. вантажу «Взуття в коробках» в кількості 58 куб. м по маршруту м. Кіровоград - м. Олександрія - м. Кременчук - с. Мартусівка, що підтверджується складеною товарно-транспортною накладною №10004573 від 03.03.2016р.
Представник відповідача не заперечував проти задоволення клопотання представника позивача.
Відповідно до частини 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
Судом було розглянуто та задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.
В судовому засіданні 16.09.2016р. судом оглянуті, надані представником позивача, оригінали документів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання третьої особи та необхідністю витребування додаткових доказів по справі ухвалою від 16.09.2016р. розгляд справи було відкладено на 03.10.2016р.
Представником позивача у судовому засіданні 03.10.2016р. було підтримано раніше висловлену правову позицію по суті спору.
Представник третьої особи у судове засідання 03.10.2016р. не з'явився, пояснень по суті справи не надав, проте, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Відповідач у судове засідання 03.10.2016р. також не з'явився, представника не направив, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, проте, через відділ діловодства суду подав клопотання про колегіальний розгляд та відкладення розгляду справи.
Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ» про колегіальний розгляд справи було залишено судом без задоволення з огляду на наступне.
Згідно зі ст.46 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.
Відповідач, обґрунтовуючи свою заяву, посилався на складність спірних правовідносин, численність учасників судового процесу та великий обсяг поданих документів.
Наразі, за висновками суду розглядувана справа не відноситься до категорії складних справ, крім того, наявна практика вирішення спорів, що виникають з відносин у сфері надання транспортно-експедиторських послуг, на теперішній час є усталеною. Одночасно, кількість учасників судового процесу також ніяким чином не є свідченням складності справи.
Крім того, на думку господарського суду, задоволення наведеного клопотання відповідача могло призвести до затягування строків розгляду спору.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, враховуючи принципи справедливості та розумності строків розгляду справи, оскільки, за висновками суду, справа №910/14398/16 не потребує колегіального розгляду, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ» залишено без задоволення.
У судовому засіданні 03.10.2016р. клопотання відповідача про відкладення розгляду справи також було розглянуто та відхилено. При цьому, суд виходив з наступного.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні права передбачено у ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.
Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Наразі, доказів того, що наявні представники перебувають на лікарняному, у відрядженні заявником також не представлено, як і не надано документів в обґрунтування неможливості забезпечити явку іншого представника у судове засідання. З огляду на наведене, твердження відповідача про неможливість участі повноваженого представника у судовому засіданні 03.10.2016р. суд до уваги не приймає.
У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Наразі, суд зазначає, що у відповідача з 16.09.2016р. було більш ніж достатньо часу для надання пояснень та відзиву на позов з урахуванням останніх пояснень позивача.
До того ж, судом також прийнято до уваги, що ухвалою від 16.09.2016р. явка представника відповідача, як і інших учасників судового процесу, обов'язковою не визнавалась.
При цьому, слід зауважити, що справа №910/14398/16 розглядається з 05.08.2016р., а отже, подальше відкладення її розгляду може призвести до порушення присів ст.69 Господарського процесуального кодексу України та ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, з огляду на наведене у сукупності, приймаючи до уваги позицію Пленуму Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку щодо відсутності достатніх підстав для відкладення розгляду справи та відмову в задоволенні клопотання відповідача.
За висновками суду, незважаючи на те, відповідач та третя особа не з'явились у судове засідання, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
В судовому засіданні 03.10.2016р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
03.06.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАРІ УКРАЇНА» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ» (експедитор) було укладено договір №030614-АК на надання транспортно-експедиторських послуг, відповідно до п.1.1 якого експедитор зобов'язується організовувати за заявками (додаток №1) доставку автомобільним транспортом ввірених йому замовником вантажів у пункти призначення та видачу вантажів уповноваженій на отримання вантажу особі (вантажоодержувачу), а замовник зобов'язується сплатити за здійснене перевезення встановлену провізну плату.
За умовами п.п.4.2, 4.3 договору №030614-АК від 03.06.2014р. розрахунки за надані послуги з виконання експедиторських послуг та перевезення вантажу замовник здійснює згідно рахунку, виставленого експедитором, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок експедитора. Оплата послуг здійснюється замовником по тарифам та ставкам, погодженим сторонами в результаті проведення електронних торгів.
У п.4.13 вказаного договору вказано, що датою платежу є дата списання грошових коштів з рахунку замовника.
Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2015р. У випадку, якщо за тридцять днів до моменту спливання строку дії договору жодна зі сторін не заявить письмово про свій намір припинити його дію, договір вважається продовженим на один рік (п.10.1 договору №030614-АК від 03.06.2014р.).
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №030614-АК від 03.06.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з надання транспортно-експедиторських послуг.
За твердженнями позивача, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків за договором №030614-АК від 03.06.2014р. з перевезення вантажу 03.03.2016р. Товариству з обмеженою відповідальністю «КАРІ УКРАЇНА» було завдано збитків в розмірі 420 807 грн., на відшкодування яких останнім було скеровано відповідачу претензію №01-15/03-16 від 15.03.2016р., яка залишена без задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення збитків.
Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.
Одночасно, відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.
За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.
Збитками є:
- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».
Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.
За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено, протиправність поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ»; наявність заподіяних позивачу діями відповідача збитків в заявленому до стягнення розмірі; причинно-наслідковий зв'язок між ними. Одночасно, при розгляді спору стосовно стягнення збитків правової оцінки також вимагає вина заподіювача збитків.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на те, що при здійсненні на підставі договору №030614-АК від 03.06.2014р. перевезення 03.03.2016р. виявлена нестача у кількості 28 коробів товару (взуття) з індивідуальними штрих-кодами та пошкодження чотирьох коробів вантажу, на підтвердження чого представлено до матеріалів справи товарно-транспортну накладу №10004573 від 03.03.2016р. та акт №UAТТ00112633 від 04.03.2016р. приймання товарно-матеріальних цінностей по містах.
Виходячи з принципів повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, досліджуючи наявність в діях Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ» ознак протиправної поведінки, господарським судом встановлено наступне.
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч.1 ст.926 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За твердженнями заявника, останнім було погоджено здійснення саме відповідачем перевезення за заявкою №К.3.3.2016р. від 03.03.2016р. за маршрутом Александрія - Кіровоград - Кременчук - Бориспільський район, с.Мотусівка.
Наразі, заперечення відповідача стосовно того, що означене перевезення здійснювалось не Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ» з огляду на відсутність у заявці печатки та підпису заявника, суд вважає юридично неспроможними.
При цьому, судом прийнято до уваги, що заявка №К.3.3.2016р. від 03.03.2016р., насамперед, скріплена печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ», що свідчить про фактичне її прийняття.
Крім того, відповідно до п.1.2 договору №030614-АК від 03.06.2014р. у випадку ненадання заявником в заявці будь-якої інформації, що визначена договором, чи іншої інформації, що є істотною для експедитора, останній зобов'язаний зробити запит щодо такої у замовника. Заявки можуть направлятись експедитору листом, по факсу чи в електронному вигляді.
Тобто, заявка на здійснення окремого перевезення подається саме замовником на акцептування експедитору, а отже, у даному випадку наявність підпису та печатки останнього свідчить про прийняття замовлення до виконання та достатність для експедитора інформації, яка вказана в заявці для належного виконання своїх зобов'язань.
Крім того, судом прийнято до уваги, що у заявці визначено водієм транспортного засобу ОСОБА_5, а компанією перевізником саме Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ», що також було відображено і у відповідній товарно-транспортній накладній.
До того ж, про прийняття до виконання та здійснення перевезення за означеною накладною саме відповідачем також свідчать представлені суду рахунок на оплату №252 від 04.03.2016р., акт надання послуг №237 від 04.03.2016р., які скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ», та відповідна податкова накладна. При цьому, вартість послуг, яка вказана в акті та рахунку, в повному обсязі відповідає тій, що зазначена у заявці на перевезення вантажу.
Одночасно, суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо помилкового податкового обліку господарської операції за означеними документами та коригування податкової звітності у майбутньому, оскільки фактично доказів погодження контрагентом такого коригування не представлено, а наданий розрахунок коригування кількісних та вартісних показників взагалі не містить підпису уповноваженої особи та печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ».
Судом також прийнято до уваги, що у відповіді №66/16 від 07.04.2016р. на претензію №01-15/03-16 від 15.03.2016р., складеній Адвокатським об'єднанням «Адвокатська фірма «Статус» у відповідності до листа №238 від 05.04.2016р. Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ» та на підставі довіреності №3 від 06.04.2016р., останнім підтверджено обставини щодо організації та здійснення перевезення за заявкою №К.3.3.2016р. від 03.03.2016р.
Тобто, враховуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку щодо здійснення спірного перевезення саме Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ» на підставі договору №030614-АК від 03.06.2014р. та відповідної заявки Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРІ УКРАЇНА».
За приписами ст.934 Цивільного кодексу України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.
Статтею 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування. За невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 Цивільного кодексу України).
У ст.611 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
За умовами п.3.1 договору №030614-АК від 03.06.2014р. експедитор зобов'язаний забезпечувати перевезення вантажів у відповідності з діючим Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України у строки доставки вантажів, обумовлені у п.1.5 договору, а також за маршрутами та в об'ємах, вказаних у заявці замовника.
За умовами п.3.7 укладеного між сторонами правочину експедитор зобов'язаний: інформувати водіїв про умови договору та додаткові інструкції, отримані від замовника, яким водії повинні слідувати з метою належного виконання зобов'язань за договором; інформувати замовника про вимушені затримки на шляху прямування автотранспортних засобів, аваріях та інших непередбачуваних обставинах, що перешкоджають своєчасній доставці вантажу, а також у випадку виникнення події, в результаті якої вантажу завдано збитки, негайно при отриманні такої інформації.
Експедитор зобов'язаний здійснювати контроль за завантаженням та розвантаженням вантажу в кожний транспортний засіб, в тому числі, тягач, причіп (напівпричіп). У разі виявлення в процесі завантаження чи розвантаження будь-яких порушень, в тому числі, виявлених в порядку приймання вантажу згідно п.3.8 договору, експедитор зобов'язаний зробити відповідні записи в товарно-транспортній накладній. За фактом виявлення порушень, експедитор зобов'язаний у негайному порядку інформувати про це замовника по телефону, а також протягом одного робочого дня направити на адресу замовника докладний офіційний лист по даним обставинам, підписаний уповноваженою особою експедитора та скріплений його печаткою: електронною поштою (у вигляді сканованого листа) чи по факсу з обов'язковим підтвердженням про отримання. Якщо у експедитора відсутня можливість направити офіційний лист у наведений строк, останній зобов'язаний протягом одного робочого дня повідомити замовнику дані факти простим повідомленням електронною поштою чи по факсу, а офіційний лист направити не пізніше трьох робочих днів вказаним вище способом. У разі відсутності відповідних відміток у товарно-транспортній накладній, а також вказаного листа, відповідальність за відповідні порушення несе експедитор, якщо останнім не буде надано доказів вини замовника (п.3.9 договору №030614-АК від 03.06.2014р.).
Згідно з п.3.13 спірного правочину експедитор приймає на себе відповідальність за збереження вантажу за шляхом перевезення.
У п.3.14 укладеного між сторонами договору визначено, що експедитор зобов'язаний дотримуватись наступних вимог до перевезення вантажу: не залишати вантаж без нагляду під час перевезення; використовувати під час відпочинку тільки цілодобово охоронювані стоянки; на стоянці ставити контейнер таким чином щоб зробити можливим доступ до його дверей; не залишати під час відпочинку в кабіні документи на автомобіль чи вантаж, який перевозиться; перевіряти схоронність пломби на контейнері у випадку відлучення від автомобіля на відстань, за якої візуальний контроль є неможливим та (або) на тривалий час.
За змістом п.6.1 договору №030614-АК від 03.06.2014р. ризик випадкової загибелі, втрати чи пошкодження вантажу несе експедитор з моменту передачі вантажу вантажовідправником експедитору до моменту передачі вантажу експедитором замовнику чи наведеному останнім вантажоодержувачу.
Експедитор несе відповідальність за несхоронність одиниць вантажу, повне чи часткове пошкодження вантажу, а також за порушення його товарного виду незалежно від вини експедитора, якщо інше не передбачено договором, після прийняття його до перевезення чи видачі уповноваженому представнику вантажоодержувача. Під несхоронністю вантажу розуміється його повна втрата чи нестача внаслідок розбійного нападу, крадіжки, угону тягача та/або причепу або інших подібних злочинів. Експедитор несене відповідальність за несхоронність вантажу у розмірі його вартості, вказаній у рахунку продавця, у випадку повної чи часткової втрати вантажу. Під порушенням товарного вигляду в цілях договору розуміється порушення упаковки відповідного товару. Справність автотранспортних засобів, тари, пломб чи наявність інших непрямих ознак, що свідчать про схоронність вантажу (його пакування), не є підставою для звільнення експедитора від відповідальності (п.п.7.2, 7.4 договору №030614-АК від 03.06.2014р.).
Як зазначалось вище, з метою оформлення спірного перевезення було складено товарно-транспортну накладну №10004573 від 03.03.2016р., в якій вказано, що до перевезення прийнято 74 короби вантажу (взуття, зимові аксесуари) та вказано, що до вантажу додано накладну №UATT00112633 від 03.03.2016р. на внутрішнє переміщення, передачу товарів, тари. При цьому, про те, що вказана накладні додається до вантажу вказано у відповідній графі товарно-транспортної накладної.
З представленого суду акту №UATT00112633 від 04.03.2016р. вбачається, що під час розвантаження товару було встановлено нестачу двадцяти восьми коробів взуття та визначено їх індивідуальні штрих-коди, а також пошкодження чотирьох коробів. Зокрема, стосовно пошкодження вказано, що коробки були мокрими та розірваними. Вказаний акт підписано представниками вантажоодержувача та водія транспортного засобу, який здійснював перевезення.
Обставини щодо втрати вантажу у кількості 28 коробок саме під час здійснення перевезення також встановлено у висновку від 12.03.2016р., затвердженому начальником Бориспільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.
При цьому, суд зауважує, що у товарно-транспортній накладній контрагентами також було зроблено відмітку про втрату та псування частини вантажу.
Наразі, відповідачем не представлено до матеріалів справи жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що втрата вантажу у кількості 28 коробів та псування у кількості 4 коробів сталось не з вини експедитора.
Крім того, суд зауважує, що твердження учасників судового процесу про залучення до перевезення експедитором Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 ніяким чином не нівелює та не зменшує обсягу відповідальності експедитора перед замовником, відносини яких виникли з договору №030614-АК від 03.06.2014р.
Отже, враховуючи обсяг відповідальності транспортного експедитора за договором №030614-АК від 03.06.2014р., приймаючи до уваги наведені вище обставини, господарський суд дійшов висновку про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ» умов укладеного між сторонами правочину в частині збереження вантажу та належної організації перевезення, що у відповідності до зазначених вище норм чинного законодавства є однією зі складових елементів складу цивільного правопорушення.
Щодо заявленого до стягнення розміру збитків господарський суд зазначає наступне.
За умовами п.6.2 договору №030614-АК від 03.06.2014р. у разі втрати чи випадкової втрати вантажу, експедитор зобов'язаний відшкодувати вартість втраченого вантажу з розрахунку його вартості у рахунку постачальника.
У випадку пошкодження вантажу експедитор зобов'язаний відшкодувати вартість відновлення вантажу до первинного стану. При цьому, вартість відновлення вантажу визначає сертифікований (авторизований) виробником сервісний центр. Витрати по оплаті послуг сервісного центру несе експедитор (п.6.3 договору №030614-АК від 03.06.2014р.).
Зі змісту п.7.3 укладеного між сторонами правочину вбачається, що експедитор несе відповідальність за порушення товарного виду у наступних розмірах: зім'ята упаковка - 10% від вартості відповідного товару, визначена у відповідності з мінімальною роздрібною ціною такого товару у місті Дніпропетровськ; мокра чи розірвана упаковка - 20% від вартості відповідного товару, визначена у відповідності з мінімальною роздрібною ціною такого товару у місті Дніпропетровськ.
З матеріалів справи вбачається, що на відшкодування збитків, завданих внаслідок втрати 28 коробів вантажу та псування чотирьох коробок, позивачем було складено рахунки-фактури №UAS4100108/1 від 10.03.2016р. (псування коробок) на суму 6274 грн. та №UAS4100108 від 10.03.2016р. (недостача) на суму 414 533 грн.
Після здійснення перевірки наведеного заявником розрахунку, судом встановлено, що останній є вірним. При цьому, судом прийнято до уваги, що вартість втраченого вантажу та розрахунок розміру збитків внаслідок псування упаковки було визначено заявником виходячи з вартості товару, визначеної у накладній №UATT00112633 від 03.03.2016р. на внутрішнє переміщення, передачу товарів, тари, на яку, як вказувалось вище, міститься посилання у товарно-транспортній накладній як на документ, який слідує разом з вантажем.
До того ж, на підтвердження вартості втраченого та зіпсованого товару заявником також представлено до матеріалів справи митні декларації, складені під час ввезення товару на територію України з країни-виробника (Китай). До того ж, вказані митні декларації разом з контрактом №KR-UA/1202/22 від 22.02.2012р. також вказують на наявність у заявника майнових прав на спірний вантаж.
Наразі, господарський суд зазначає, що причинно-наслідковий зв'язок між завданими збитками та неправомірними винними діями відповідача полягає в тому, що фактично наведені вище втрати (вартість втраченого вантажу та пошкодження товару) були спричинені саме неналежним забезпеченням організації Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ» перевезення вантажу за заявкою №К.3.3.2016р. від 03.03.2016р. в межах договору №030614-АК від 03.06.2014р.
Отже, враховуючи наведене вище, виходячи з представлених до матеріалів справи документів, керуючись приписами чинного законодавства, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позову Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРІ УКРАЇНА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ» про стягнення 420 807,00 грн. та його задоволення в повному обсязі.
Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Судовий збір згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Задовольнити позовні вимоги повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКАТ» (04073, м.Київ, Московський проспект, буд.6, офіс 808, ЄДРПОУ 39120932) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРІ УКРАЇНА» (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул.Пастера, буд.4, ЄДРПОУ 37989494) збитки в розмірі 420 807,00 грн. та судовий збір в сумі 6312,11 грн.
3. Видати наказ після набрання рішення законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
10.10.2016р.
Суддя О.М. Спичак